45. Газета «Утро»: місце на інформаційному ринку.

Щоденна позапартійна газета «Утро» (1906 - 1916) виявилася тривалим інф. проектом. Видавцем і співредак¬тором став син відомого в Х. купця А.А. Жмудський. Редакторами в різ¬ний час були жур-ти П.Г. Ріттер, А.А. Жмудський, В.А. Мойсеєнко, О.3. Замошников. Ідея газети виникла у викладацькому корпусі універу. Першим редактор - Ріттер - доцент іст.-філ. факультету. Газета успадкувала матеріальну базу і традиції кадетських видань «Мир», «Девятый вал», «Накануне», «Будущее». На цей раз зв'язок з ПНС не декларувався, газета відкривалася як приватне ви¬дання А. А. Жмудського. Проте політ. позиція газети - лівокадетська. 7.11.1906 видавець подав губернаторові прохання про видання газети. Газета обіцяла містити урядові постанови, політ. статті, закордонні та внутр. повідомлення, оголошен¬ня, мистецьку критику. У 1914-1915 видавався окремо з періодичністю 1—4 рази на добу часопис «Утро: Экстреннные телеграммы…». Власник намагався утворити навколо видання кілька газет-«супутників» з метою широкого охоплення аудиторії. Тому в 1914-15 з'явилась розрахована на робітників „Южная газета-копейка". Вона виходила як щоденне видання, а редакторами стали жур-ти С.Й. Губергриць і В.К. Конопко. Як прихильна до кадетів, газета переслідувалася губернською владою. Уже 8.01.1907 за наказом генерал-губернатора М.М. Пєшкова була підготовлена ухвала про покарання газети штрафом за вміщений фейлетон, образли¬вий для релігійних почуттів членів Со¬юзу Руського Народу. Це загрожувало демаскуван¬ням справжньої політик. позиції Пєшкова, спрямованої на захист чорної сотні. Жмудський сплатив щтраф. Та газету призупинити до кінця воєнного часу. Газета вистояла, але й далі зазнавала адміністративного тиску. Новинарна політика «Утра» - оперативність та достовірність, емоційність,сенсаційність. Орієнтація на демокр. цінності, увага до робітничого питання. «Утро» зі співчуттям ставилося до укр. нац. руху, подавало огляди укр. преси. Широко подавалися аспекти міського життя, проблеми молоді, а також злочинність і проституція. Газета популярна на всьому Лівобережжі. Газета гідно репрезентувала інтелект., фінансовий і промисл. потенціал Х., орієнтувалася на внутрішньоміського рекламодавця, чим сприяла економічному піднесенню міста.

Класичним здобутком періоду Першої російської революції було наро-дження ще однієї щоденної загальнополітичної (позапартійної) газети «Утро» (1906, № 1, 21 листопада – 1916, 14 лютого), видання якої виявилося тривалим інформаційним проектом і продовжувалося близько десяти років, склавши кон-куренцію «Харьковским ведомостям» і «Южному краю». «Утро» кваліфікувало себе як «політична, громадська, літературна і економічна газета». Видавцем її і співредактором став син відомого в Харкові купця Анатолій Андрійович Жмудський. Редакторами виступали в різний час журналісти П. Г. Ріттер, А. А. Жмудський, Варвара Андріївна Мойсеєнко, О. З. Замошников.

Газета успадкувала матеріальну ба зу і традиції ланцюжка кадетських видань «Мир» – «Волна» – «Девятый вал» – «Накануне» – «Будущее», обірваного 9 липня 1906 р. На цей раз зв’язок з Пар-тією народної свободи не декларувався, газета відкривалася як приватне видан-ня А. А. Жмудського. Проте політична позиція газети визначалася як лівока-детська.

7 листопада 1906 р. видавець подав губернаторові прохання про видання нової газети, виклавши коротко її програму. Газета обіцяла містити урядові по-станови, телеграми, політичні статті, закордонні та внутрішні повідомлення, огляди газет та журналів, військову, місцеву та судову хроніку, листи кореспо-ндентів, фейлетони, оголошення, суміш, театральну та мистецьку критику. Пе-редплатна ціна становила 9 крб. на рік, ціна одного числа – 5 коп. Обсяг газети становив 4 – 10 сторінок у звичайні дні; 12 – у неділю, включаючи ілюстрова-ний додаток. У 1914 – 1915 рр. видавався окремо з періодичністю 1 – 4 рази на добу часопис «Утро: Экстреннные телеграммы. От наших корреспондентов и Петроградского телеграфного агентства».

навколо свого видання кілька газет-«супутників» з метою якнай-ширшого охоплення читацької аудиторії. Тому в 1914 – 1915 рр. з’явилась роз-рахована на робітників «Южная газета-копейка». Планувались випуск щоден-ної вечірньої газети «Вечерние известия» і телеграм «Утра» в Слов’янську».

«Южная газета-копейка» виходила як щоденне видання з 1червня 1914 до 30 квітня 1915 рр. Видавцем її виступало «Товариство газети «Утро», а редак-торами – журналісти С. Й. Губергриць (№№ 1 – 52) і В. К. Конопко.

«Товариство газети «Утро» було засноване в 1912 р.Як прихильна до кадетів газета переслідувалася губернською владою, у травні 1907 р. генерал-губернатор виніс нову ухвалу – газету призупинити, друкарню закрити до кінця воєнного часу. Газета вистояла, але й далі зазнавала адміністративного тиску. Лише в 1910 (спокійному) році її штрафували 5 разів на суму 1700 крб. причому три рази на максимальну суму – по 500 крб.

Новинарну політику «Утра» відзначали оперативність та достовірність, емоційність у поданні матеріалів, нахил до сенсаційності, використання такого джерела інформації, як чутки. Змістовий рівень програми визначався орієнтаці-єю на демократичні цінності, увагою до робітничого питання, полемікою з чор-носотенцями. «Утро» уважно висвітлювало проблеми національних окраїн, до-магалося демократичного розв’язання національного питання в Росії, стежило за паростками пробудження національної свідомості у пригноблених народів імперії.

стаття В. Фаусека «Навала Карла ХІІ в 1708–1709 р. і Полтавська перемога».

М. Гредескула «П’ятдесятиліття звільнення (19 лютого 1861 – 19 лютого 1911 р.)», І. П. Бєлоконського «Як і коли саме виникло на Русі кріпацтво»В. Андрєєва «О. І. Герцен та його роль у справі звільнення селян».

«Утро» зі співчуттям ставилося до українського національного руху, по-давало огляди української преси, відгукувалося на найвидатніші культурні й політичні події. (Х. О. Алчевської «Пам’яті Шевченка» (1911. – 26 лютого), у якій вона наголосила не лише на його загальнодемократичних ідеях, але й висвітлила йо-го мрію про національне визволення України).

широко висвітлювалися різноманітні аспекти міського життя, проблеми молоді та її дозвілля, а також такі специфічні аспекти, що увірвалися в журналістику наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., як злочинність, проститу-ція. У жанрі фейлетону виступав відомий журналіст А. Смолянов. На теми ду-ховного життя та моралі писав А. Обухов. У висвітленні міжнародного життя «Утро» користувалося не лише інформацією телеграфних агентств, але й мало власних зарубіжних кореспондентів.

«Утро» читали не лише в Харкові й повітах губернії. Газета була популя-рною на всьому Лівобережжі України. Статті з неї передруковували газети Ка-теринослава, Полтави, Чернігова.

Щоденна газета «Утро» є, безумовно, видатним явищем на інформацій-ному ринку Харкова у період між двома російськими революціями.

• підні-мала важливі суспільні проблеми, виступала на боці ліберальної інтелігенції.

• репрезентувала інтелектуальний, фінансовий і промисловий поте-нціал Харкова,

• орієнтувалася на внутрішньоміського рекламодавця, чим сприя-ла економічному піднесенню міста.

46. Журнал «Мирный труд» як зразок чорносотенної журналістики.

47. Видавець і редактор журналу «Мирный труд» А. С. Вязігін.

48. Перший період в історії журналу «Мирный труд» та наступні трансформації.

49. Ідеологія журналу «Мирный труд»: монархізм, російський націоналізм, ставлення до національного питання, соціалізму. (ИСКАТЬ ДАЛЬШЕ)

Журнал «Мирный труд» як зразок чорносотенної журналістики.

