54. Книжники Києво-Печерського монастиря.

1051 – заснування монастиря, антоній оселяється у печері, приєднувалися інші. Теодосій печерський, никон, нестор, кирило турівський. Цей осередок книжників розробляв історіософське осмислення проблем, що тісно пов’язане з морально-етичними категоріями, та руську церковну ідеологію, визначальними рисами якої були духовність та утвердження незалежного статусу руської церкви. Осуджувалося порушення слова, клятви.

У Києво-Печерському монастирі особливе значення надавалося створенню рукописних книг, яке досягло тут дуже високого рівня. За свідченням того ж таки Києво-Печерського патерика, діяльну участь у переписуванні, а фактично виготовленні, книг брав колишній митрополит Київський у 1051–1053 рр., а нині києво-печерський Схимник Іларіон. І в цій справі йому також допомагав ігумен Феодосій, виготовляючи все необхідне для створення книг: "Був, бо книжником добрим (Іларіон Схимник. – О. Б.), і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив". Слід зазначити, що характерною особливістю процесу книготворення у Києво-Печерському монастирі вже в роки ігуменства Феодосія Печерського (1059–1074) було те, що написання та виготовлення книг мало цеховий характер, про що свідчать вищенаведені уривки із Києво-Печерського патерика про розподіл праці в процесі книготворення. Так, Никон Великий та Іларіон Схимник займалися переписуванням та написанням книг, а ігумен Феодосій "пряв нитки" для їх зшивання. Таким чином, за свідченням Києво-Печерського патерика, келія ігумена Феодосія перетворилася на монастирський осередок для переписування, написання та виготовлення книг, що набуло тут цехового характеру. Первісний учений гурток, до якого входили ігумен Феодосій Печерський, Никон Великий та Іларіон Схимник, робив велику справу для Києво-Печерської обителі та для всієї Давньоруської держави. З часом до цього гуртка книжників долучилися й інші ченці, зокрема Іоан ігумен та Нестор Літописець. Наприкінці 60-х на початку 70-х рр. XI ст. Києво-Печерський монастир перетворюється на провідний центр києво-руського літописання, де воно було поновлене через чверть століття, після впорядкування найдавнішого київського літописного зводу в 1037–1039 рр. при митрополичій київській кафедрі св. Софії тоді ще пресвітером Іларіоном. Перший Печерський літописний звід, автором якого є Никон Великий, ігумен Печерської обителі протягом 1078–1088 рр., був закінчений 1073 р. Таким чином, книга в середовищі постриженців Києво-Печерського монастиря була в досить великій пошані. Книжному слову надавалося велике значення як для самоосвіти поміж братії, так і для "спасіння душі" головного завдання людини, котра обрала чернецтво за життєвий шлях.

55. Трагедокомедія ф. Прокоповича «Володимир».

Феофан Прокопович - один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі.

Драма написана в 1705 році. Головна тема - хрещення Русі князем Володимиром і боротьба з невігласами жерцями, неуцтвом, реакційним духовенством.

Новаторство автора в поемі: використання не релігійних сюжетів, але реального історичного українського матеріалу. Первісно твір був присвячений І. Мазепі як видатному культурному та історичному діячу, але згодом присвята була перероблена на користь Петра І.

Трагедокомедія написана силабічним 13-складовим віршем, складається з п'яти актів, прологу й епілогу.

Головними героями її є князь Володимир, Мечислав, жерці Піяр і Куроїд, а також дух князя Ярополка (Прокопович використовує елементи містики), біси. Ярополк, дізнавшись, що Володимир хоче прийняти християнство, намагається завадити йому через жерців. Але інтриги жерців не мають успіху, і християнство на Русі таки приймається.

Автор використовує елементи комічного в творі, але при цьому чітко дотримується античних канонів драми: єдності місця і дії, єдність часу не є пріоритетною. Трагедокомедія написана мовою, яка наближається до живої української мови.