Діячі рос. націоналізму створили гром. організацію «Русское собрание» (РС), що започаткувала в Росії формування партійних утворень «Чорна сотня». Перше засідання РС відбулося 12.02.1901. Харк. лідер – проф. універу А.С. Вязігін. У 1902 Вязігін заснував журнал «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літературне і громадське видання. Перше число відкривалося статтею редактора: часопис присвячено розвиткові наукового рос. націоналізму, вивченню найближчих родичів - слов'ян. Революції лише руйнують сусп.-во. Віт-чизна потребує передусім скромних трудівників, що роблять свою „маленьку справу". Майбутній революції А.С. Вязігін протиставив мирный труд. Ж-л «МТ» позиціонував себе як мозко¬вий центр чорносотенства. У ньому була розроблена ідеологія цього руху: рос. народ - єдиний господар у своїй державі. Українців і білорусів не можна визнати окре¬мими народами, тому що тоді росіяни залишаться в меншості і з'являться законні підстави для ліквідації імперії. У ж-лі вино-шувалася ідея світового панування Росії, необхідність застосувати зброю для досягнення цієї мети. Насильницькими методами повинна запро¬ваджуватися великоруська гегемонія й усередині країни. Антисемітизм - постійна тема ж-лу. «МТ»: головна ідея істор. буття рос. народу - вірнопідданство царизму, а всі револ. заворушення є справою єврейської нац. меншини. Часопис критикував єврейство, аж до проголошення ідей сві¬тової євр. змови, захоплення євреями світового інф. ринку, виселення євреїв з Росії, хоча б і коштом самих росіян! Друкуються чорносотенські публіцисти В. Пуришкевич, В. Шульгін, А. Чернишов. А. С. Вязігін був обраний депутатом до третьої Державної Думи. Але в Росії авторитет чорної сотні швидко падав. Бо:1)її ідеологи не висунули конструктивної програми держ. реформ; 2) проти виступила інтелігенція, яка прагнула дем. змін; 3) з початком І св. війни припинилося урядове фінансування., адже авторитет сотні був втрачений. Останнє число вмістило оголошення, що видання припиняється у зв'язку з хворобою редактора - так В. виправдовувався. Чорносотенна журналістика вже не мала істор. перспективи.

Видавець і редактор журналу «Мирный труд» А. С. Вязігін.

Лідер «Русского собрания» (РС) – проф. універу з кафедри загальної історії А.С. Вязігін. У 1902 Вязігін як редактор заснував журнал «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літ. і громадське видання. Перше число відкривалося статтею від редактора: часопис присвячено розвиткові наукового рос. націоналізму, вивченню найближчих родичів - слов'ян. Віт¬чизна потребує скромних трудівників, а не революціонерів. Майбутній революції Вязігін протиставив мирний труд. На хвилі розгулу реакції Вязігін був обраний депутатом до Держ. Думи. Проголошена А. С. Вязігіним програма дозволила залучити до участі у виданні наукові сили універу. Журнал допоміг Вязігіну згуртувати однодумців, оприлюднити свою позицію, унаслідок чого він заснував харківський відділ «Русского Собрания», проголосивши своїм завданням теоретичну розробку і пропаганду ідей неподільності Росії під гаслами самодержавства, православ’я, і єдиної руської народності. Головною інф. кампаніє Вязігіна в «МТ» стала війна з вільнодумством в універах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. За виключенням вузького кола однодумців, В. опинився в ізоляції. У Х. не знайшлося достатньої кількості авторів для чорносотенного ж-лу. Вязігіну доводилося залучати письменницькі й публіцист. сили з обох столиць і регіонів Росії. В. як редактор часопису організував переклад для «МТ» видатної 6томної праці І. Тена «Історія Франц. Революції». У 1906 - створив друкарню журналу «МТ». Видавалися книжки протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією «МТ». В. робить оголошення: редакція не має можливості безкоштовно надсилати літ-ру – тре пожертви. Та згасання революції викликало різке скорочення надходжень і пожертв. Падіння авторитету чорносотенської ідеології. Припинили співробітничати Пуришкевич і Шульгін. В. скоротив випуск журналу і змушений був й сам зайнятися перекладацтвом. Як спосіб подолання кризи - запрошення до участі в ж-лі широких кіл духівництва (довгі нудні праці). З поч. І св. війни припинилося урядове фінансування, скомпрометованого політ. руху. На наступний термін до Держ. Думи В. він обраний не був. Останнє число вмістило оголошення, що видання припиняється у зв'язку з хворобою редактора - так В. виправдавдовувався. Чорносотенна жур-ка вже не мала іст. перспективи. Життя Вязігіна завершилося трагічно: він був розстріляний органами ЧК у складі захоплених більшовиками заложників у червні 1919 р. напередодні вступу до міста армії генерала А.Денікіна.

Перший період в історії журналу «Мирный труд» та наступні трансформації.

У 1902 Вязігін заснував ж-л «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літературне і громадське видання. У 1902 вийшло чотири числа журналу «Мирный труд», на початку 1903 р. — п'яте число. Проголошена А.С. Вязігіним програма дозволила залучити до участі у виданні наукові сили універу. Помічниками стали проф. О.В. Вєтухів і В.І. Харцієв. Проф. Вєтухів погодився виступити видавцем ж-лу й надати для його контори приміщення у власному будинку. У першому річнику журналу друкувалися проф. універу І.. Нетушіл, С. Соловйов, Є. Редін, М. Сумцов. Завдяки їхній участі в «Мирном труде» з'явилися вартісні мат-ли. Літ. відділ ж-лу формував В. Харцієв. Він висту-пив і перекладачем із пол. мови гол-го твору, який друкувався 5 перших чисел — повісті К. Юноші «Чорне Болото». Автор мав на меті показати побутове польсько-єврейське життя: селянин працює на землі, а євреї продають його працю. Послідовна антиєвр. позиція. Рос. поезія й проза репрезентувалися другорядними автора¬ми. До¬сить поважно виглядав науковий відділ ж-лу. Підтримував культ О.О. Потебні: вчення про зв'язок народності, мови й мислення відповідає його ідеолог. напрямку. Часопис вміщував огляд провідних рос. ж-ів, рецензій на книжки. Хроніка подавала відомості про діяльність наукових товариств та громадських організацій. Але найбільша увага приділялася «Русскому Собранию». «МТ» подавав докладні огляди прочитаних у ньо¬му доповідей, підкреслюючи велику кількість слухачів. У 1903 Вязігін помістив програмову ред. статтю «Підсумки першого року» : ж-л збільшився, знайшов однодумців (заснування Харк. «Русского Собрания»). Так завершився 1й період в історії ж-лу. 2 наслідки: 1) більшість універських колег співпрацювало з часописом, побачивши в ньому спадкоємця попередніх літ.-наук. журналів. 2) журнал допоміг Вязігіну згуртувати однодумців - заснувати харк. відділ «Русского Собрания» під гаслами самодержавства, православ’я, і єдиної руської народності. Відновився у січні 1904: війна з вільнодумством в універах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. В. опинився майже в ізоляції. Місце головного прозаїка зайняв лідер рос. націоналістів В. Шульгін. Ж-л старанно ігнорував наявність укр. літ, науки. «МТ» оголосив неіснуючими всі східнослов’янські мови, а євреї – головні вороги рос. народу. В. організував переклад для «МТ» 6томної праці І. Тена «Історія Франц. Революції». У 1906 В. створив друкарню «МТ». Видавалися книжки протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією. Але згасання революції викликало різке скорочення надходжень і пожертв. Падіння авторитету чорносотенської ідеології. Труднощі з надходженням мат-лу. Спосіб подолання кризи - запрошення до участі духівництва (довгі нудні праці). Літ. критика поверхова. «МТ», незважаючи на свою чорносотенну програму, був істотним інформа¬ційним проектом у журналістиці Х. Історія журналу прикмет¬на в багатьох відношеннях: 1) як тільки журнал було позиційовано як чорносотенний, він втратив підтримку університетського Харкова; 2) у Х. - мало авторів для чорносотенного ж-лу 3) як теоретичних розробники ідеології рос. монархізму, харк. чорносотенці не допус¬тили в місті антиєврейських погромів. 4) «МТ» програв у конкуренції з демокр. жур-ою. 5) поразка була зумовлена і його антиукр. позицією, небажанням визнавати самостійність укр. народу.

Ідеологія журналу «Мирний труд»: монархізм, російський націоналізм, ставлення до національного питання, соціалізму.

«Мирний труд»(1902-1914)-чорносотенське ж-л, ред.-проф. універу А.С. Вязігін, лідер «Руского собрания»( орг-ція рос націоналістів). Спочатку пропагував науковий рос. націоналізм(зв”язок народності, мови і мислення-тому тут культ Потебні), слов”янофільство (самопізнання через вивч родичів по мові і крові-слов”ян). Ідею рос месіанізму(Росія-Божа земля, тре встановити її світове панування та обернути людство в православну віру). Проголошувалося необх-ть насильницьких методів для запровадження великоруської гегемонії в країні.Націоналістична позиція-в рецензії О.Вєтухова на р «На Русі»Д.Голіцина-про згубність іноземщини для росіян. «МТ» виступав за створ рос. школи, очищеної від інородців,де не буде рев пропаганди та вільнодумства. Худ твори просякнуті духом рос нац-му, ненависті до інородців та дем. перетворень («Наставниця» Левицького). Ставлення до нац. питання. 1)Укр.-ці-не інородці, бо ч-на рос народу→ ігнор укр. літ, науки, театру. (Лише-ст Вязігіна про Шеву, де Ш-руйнівник самодержавства).Історик М.Павлов наз У-ну «етнографічним специфіком», що вона не творила рос історії, а всі східнослав мови-наріччя рос-кої! Не можна визнавати укр.-ців та білорусів окремими народами, бо тоді росіяни в меншості→ підстави для ліквідації імперії.2)Антисемітизм.Євреї-вороги. Рос народ-знаряддя в руках єврейських змовників. Соціал-демократи-євреї(Маркс, Енгельс,Бебель), йх вчення спрямовує руйнівну енергію рос народа на знищення його підприємця та поміщика. Євреї заволоділи рос. ж-кою, гром думка-під їх впливом. Горький, Андрєєв-сожиды лит-ри.За Г.Шечковим,єврейське= револ-не, всі рев-ні заворушення-від масонів,а росіяни історично вірнопіддані царизму. Росіянин і православний повинні мати особливий статус; у Думі-іновірці, чужі для народа→ шовінізм! Ідея видалення євреїв за кордон.

З такою позицією-поразка ж-лу!

Кінець ХІХ ст. в Росії ознаменований створенням перших соціалістичних робітничих організацій і партій, як-от: «Союз боротьби за виз-волення робітничого класу» (1895), Російська соціал-демократична робітнича партія (1897). Внутрішні тектонічні зрушення сприймалися вірнопідданською частиною суспільства як істотна небезпека для стабільного розвитку імперської держави. Це привело до активізації російського націоналізму, діячі якого так само здійснили спробу організаційного об’єднання, утворивши громадську ор-ганізацію «Русское собрание» (РС), що започаткувала в Росії формування пар-тійних утворень, які увійшли в історію під назвою «Чорна сотня».

«Термін «чорносотенці» запозичений від міщанських ополчень часів Московської держави» .Його значення увираз-ниться через наведення антоніма: чорні сотні (тобто такі, що складалися з чорних, простих людей) протистояли дворянським загонам.

Через три роки РС нараховувало 2200 членів, з’явилися серед них і харків’яни. Їх лідером був професор Харківського університету з кафедри загальної історії Андрій Сергійович Вязігін (1867 – 1919).

Участь університетської професури в організації й розвитку чорносотен-ського руху була сумною традицією суспільно-політичного життя Росії.

У 1902 р. А. С. Вязігін як редактор заснував журнал «Мирный труд». Це був «товстий» журнал, який кваліфікувався як науково-літературне і громадсь-ке видання. Перше його число, дозволене цензурою 28 лютого 1902 р., відкри-валося програмовою статтею «Від редактора», у якій проголошувалася позиція, споріднена зі слов’янофільством. майбутній революції, наближення якої вже відчувалося, А. С. Вязігін протиставив мирний труд. Надавши цьому поняттю програмовості, він обрав його за назву свого часопису.

У 1902 р. вийшло чотири числа журналу «Мирный труд», на початку 1903 р. – п’яте число. Проголошена А. С. Вязігіним програма дозволила залу-чити до участі у виданні наукові сили університетського Харкова. Друкувалися в першому річникові журналу професори Харківського університету професори О. В. Ветухів і В. І. Харцієв І. В. Нетушіл, С. В. Соловйов, Є. К. Редін, М. Ф. Сумцов, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. Г. Халанський. =з’явилося чимало вартісних матеріалів.

Літературний відділ журналу формував В. І. Харцієв, ПЕРЕКЛАВ повісті Клеменса Юноші =головним твором белетристичного відділу журналу. Насправді ж вона була першим симптомом послі-довної антиєврейської позиції, яку надалі зайняв часопис.

Російська поезія й проза репрезентувалися другорядними авторами і не залишили помітного сліду в історії художньої думки. Зате досить поважно ви-глядав науковий відділ журналу. І. В. Нетушіл подав статтю «Етика в дисцип-ліні» (1902. – № 1), М. Ф. Сумцов – «Відношення В. А. Жуковського до Г. Ф. Квітки, Т. Г. Шевченка й М. О. Максимовича» (1902. – № 2), М. Г. Халанський – «М. В. Гоголь як романтик і поет російської дійсності» (1902. – № 2), Є. К. Редін – «Історія мистецтв і російські художні старожитнос-ті» (1902. – № 3).

Журнал підтримував культ О. О. Потебні, вважаючи, що вчення про зв’язок народності, мови й мислення відповідає його ідеологічному напрямкові. (В. І. Харцієва «Учення О. О. Потебні про народність і націоналізм» (1902. – №№ 2, 3; 1903. – № 5), утверджувалася думка: мова – найдорожчий духовний скарб, створений народом).

Важливою була для журналу «Мирный труд» стаття Ф. Г. Кашменського «Спогади про професора Харківського університету О. О. Потебню» (1902. – № 2), яка започаткувала мемуарне відтворення видатного вченого.

Крім наукових статей, часопис вміщував огляд провідних російських жу-рналів, рецензії на книжки. Хроніка подавала огляд діяльності наукових това-риств та громадських організацій.

Нарешті, у п’ятому числі 1903 р. було повідомлено, що 15 грудня 1902 р. на вимогу харків-ських членів Петербурзьке «Русское Собрание» прийняло ухвалу: клопотатися про доповнення свого уставу дозволом влаштовувати свої відділи в інших міс-тах Росії. Повідомлення про це було написане самим А. С. Вязігіним, який під-писав його своїм псевдонімом: А. Каут. На початку цього ж числа часопису він вмістив програмову редакційну статтю «Підсумки першого року». З огляду на великі організаційні клопоти, пов’язані з ці-єю подією, редактор оголосив про перенесення продовження видання журналу «Мирный труд» на 1 січня 1904 р.

Так завершився перший короткий період в історії журналу. Його видання в цей час мало два наслідки. Перший полягав у тому, що більшість університет-ських колег активно співпрацювали з літературно-науковим часописом, поба-чивши в ньому спадкоємця попередніх харківських літературно-наукових жур-налів. Другий полягав у тому, що журнал допоміг А. С. Вязігіну згуртувати од-нодумців, оприлюднити свою позицію, унаслідок чого в 1903 р. він заснував харківський відділ «Русского Собрания», проголосивши своїм завданням теоре-тичну розробку і пропаганду ідей неподільності Росії під гаслами самодержавс-тва, православ’я і єдиної «русской народности».

Відновлюючи видання журналу в січні 1904 р. А. С. Вязігін у вступному слові «Від редакції» закликав згуртуватися навколо царя-батюшки перед язичницькою японською загрозою, що насувалася на східні кордони великої православної імперії.

Відновлений після річної перерви журнал репрезентував себе урочисто. Після редакційної статті йшов вірш священика Ф. Пєстрякова «Заклик», де у ві-ршовій формі викладалася по суті імперативна частина попереднього тексту + «Благословення преосвященного Стефана». +вірш М. Павловського «Дві долі» +ТЕж програмова стаття єпископа Стефана «Про-віденційні завдання і кінцеві цілі Росії». Від імені церкви розвивав у ній єпис-коп ідею російського месіанізму. Таким чином, ідея всесвітнього панування цілком легально проповідувалася в журналі «Мирный труд».

Цілком відповідав програмі часопису публіцистичний трактат «Містика, ідеали і поезія Російського Самодержавства». М. І. Черняєв.

Добру половину відділу хроніки заповнювала стаття «Свято російського самодержавства» за підписом Л. Хорсов, у якій викладалася історія заснування Харківського відділу «Русского Собрания».

Головною інформаційною кампанією А. С. Вязігіна в журналі «Мирный труд» стала війна з вільнодумством в університетах, носіями якого були учо-рашні співробітники часопису. У статті «Необхідність перетворень» (1904. – № 4) під псевдонімом А. Каут Як шлях до порятунку автор вказував такий шлях – «зосередити всі поми-сли на створенні російської школи, покинувши наслідування зарубіжних по-рядків». Пізніше він назве цей процес – «націоналізація російської школи». Ці статті в колах харківської інтелігенції були сприйняті як демонстрація відверто націоналістичних поглядів, як заклики до розправи з демократичним рухом.

У белетристичному відділі журналу всупереч усталеній традиції, А. С. Вязігін надрукував уже опублікований раніше в «Русском вестнике» (1903, №№ 7 – 8) роман князя Д. П. Голіцина «На Русі», мотивуючи це потре-бою ознайомити читачів свого журналу з «цим злободенним і глибокоідейним твором». У прозі тут друкуються тенденційні твори, просякнуті духом російського націоналізму, ненависті до інородців та демокра-тичних перетворень.

місце головного прозаїка журналу «Мирный труд»: лідер російських націоналістів, Василь Віталійович Шульгін (1878 – 1976). =Повість «Еврейка. Сторінка з історії наших днів» (1908. – №№ 5 – 8), оповіданнЯ «Погром». У прозі журналу «Мирный труд» В. Шульгін зайняв помітне місце як та-лановитий прозаїк, який все ж підпорядковував свої художні картини наперед заданим ідеологічним завданням, але йшов від життя, володів мистецтвом на-туралістичних описів і психологічного аналізу.

Важке враження справляла поезія журналу – віршова-на публіцистика. («Росія для росіян». Кологривова, «Він живий» В. М. Пуришкевич ). Володимир Митрофанович Пуришкевич (1870 – 1920) – видатний полі-тичний діяч, лідер монархічних правих партій, став провідним автором «Мир-ного труда», друкуючи в ньому віршовану публіцистику, зокрема, величезний цикл «Нікудишніки» (1905 – 1907), де писав сатиричні вірші з приводу поточних політичних подій, епіграми на політичних діячів, ви-кривав безглуздість революційних змін.

Як загальнонаціональна катастрофа у журналі був сприйнятий царський Маніфест від 17 жовтня 1905 р. і як торжество монархізму розпуск Першої Державної думи Росії 9 липня 1906 р. У процесі Першої російської революції журнал остаточно позиціонувався як чорносотенне видання.

вірш Л. Кологривової «Чорна сотня» (1907. – № 2. – С. 18) маніфестувалася політич-на програма журналу:

Надалі лірика в журналі «Мирный труд» не мала самостійного значення й подавалася на підверстку для заповнення залишку на сторінках.

Зате в галузі епічної поезії можна відзначити появу великого циклу Ана-толія Брянчанинова «Старини й билини Печорського краю» (1910. – №№ 7 – 12), які були літературною обробкою творів усної народної творчості.. Маючи на меті ознайомлення читачів з стародавнім російським фольклором, публікація ще й мала ідеологічну мету: доводила відсутність України, підтверджувала єдність православного російського світу.

Таким чином, художня література, опублікована в журналі «Мирный труд», переважно була частиною його політичного дискурсу, цілком вписува-лася в програму часопису, кожним твором працювала на утвердження войовни-чого російського націоналізму.

Ще виразніше й прямолінійніше проводилася програма журналу в його публіцистиці й літературній критиці. Головним предметом поборювання чо-рносетенного журналу були так званні космополіти й інородці, які домагалися задоволення своїх національних прав, а отже, не достатньо сильно любили Ро-сію.

Українське питання розглядалося в «Мирном труде» в той спосіб, що українці взагалі не відносилися до інородців, а сприймалися як частина єдиного російського народу. Журнал старанно ігнорував наявність української літерату-ри, науки, театру. Українська книжка не тільки не знаходила співчуття, але й цілковито ігнорувалася журналом.

«Очерк истории украинского народа» Михайла Гру-шевського – книжка, що вийшла російською мовою в Петербурзі. У журналі їй було присвячено статтю московського історика М. М. Павлова «Учена праця пана професора Грушевського: Нарис іс-торії Українського народу» (1905. – № 1). Вона наповнена загалом примітивни-ми як для рівня сучасної історіографії історії України міркуваннями

«Мирный труд» А. С. Вязігіна оголосив неіс-нуючими всі східнослов’янські мови; вони, мовляв, є лише наріччями російсь-кої. Української присутності в політичному чи культурному полі Росії часопис взагалі не визнавав.

Якщо існування українців (і білорусів) просто не визнавалося, то євреї, навпаки, і визнавалися, і вважалися головними ворогами російського народу. /«Російська революція і єврейська соціал-демократія» за підписом Яковлевич, у статті А. В. Ососова «Єврейське питання».

Після закінчення революції в числі співробітників журналу з’явився ще один публіцист, член Державної думи Третього скликання Г. Шечков ( У статті «Масони і Державна Дума» - про захоплення масонами Російського законодавчого органу; Центральною публіцистичною працею 1910 р. стала розвідка Г. Шечкова «Основний російський устрій, конституйований нашими завойовниками монго-лами і заперечуваний нині смиренної Росії насильниками»).

Літературна критика репрезентована доволі скупо: творів, гідних ува-ги чорносотенного часопису, в літературі того часу виявилося не так і багато. У відділі бібліографії щономера друкувалися лише 2 – 4 рецензії, переважно на політичні брошури державозахисного спрямування. Власне критичні статті майже не з’являлися, незважаючи на наявність у Харкові сильного корпусу ви-сококласних спеціалістів з літератури на історико-філологічному факультеті університету.

Одна з найкращих статей журналу, що ре-презентує літературну критику=«Забутий поет-націоналіст» (1910. – № 11). Її автор Є. Киричинський подав у ній літературний портрет Нестора Кукольника. У статті наводилося чимало фактів, які компрометували самодержавство, але подавали виразні штрихи до характеристики літературного життя тієї пори. Дивовижним інтерпретаціям була піддана й творчість видатного російсь-кого критика у статті «В. Г. Бєлінський як націоналіст».

У 1906 р. А. С. Вязігін вже створив друкарню журналу «Мирный труд». АЛЕ ДАЛІ труднощі з надходженням матеріалу.

• припинили співробітничати В. Пуришкевич, В. Шульгін.

• видання спарених чисел,

• заповнював журнал цікавими перекладними творами. (у перекладі Є. Киричинського монографія Шарля Діля «Візантійські портрети» +сам)

• запрошення до участі в ньому широких кіл духівництва. Тепер сторінки часопису заповнювали довгі й нудні праці на теми з церковної історії або християнської моралі. праця священика Платона Петрова «На-риси церковно-громадського життя в епоху Петра Великого»…

• Увага до постаті М. В. Ломоносова була викликана ще й тим, що російсь-кі чорносотенці вважали своїми ідеологічними попередниками слов’янофілів, а ті в свою чергу вбачали в Ломоносові свого вчителя.

«Мирный труд» приділяв велику увагу творчості слов’янофілів: О. Хомякова, братів Кирієвських, Акса-кових. Підвалинами життя російського народу слов’янофіли вважали правос-лав’я, самодержавство й народність.

Художня література в останні роки існування журналу: Поруч з А. І. Макаровою-Мирською на роль провідного автора журналу висунувся Анатолій Брянчанинов. Якщо перша авторка виступала як майстер малої прози, то другий – великої. Роман у двох частинах «У годину лихоліття (1905 – 1906)» (1912. – №№ 4 – 12; 1913. – № 4 – 9) був присвячений подіям Першої російської революції, зображеної крізь призму сприйняття великосвіт-ського дворянства. Увесь 1914 р. в журналі друкувався історичний роман цього ж автора «У шістдесяті роки (1862 – 1863)». Це був тенденційний твір, спрямо-ваний проти нігілістів, з ідеалізацією дворянства.

Літературна критика в журналі була репрезентована поверхово, конкре-тні твори й доробок письменників витлумачувалися так само тенденційно, з по-зицій чорносотенної ідеології. (стаття Т. Я. Ткачова «А. П. Чехов).

Інформаційна політика журналу полягала в наданні місця для повідом-лень (у жанрах хроніки й звіту) про діяльність регіональних монархічних орга-нізацій: «Звіт про діяльність Київ-ського губернського відділу Союзу російського народу за 1910 р.+Василь Образцов «Торжество російського об’єднання. Освячення «Народного дому» Катеринославського відділу Союзу російського народу 5 жовтня 1910 р.» + «Короткий нарис діяльності Тамбовського Серафимівського союзу російських людей, з 1 жовтня 1911 р. до 1 жовтня 1912 р. Головною інформаційною подією 1913 р. стало висвітлення широко відо-мого в історії процесу Менделя Бейлиса. Перша світова війна спричинилася до появи в журналі теми визвольної місії російської армії. ( Бориса Будиловича «Про необхідність включити всю Угорську Русь до складу Російської імперії» + Т. Буткевич «Безумні мрії австрійців (Лист до редактора)» + П. Кадиліна «Майбутнє завершення війною 1914 року історично-го покликання Росії в ролі визволительки й глави слов’янського світу»….)

Журнал «Мирный труд» все більше позиціонував себе як мозковий центр черносотенства = розроблена ідеологія російського чорносотенст-ва:

• підкорені Росі-єю народи, включені до складу імперії зі своїми землями, мусять розчинитися серед великоросів, не повинні й мріяти ні про які елементи автономії, російсь-кий народ є єдиним господарем у своїй державі.

• Українців і білорусів не можна визнати окремими народами, бо тоді росіяни залишаться в меншості в Росії і з’являться законні підстави для ліквідації імперії.

• ідея світового панування Росії, виходу її до «світового вільного океану»; проголо-шувалася необхідність застосувати зброю для досягнення цієї мети.

• Насильни-цькими методами повинна запроваджуватися великоруська гегемонія й у сере-дині країни.

• Антисемітизм став особливою темою, якою журнал займався пос-тійно.

Але в Росії авторитет чорної сотні швидко падав. Було на це кілька при-чин: по-перше, її ідеологи не висунули конструктивної програми державних реформ, залишилися в межах демагогічних гасел, які спрацьовували в момент кризи, але виявляли свою творчу неспроможність у мирний час; по-друге, про-ти чорної сотні виступила вся здорова й чесна інтелігенція, яка прагнула демо-кратичних змін; по-третє, з початком Першої світової війни припинилося уря-дове фінансування скомпрометованого в громадській свідомості політичного руху. (Позбавлений урядового фінансування «Мирный труд» загинув у кінці 1914 р. +РОЗСТРІЛЯНИЙ РЕДАКТОР).

«Мирный труд», незважаю-чи на свою чорносотенну програму, був істотним інформаційним проектом ПЛЮС: поразка журналу була зумовлена і його антиукраїнською позицією, небажанням визнавати самостійність українського народу, його право на забезпечення своїх культурних і політичних потреб.

50. Журналістика в Харкові між двома революціями.

51. Спроби організації партійної журналістики в Харкові між двома революціями.

52. Фахова журналістика в Харкові між двома революціями. (ИСКАТЬ ДАЛЬШЕ!)

Журналістика в Харкові між двома революціями

У міжрев. період в Х-ві сталі темпи розвитку промисл-ті, ек-ки. Ж-ка зазнає урядового тиску, позбавлена інститут. підтримки, переходить до прив. осіб, але виживає! Харк. Тов-во с/г вид укр.-рос ж-л «Хлібороб»(07-17)-орієнт на заможн селян. «Сніп»(12)-вихов. нац-свідомого укр-ця. Ж-ка укр. партій: УСДРП вид. прив г. «Слово»(20.10.1915, єдиний №,ред.-ри Ю.Тищенко та В.Винниченко.закр. за антиурядове спрям.) «Гасло»(15-16,5№,Ред.-В. Корякін).РСДРП вид. прив ж-л «Голос труда»(08-09.4№)-про профспілк. і коопер. Роб. руху;закр.Чорносотенці вид. нац-патріот. «Друг народа»(08.24№), «Воїн»(08-11.50№)-для військових;+їхні «Мирний труд», «ХГВ».Меншовики вид. прив. літ-політ. ж-л «Горожанин»(11.6№, захист ек. інтересів пролетаріату.), гром-політ. ж-л «Южная жизнь» (12.2№). Вибори до міської думи 1914→ агіт ж-ка →«Предвыборный листок»(1914.16№). З”явл у Х-ві прив. деш. мас. вид-ня: «Харк. копейка»(10, 33№), «Харк. Воскресн. Копейка»(12, 5№). Попул. Веч г-ти: «Харк. веч. Г-та»(10-12,368№), «Вечер»(11,12№). Вис. рівень с\г.→ Харк. губ.земська управа: г. «Землеустройство и землепользование»(08-12. 26№),ж-л «Известия харк.губ. Чертежной»(13-14). Харк. с/г тов-во.«Труді Харк. общ-ва с/х»(10-17, 13вип).Виробн. хліба→ вид. «Справочн. листок по хлебн торговле»(06-12), «С/хный торг. листок»(13-17). Наукові часописи. Технічн. тов-во.* «Фотограф»(10.2№); ж-л Рахункового відділу «Счетоводство и хаз-во»(12-14), ред. М.Ф.фон Дітмар.* Повітроплавальний відділ вид. наук-поп.ж-л «Тяжелее воздуха»(11-13).Евак. до Х-ва Варш. універу→вид. «Варш. унив. Известия»(16-17),Харк.гром.біб-ка вид.«Бюллетень Харк.гром.біб-ки»(15-17). Новаторські явища:«Юный мир»(13.№1)-літограф. Ж-л. учнів 2го кл. Харк. Третьої гімназії, наук-пед. ж-л-збірник«Наука і школа»(15-16). Залиш-ся сильною мед. ж-ка:прив.ч-си: ж-л «Вестник курортов и лечебных учреждений»(08-16). Ек. розв→промисл. та торг. ч-си. *Рада з”їзду рос. Фабрикантів землеробних машин і знарядь» вид. «Листок русских фабрикантов… и орудий»(08-12.12№). г.«Капітал и недвижимость» (12,14№).Півд.зал-ця:ж-л«Вестник южных жел-х дорог»(11-18).прив. довідк. та рекл. ч-си:«Харк. указатель справок и об”явл»(11-14,8№),г«Листок об”явлений»(10,7№)-вид О.Радьков.., безкошт, жило за рах. приват. оголош.(вперше таке!). Кооперат. преса.*«Потребитель»(12-13.12№)- «Южный Потребитель»(14.5№), ж-л «Коопер.слово»(16-17, 40№). Х-культ. центр→мистец вид:«Лит. вечера»(12-14), «Мир артистов”(12-13, 7№).-розшир. тематики: про цирк, кіно; «Друг Искусства»(12-13, 9№); «Вестник опер»(12-13,126№),Программа театра новой оперы»(13-14, 136№). 1913-поява в Х. кінож-ки: «Екран»(13, 2№), ж-л «Южанин»(15-16). Сатир ж-ка.* гум.ж-л «Настоящее жало»(06-16) О.Гермейєра,«Жало»(1909,12№) М. Ковальова. * І св. війна→ «Война» О.Гермейєра(14)-огляди, пародії, карикатури на злобу дня. →трансф. у «Евр. войну», «Война народов».Він же- «Нагайка»(10№)-висміювання ворога. Висн:Гігантами залиш «ХГВ», «ЮК», «Утро». Розгалужу с-ма наук, фах, мист та сатир ж-ки. Спроби, насиченість газ. ринку.

Спроби організації партійної журналістики в Харкові між двома революціями.

В міжреволюц. час адм-ція Х-ва чинила опір періодичному друку міста. Але укр. партії все ж намагалися налагодити свою парт. ж-ку. 1)Харк. орг-ція УСДРП видавала: *г. «Слово»(20.10.1915, єдиний №). Ініціатори та ред.-ри Ю.Тищенко та В.Винниченко.Фінансувало вид-во «Дзвін». Г. була зареєстрована як прив. видання з поміркованою програмою. Автори: В.Садовський, С.Петлюра. В ред. статті-заклик до розвитку нац. форм. Є ст. С.Петлюри «Будемо покійні»:заклик «не гасити нашого духу перед погрозами».→схвальні відгуки робітників, закр. за антиурядове спрямування.*Щотижнева г. «Гасло»(1915-1916,5№).Ред.-В. Корякін→22.01.1916, ліквідація Харк. осередку УСДРП; 2)Харк. комітет РСДРП вид. від ім. Центральн. бюро профспілок щотижн. ж-л «Голос труда»(1908-1909.4№).Присвяч. питанням профспілк. і коопер. робітничого руху. Прив. реєстрація. Закрили. Парт.преса лівих партій взагалі відсутня в цей час в Х. Лише в 1916 виходив нелегальн. часопис «Голос соціал-демократа». 3) Чорносотенці для підвищ. авторитету вид: *щотижн. нац-патріот. г-ти «Друг народа»(1908.24№). ред.С.Чернишов(ж-т з монарх. поглядами),* «Воїн»(1908-1911.50№)-для військових. Вид-ць- М.Ковальов, 4)Меншовики вид. *щотижн. літ-політ. ж-л «Горожанин»(1911.6№). Як прив. видання. Ред.-О.Колачинський. захист ек. інтересів пролетаріату.* щотижн. гром-політ. ж-л «Южная жизнь» (1912.2№), співпрацівав А.Буханевич. 5)Вибори до міської думи 1914→народж. агіт. передвиб. ж-ки →г. «Предвыборный листок»(1914.16№). Висн: у багатьох часописів, як і в рев. добу, доля інф. одноденок!

Фахова журналістика в Харкові між двома революціями.

Вис. рівень с\г та харч.пром.→1)Харк. губ.земська управа: * г. «Землеустройство и землепользование»(08-12. 26№)-інтереси селян-землеробів.*ж-л «Известия харк.губ. Чертежной»(13-14). *«Бюлетень о вредителях с/х и мерах борьбы с ними»(13-16).2)Харк. с/г тов-во.* «Труді Харк. общ-ва с/х»(10-17, 13вип.). публ-ся звіти та повідомл. про діял. Тов-ва.*Виробн. хліба→ вид. «Справочн. листок по хлебной торговле»(06-12.)Трансформ. у ч-с «С/хный торговый листок»(13-17).*наук-гром. щоміс.«Агрономический ж-л»(13-17). Питання аграрної пол-ки, громадської агрономії і ек-ки с/г. Ред.-р С.Кузнєцов. Діюча в структурі Тов-ва Амер. агентура вид. 2 ч-си. Наукові часописи.3) Харк.. техн. тов-во.* «Фотограф»(10.2№),засн- М.Ф.фон Дітмар*ж-л Рахункового відділу «Счетоводство и хаз-во»(12-14), ред.він.* Повітроплавальний відділ вид. наук-поп.ж-л «Тяжелее воздуха»(11-13).4)Харк.тов-во аматорів природи: * «Бюллетени Харк. Общ-ва любителей природы»(12-17). 5)Евак. до Х-ва Варш. універу→вид. «Варш. унив. Известия»(16-17.6) Харк.гром.біб-ка вид. «Бюллетень Харк. гром.біб-ки»(15-17). 7) Новаторські явища: * «Юный мир»(13.№1)-літограф. Ж-л. учнів 2го кл. Харк. Третьої гімназії. * наук-пед. ж-л-збірник«Наука і школа»(15-16). 8)Мед. Ж-ка залиш-ся сильною. Засн. прив.ч-си: * щоміс. ж-л «Вестник курортов и лечебных учреждений»(08-16).* щоміс«Вестник Бальнеологи, климатологии и физиотерапии (10 -11,8№)вид лікарі.9) Ек. розв→промисл. та торг. ч-си. *Рада з”їзду рос. Фабрикантів землеробних машин і знарядь» вид. «Листок русских фабрикантов… и орудий»(08-12.12№).*Півд.зал-ця: було кілька ч-сів з місячною періодичністю,а потім вих. щотижня. ж-л«Вестник южных жел-х дорог»(11-18). * г.«Капітал и недвижимость» (12,14№), засн. М. Гладков.10)прив. довідк. та рекл. ч-си: *«Харк. указатель справок и об”явл»(11-14,8№).Вид. ж-т В.Єрьомін. * Рекл г«Листок об”явлений»(10,7№)-вид О.Радьков. 2р/тижд., безкошт, наклад 10тис, жило за рах. приват. оголош.(вперше таке!).11)Кооперат. преса. *«Потребитель»(12-13.12Вид-Тов-во споживачів* «Южный Потребитель»(14.5№),гром-кооп і літ ж-л «Коопер.слово»(16-17, 40№). 12)Х-культ. центр→мистец вид.* «Лит. вечера»(12-14)-щоміс. літ-худ ж-л. Вид-ред- М. Семенов. * УА. Богдановича невд. спроби створ. театр.ч-с («Артистистич друг», «Артистич. листок» та ін). *«Мир артистов”(12-13, 7№).щотиж. худ-крит. і проф.-арт. орган. Розшир. тематики: про цирк, кіно. * «Друг Искусства»(1912-1913, 9№). Задовол. культ та мист. потреб провінції. * «Вестник опер»(12-13,126№).*«Программа театра новой оперы» О. Орлова(13-14, 136№). * 1913-поява в Х. кінож-ки: «Екран»(13, 2№). ж-л «Южанин»(15-16) 13) Сатир ж-ка.* гум.ж-л «Настоящее жало»(06-16) О.Гермейєра. * «Жало»(1909,12№) М. Ковальова. Короткочасно вих. ч-си «Эхо»(1910, 6№), гум-літ. ж-л«Фонарь»(1911, 4№). * І св. війна→ «Война» О.Гермейєра(14)-огляди, пародії, карикатури на злобу дня. →трансф. у «Евр. войну», «Война народов».Він же- «Нагайка»(10№)-висміювання ворога. Висн: міжрев. період був піздець яким плідним на фахову ж-ку. Було всьо!

• продовжувався неухильний економічний, соціальний та культурний розвиток.

• йшла весь час наполеглива праця сві-домих українців у справі розвитку української культури, піднесення національ-ної свідомості зросійщених громадян, прищеплення суспільству думки про не-обхідність української національної автономії.

• 11 лютого 1907 р. за підтримки ректора Харківського університету Д. І. Багалія була створена культурно-просвітня організація «Безпартійне товариство студентів українців вищих шкіл Харкова», ширше відоме під назвою – Харківська студентська громада.

• на початку вересня 1907 р. Професор М. Ф. Сумцов прочитав першу лекцію українською мовою.

• Боролася проти українських ініціатив і місцева адміністрація, боячись найбільше з’єднання української національної ідеї з робітничим рухом. Украї-нізація соціал-демократії розглядалася як смертельна загроза для імперії.

• Лише 20 лютого 1912 р. Харківське губернське присутствіє в справах товариств і спілок затвердило статут Українського літературно-художнього й етнографічного товариства імені Г. Квітки-Основ’яненка. Това-риство мало відділи: театральний, артистичний, науково-літературний і архіте-ктурно-художній.

У цьому контексті в міжреволюційний період слід розглядати продов-ження в Харкові розвитку української журналістики. ПРОБЛЕМИ ВИХОДУ:

• пов’язанО не лише з адміністративними утисками, але й те-хнологічними труднощами, неготовністю громадянського суспільства до інфо-рмаційної діяльності українською мовою.

• Залишаючись справою приватних осіб, позбав-лена інституційної підтримки, зазнаючи стабільних урядових переслідувань во-на увесь цей час залишалася в стані виживання, що й засвідчено спробами її створення в Харкові

Аркадій Животко: У 1910 р., як середній між двома ро-сійськими революціями, коли суспільство переживало відносну стабілізацію . У цьому році виходило в світ 13 періодичних видань українською мовою, тимча-сом як на українських землях видавалося 226 назв російськомовної періодики (з них 35 у Харкові).

інституційнЕ видання двомовного українсько-російського журналу «Хлібороб» – «Хлебороб» (1907 – 1917), який видавався двічі на місяць Харківським товариством сільського гос-подарства. Редагував його агроном С. М. Кузнєцов, який з 1905 р. виступав редактором іншого органу сільськогосподарського товариства – «Южно-русской сельскохозяйственной газеты». Журнал «Хлібороб» був ілю-строваним часописом, з 1909 р. подавав свій заголовок українською мовою, орієнтувався (особливо після столипінської реформи) на заможне селянство. У додатках вміщував інформацію з хлібної торгівлі, з 1909 р. видавав «Бібліотеку «Хлібороба» – серію брошур з різних галузей сільського господарства. «Хлібо-роб» виходив у світ з січня 1907 до грудня 1917 рр. регулярно по 24 числа на рік і лише руїна громадянської війни, захоплення Харкова в грудні 1917 р. чер-воними військами і встановлення тут більшовицької диктатури призвело до за-криття часопису.

Видатним явищем в історії журналістики стало видання в Харкові україн-ської газети «Сніп», перше число якої побачило світ 1 січня 1912 р. На цей раз газета проіснувала цілий рік і зробила свій корисний внесок у виховання націо-нально свідомої української людини. . Справа украї-нського періодичного друку в Харкові наштовхувалася на величезний опір ад-міністрації. З цим пов’язане припинення часопису «Сніп». Можна лише диву-ватися наполегливості українських партій налагодити свою партійну журналі-стику.

Харківська організація УСДРП у роки Першої світової війни відрізнялася особливою активністю. У цей час її очолювали Я. Є. Довбищенко, Ю. П. Тищенко (Сірий) і С. Г. Іваницький. Ю. П. Тищенко + Володимир Винниченко скликали нараду харківського осередку українських соціал-демократів з представниками катеринославської організації, яка (нарада) ухвалила видавати газету під на-звою «Слово». Фінансувало її випуск видавництво «Дзвін», а редагування було доручене В. К. Винниченкові й Ю. П. Тищенкові. Газета не декларувала партійний статус, а була зареєстрована як приватне видання з поміркованою програмою. Ю. П. Тищенко залучив до участі в ній найкращі партійні журналістські сили: Валентина Садовського та Симона Петлюру.

Відоме єдине число газети «Слово» (20 жовтня 1915). У редакційній стат-ті відзначалося, що ніяке робітництво в світі не упосліджене так, як українське. Незважаючи на це Харківська організація УСДРП приступила до видання другого часопису – тижневої газети «Гасло» (1915. № 1, 19 листопада – 1916. № 5, 30 січня), зареєстрованої на ім’я В. В. Кравченка. Справжнім редактором га-зети виступав В. Д. Корякін, відомий потім як радянський діяч, літературозна-вець і критик Володимир Дмитрович Коряк (1889 – 1939). 22 січня 1916 р. охранка провела операцію з ліквідації харківського осередку УСДРП, вісім чоловік було заарештовано; п’ять з них – Я. Є. Довбищенко, Ю. П. Тищенко (Сірий), А. І. Заливчий, В. Д. Корякін (Ко-ряк), В. П. Глуходід – були заслані до Сибіру, звідки повернулися лише після Лютневої революції 1917 р. На цьому й скінчилася історія української партійної журналістики в Харкові.

Складною була доля й загальноросійських лівих партій. Після Першої ро-сійської революції завдяки урядовій політиці та старанням поліції їхня присут-ність у Харкові була відчутно скорочена. (+ ЗАВДКИ циркуляру П. А. Столипіна від 1906 р).

Так, чисельність РСДРП скоро-тилася з 762 чоловік у березні 1907 до 150 – у березні 1908 р., а на кінець року в Харкові залишилося 30 членів партії. Несли втрати й есери. Якщо під час рево-люції їх організація нараховувала в Харкові понад 700 осіб, то через два роки їх залишилося кілька десятків, а на початку 1910 р. їх організації в Харкові вже не існувало. У 1907 р. змушена була згорнути свою діяльність Харківська органі-зація УСДРП, її лідери залишили місто. 24 жовтня 1908 р. поліцією була прове-дена ліквідація Соціалістичної єврейської робітничої партії. Остання анархіст-ська група в Харкові була розгромлена в 1909 р. Уряд знав, що й профспілки перебувають під впливом соціал-демократів і тому переслідував і їх. У1908 р. харківський комітет РСДРП відновив нелегальне Центральне бюро профспілок. Від його імені й було розпочато випуск щотижневого журналу «Голос труда» (1908. № 1, 25 грудня – 1909. № 4, 31 січ-ня), присвяченого питанням профспілкового і кооперативного робітничого ру-ху. Журнал мав приватну реєстрацію (видавець – М. Ф. Шульц, редактор – Ф. П. Баришніков), проте це не врятувало його від закриття. Партійна преса лі-вих партій взагалі в Харкові в цей час відсутня. Лише наприкінці періоду фік-сується нелегальний часопис «Голос соціал-демократа» (1916), про який мало що відомо історикам. Невідомо навіть скількома числами він вийшов; припус-кають, що їх було один чи два

Кадети відчутних арештів не зазнали, але переслідувалася їхня преса: газета «Южная жизнь» (1906), Газета «Утро».

Октябристи, які були лояльними до уряду й блокувалися з чорносотенця-ми, нараховували в Харкові біля 200 чоловік, але були маловпливовою органі-зацією і своєї преси створити не спромоглися.

У Харкові чорна сотня, розуміючи, що втрачає авторитет, розпочала ви-дання «щотижневої національно-патріотичної газети» – «Друг народа» (1908. № 1, 30 березня – № 24, 25 грудня), яку редагував відомий своїми монархічни-ми поглядами журналіст С. О. Чернишов. Передчуваючи занепад «Друга наро-да», чорносотенці заснували ще одну національно-патріотичну газету, на цей раз призначену для військовиків. Видавцем газети «Воин» (1908. № 1, 2 листо-пада – 1911. № 50, 25 грудня) був колезький секретар М. Г. Ковальов, а редак-торами підполковник І. І. Болдижев (літ. псевдонім Верунін) і відставний пору-чик Н. В. Федоров.

Органами харківської чорної сотні залишався журнал А. С. Вязігіна «Мирный труд» і газета «ХГВ», яка цілком перейшла під контроль чорної сотні, а її редактором стала Тетяна Вязігіна.

У 1911 р. спробували активізувати свою діяльність у Харкові меншовики, які робили ставку на легальну діяльність, захист економічних інтересів проле-таріату, мали великий вплив у профспілках. Їм вдалося розпочати щотижневий літературно-політичний журнал «Горожанин» (1911. № 1, 3 січня – № 6, 6 квіт-ня), задекларований однак як приватне видання. Видавцем його виступила Ма-рія Герасимівна Бекарюкова, а редактором – О. А. Колачинський. Через рік ме-ншовики приступили до видання щотижневого громадсько-політичного журна-лу «Южная жизнь» (1912. № 1, 2 лютого – № 2, 11 лютого) (Видавець О. П. Панченко; Редактор Олена Михайлівна Грузинцева). Фактичним керівни-ком часописів був тодішній лідер меншовиків у Харкові В. Іков.

вибори до міської думи 1914 р. вперше народили агітаційну передвиборчу журналістику. Напередодні виборів у Харкові виходила не менше 2 разів на тиждень, як значилося у вихідних даних, газета «Предвыборный листок» (1914. № 1, 23 лютого – № 16, 27 квітня).

Попри наявність у місті трьох щоденних газет-гігантів («ХГВ», «ЮК», «Утро») й надалі тривали спроби створення приватної журналістики. Як і в революційну добу, багатьом часописам судилася доля інформаційних одноде-нок, які зникли, ледве народившись, не залишивши сліду ні в пам’яті читачів, ні в історії журналістики.

Сучасні історики журналістики вважають, що саме на початку ХХ ст. склалася сучасна структура газетного ринку, на якому можна виокремити якісні, масові, бульварні та інформаційні газети. Са-ме в цей час у Росії виявилася загальна тенденція – створювати дешеві газети для масового читача, у яких прибутковість досягалася не за рахунок ціни номе-ра, а за рахунок збільшення тиражу видання.

Так у Харкові виникла «Харьковская копейка» (1910. № 1, 19 вересня – № 33, 29 жовтня) – щоденна загальнодоступна дешева газета (видавець – А. А. Берман, редактор М. Т. Дунін-Барковський), а через два роки К. М. Авдаков створив газету «Харьковская воскресная копейка» (1912. № 1, 9 вересня – № 5, 14 жовтня), яка виходила один раз на тиждень у неділю..

Сама ж ідея створити газету не для інтелігенції, а для малозабезпеченої верстви, зорі-єнтованої на непідготованого читача, – виявилася продуктивною, оскільки ак-тивно залучала цього читача до суспільно-політичного життя. Аудиторію газе-ти складали робітники, ремісники, панські слуги, куховарки.

У Харкові були зроблені кілька спроб налагодити вечірні видання. Першим таку спробу зробив М. І. Кожуховський, заснувавши часопис «Харьковский листок. Вечернее изда-ние» (1910. № 1, 25 вересня – № 3, 28 вересня). У підзаголовку значилося: «Прогресивна вечірня газета, виходить щоденно у 3 години дня». Успішнішою була «Харьковская вечерняя газета» (1910, № 1, 13 грудня – 1912, № 368, 22 бе-резня) – щоденна громадсько-політична і літературна газета (видавець – Й. М. Зильберберг, редактор П. П. Соловйов). Газета трималася на ринку два з половиною роки, але так само мусила закритися. Незважаючи на крах поперед-ніх видань, сама ідея вечірньої газети була настільки популярною, що журна-ліст М. У. Шляпошников після припинення щотижневої громадсько-політичної газети «Южный голос» (1911. № 1, 28 березня – № 11, 27 червня), як її наступ-ницю починає видавати «Харьковские вечерние новости» (1911. № 1, 16 серпня – № 50, 17 жовтня), як щоденну громадську, політичну і літературну газету. Проте так само невдало. Дванадцять чисел протрималася «щоденна безпартійна прогресивна газета» – «Вечер» (1911. 1, 21 жовтня – № 12, 7 листопада), яку видавав Г. Р. Цариковський, а редагував В. Я. Кричевський.

Невдалими були спроби О. О. Пілар фон-Пильхау заснувати «щотижневу художньо-літературну, політичну і громадську газету «Юг» (1910. № 1, 25 січня – № 10, 5 квітня); дві спроби М. А. Двигубського з щотижневими журналами «Украинский вестник» (1912. № 1, 1 лютого – № 3. 1 березня) і «Слободско-украинский старожил» (1915, №№ 1 – 4). Відоме єдине число громадсько-політичної та літературної газети С. О. Романенка «Начало» (1916. № 1, 26 тра-вня).

Увесь досвід періоду свідчив про насиченість газетного ринку в Харкові..

Значно більше щастило часописам, які виходили інституційно: видавцями яких виступали державні установи, наукові товариства, громадські організації.

Харківська губернсь-ка земська управа відзначалася особливо активною видавничою діяльністю; нею зокрема найбільше займалися органи, пов’язані із землекористуванням.

О. І. Дикарев, . П. О. Голубниченко видавали «щотижневу газету, присвячену інтересам влаш-тування побуту селян-землеробів» – «Землеустройство и землепользование» (1908. № 1, 22 червня – 1912. № 23-26, 31 грудня), друкуючи в додатках «Жур-нал засідань Харківської губернської землевпоряджувальної комісії», «План землевпоряджувальних робіт у Харківській губернії в 1909 році» та інші потрі-бні землекористувачам документи. Після припинення цієї газети видавався бли-зький до неї за напрямом щомісячний журнал «Известия Харьковской губернс-кой чертежной» (1913 – 1914). Паралельно з ним виходить «Бюллетень о вреди-телях сельского хозяйства и мерах борьбы с ними: сезонный листок Энтомоло-гического и фитопатологического бюро при Харьковской губернской земской управе» (1913 – 1916).

У міжреволюційний час ще ширше розгорнуло свою діяльність Харківсь-ке сільськогосподарське товариство, заснувавши на додаток до існуючих такі нові часописи: «Труды Харьковского общества сельского хозяйства» (1910. Вип. 1 – 1917. Вип. 13), які редагував Л. П. Сокальський. У журналі друкували-ся звіти й повідомлення про діяльність Товариства та мережі його закладів, як-от: контрольної насіннєвої станції, дослідних полів з культури картоплі.

. У 1906 – 1912 рр. Хар-ківське сільськогосподарське товариство видавало «Справочный листок по хле-бной торговле», видавцями якого виступили журнал «Хлебороб» і «Южно-русская сельскохозяйственная газета» та Харківське сільськогосподарське то-вариство. У 1913 р. це видання трансформоване в часопис «Сельскохозяйствен-ный торговый листок» (1913 – 1917), який виходив 1 раз на тиждень, від почат-ку хлібної кампанії до кінця року 2 рази на місяць. Обидва видання редагував агроном С. М. Кузнєцов. Інтереси хлібної торгівлі переслідувала Агенція – Американська агентура, яка діяла в структурі Товариства. Вона видавала «Бюл-летень Харьковского сельськохозяйственного общества. Американская агенту-ра» (1913 – 1918) і «Листок американской агентуры Харьковского общества сельского хозяйства» (1915 – 1916).

Поруч з вузькоспеціальними та виключно інформаційними виданнями в Товаристві назріла потреба мати науково-популярний часопис для масового чи-тача. Ним став «Агрономический журнал» (1913 – 1917) – науково-громадський щомісячний орган, присвячений питанням аграрної політики, громадської агро-номії і економіки сільського господарства, що виходив за редакцією все того ж невтомного М. С. Кузнєцова.

з потреб розвитку сільського господарства: «Бюллетень Харьковского общества взаимо-помощи служащих по сельскому хозяйству и сельскохозяйственной промыш-ленности, состоящее при Харьковском обществе сельского хозяйства» (1914 – 1915).

2.Другим важливим науковим товариством у міжреволюційний час висту-пив Харківський відділ Імператорського Російського технічного товариства, яке в цей час очолював видатний громадський діяч М. Ф. фон Дітмар. Першим ви-данням, заснованим Товариством став журнал «Фотограф» (1910, № 1, липень – № 2. б. д.) – «щомісячний ілюстрований огляд практичної фотографії і її засто-сування, що видається за участю Фотографічного відділу Імператорського Ро-сійського технічного товариства». Редагував його А. Ф. Вернер. Сам же М. Ф. фон Дітмар виступив редактором щомісячного журналу Рахункового від-ділу Товариства «Счетоводство и хазяйство» (1912 – 1914).

Видавничою діяльністю відзначався й Повітроплавальний відділ, який очолювали ентузіасти літакобудування Г. Л. Окулич-Козарін і В. Є Мороховець. Вони створили й редагували журнал «Тяжелее воздуха» (1911. № 1, 1 вересня – 1913, № 1, січень)= не власне науковий, а науково-популярний журнал, спрямований на популяризацію ідеї повітроплавання серед широкого кола чи-тачів.

Харківське товариство аматорів природи 4 – 6 разів на рік видавало «Бю-ллетени Харьковского общества любителей природы» (1912 – 1917) (редактор – В. І. Талієв). У додатках подавалися брошури про завдання дослідження природи місцевого краю і роль аматорів у цьому процесі, звіти про діяльність товари-ства, короткий путівник до виставки весняної природи Товариства.

Наприкінці періоду між двома революціями імперіалістична війна поси-лила попит на інформацію.. На хвилі патріотизму, викликаного війною, в місті створено Харківське то-вариство розповсюдження російського друкованого слова, яке розпочало за ре-дагуванням М. М. Страхова видавати щоденну газету «Русская жизнь» (1916. № 1, 1 листопада – 1918, № 457, 22 грудня), яка кваліфікувала себе як орган ро-сійської національно-прогресивної і громадсько-політичної думки. ( «Жизнь России» -«Жизнь») =ала найважливішим дзеркалом революційних подій у Ха-ркові.

Крім періодичних видань Харківського університету і його наукових то-вариств, Ветеринарного й Технологічного інститутів, у період імперіалістичної війни в місті розширилася мережа наукової періодики за рахунок евакуйова-них і новостворених установ. (видавалися «Варшавские университетские известия»).

З ініціативи В. Ф. Тимофєєва і І. К. Велитченка за редакцією приват-доцента П. І. Фоміна було розпочато видання журналу «Бюллетени Кабинета экономического изучения России» (1915 – 1916) з періо-дичністю 10 разів на рік.

Назріла потреба і в Харківської громадської бібліотеки (зараз ХНДБ ім. В. Г. Короленка) мати своє періодичне видання=«Бюле-тень Харьковской общественной библиотеки» (1915 – 1917).

малопомітні зовні, але новаторські за сутністю явища журналістики, до яких слід віднести часопис «Юный мир» (1913, № 1, лютий) – літографічний журнал учнів 2-го класу Харківської третьої гімназії, +створення вже під час війни педагогічного часопису «Наука и школа» (1915 – 1916)+журнал Охтирської чоловічої гімназії «Шко-льный луч» (1916 – 1917), як свідчення просування ідеї учнівської журналісти-ки в провінцію.

наукових часописів, відзначимо, що традиційно сильною залишалася в Харкові медична журналістика. ( щомісячний журнал «Вестник курортов и лечебных учреждений», «Вестника бальнеологи, климатологии и физиотерапии» , дові-дкове щомісячне видання «Вра-чебно-гигиенический справ очник).

Економічний розвиток Харкова спричинився до появи в місті нових часо-писів, які можна кваліфікувати як промислові й торгівельні: що-місячний «Листок русских фабрикантов земледельческих машин и орудий»+ « «Эхо железной дороги» (№ 8) – «Эхо желез-нодорожника», «Вест-ник Южных железных дорог».

У галузі харківської приватної журналістики так само виникали спроби створення фахових видань.

• заснування довідкових і рекламних часописів: В. Я. Ієромін на початку 1911 р. розпочав видання газети «Харьковский указа-тель справок и объявлений», газета О. М. Радькова «Листок объявле-ний» (1910. № 1, 11 вересня – № 7, 9 жовтня). Вона виходила з періодичністю 2 рази на тиждень, поширювалася безкоштовно накладом 10 тис. примірників, вміщувала лише приватні оголошення, коштом яких і фінансувалася. Це було перше в Харкові періодичне видання, яке фінансувалося лише за рахунок рек-лами.

У сфері промислового виробництва й торгівлі: ініціатива М. П. Гладкова, який заснував щотижневу торгівельно-промислову газету «Ка-питал и недвижимость».

Складну еволюцію й пошук власного інформаційного стилю пройшла в Харкові кооперативна преса. ( спожи-вче товариство «Труд» розпочало влітку 1912 р. видання свого часопису «Потребитель» кваліфікований як щотижневий орган з питань південноросійської кооперації. + часопис «Потребительского Общества Юга России» «Южный потребитель»+ «Юж-но-русский потребитель». + «щотижневий громадсько-кооперативний і літературний журнал» – «Кооперативное слово» )

мистецькі видання склали у цей час відчутну частку інформаційного рин-ку.

Тривали спроби створення літературної журналістики. У 1909 р. журнал «Голос» М. В. Могучий=«ілюстрований журнал літератури, громадського життя, мистецтва і науки» +заснування Б. С. Одером щомісячного журналу «Труд и искусство» +літературно-художнього журналу «Дни нашей жиз-ни», що виходив двічі на місяць і спершу кваліфікувався як науковий і літературний часопис. + М. М. Семенов щоміся-чний літературно-художній журнал «Литературные вечера»= поважний журнал, у якому за рік дру-кувалося близько 60 повістей, оповідань, нарисів та поезій. +у 1916 р., майже одночасно з’явилися два жу-рнали. «Записки юристов» (1916) видавала профспілка студентів-юристів Хар-ківського університету, давши часопису визначення: «Літературно-художній журнал» +Ю. Шик заснував журнал «Сиріус» (1916. № 1, 1 березня – № 2) – двотижневий журнал поезії, критики і мистецтва.

театральне життя Харкова, куди прагнули на гастролі провідні театральні ко-лективи та артисти Росії. спроби А. А. Богдановича створити часопис, який би став надійним довідником для те-атрала: Артистический друг» (1909, листо-пад, б. н.) – «довідковий артистичний листок»+

«тижневик театрів, вар’єте, цирків, спорту, кінематографа та ін. видовищ» – «Мир артистов» (1912. № 1-2, 7-25 березня – 1913. № 6-7, травень). Запорукою їх успіху було розши-рення тематики і включення до предмета висвітлення нових видів мистецтва – цирку, кіно, а також скорочення періодичності – щоденного видання харківська публіка, очевидно, не потребувала, а тижневе якраз задовольняло всі її потреби. +«Театральная газета» (1912. № 1, 26 серпня – 1913. № 30, 31 січня), яку редагував І. Ф. Тишин. +«Театральный курьер»+ журнал «Друг искусства» (задоволення культурних і мистецьких потреб провінції) +щоденний «Вестник опер» (1912. № 1, 21 вересня – 1913, № 126, 23 лютого), який створив і редагу-вав А. І. Пєтухов. +Схожим на нього була газета О. М. Орлова «Программа теат-ра новой оперы» (1913. № 1, 15 вересня – 1914. № 136, 6 січня). Ці видання ін-формували глядача й слухачів про вистави, що відбулися, містили театральну критику, розповіді про плани на майбутнє, повідомлення про прем’єри, подава-ли театральну афішу. + Кіножурналістика вини-кла в Харкові в 1913 р., коли М. П. Гладков видав усього два числа щотижневої ілюстрованої газети-журналу (Sic!) «Экран» +. Д. І. Харитонов «Южанин» (1915. № 1, 1 березня – 1916. № 1, 1 січня), «присвяченого інте-ресам кінематографії півдня Росії».

На межі між літературно-художніми й політичними часописами розміс-тилася сатирична журналістика. О. О. Гермейер: тиж-невий гумористичний журнал «Настоящее жало» (1906 – 1916). М. Г. Ковальов упродовж 1909 р. видавав «збі-рник новітньої дотепності й сатири на явища громадського й місцевого життя», назвавши його без епітета, просто – «Жало» (1909, №№ 1 – 11-12) + продовжив свою творчу працю сатиричного журналіста, створивши тижневий «безпартійний, художньо-літературний і сатиричний» журнал «Эхо».

Короткочасним був вік «гуморо-літературного журналу» «Фонарь» (1911. № 1, 12 лютого – № 4, 5 березня). Редагував його І. Г. Мащенко. Весну і літо 1913 р. протримався гумористичний і сатиричний художньо-ілюстрований щотижневий часопис «Колючки» (1913. № 1, 27 люто-го – № 31, 25 вресня-2 жовтня), видавцем і редактором якого був В. Я. Ієромін.

О. О. Гермейєр приступає до видання журналу «Вой-на» (1914. Вип. 1, 1 вересня – вип. 8, грудень), вміщуючи в ньому огляди, паро-дії і карикатури на злобу дня. + розпочав видання тижневика «Нагай-ка» (1914 – 1915), назвавши його – «орган, який безпощадно висміює ворога».

У час війни родина Микола Григорович і Олександра Іванівна Терлецькі видавали «Свет правды» (1916, № 1 лютий – 1917, № 29) – щотижневий літературно-художній журнал сатири і гумору.

Сатирична журналістика в міжреволюційному Харкові мала здебільшого державоохоронний характер, що певною мірою девальвувало її значення.

міжреволюційний період був плідним в історії харківської журналістики.

• Харківська прес, відображала за-гальнодержавні й місцеві події.

• Тижневик «Сніп» апелював до української сві-домості харків’ян, пробуджував їх до активного захисту української національ-ної ідентичності.

• спроби УСДРП заснувати в Харкові свою партійну журналістику – газети «Слово» і «Гасло»

• гігантами ха-рківського газетного ринку залишалися «ХВ», «ЮК», «Утро».

• існувала розгалужена система наукової, фахової, мистецької та сатиричної журналісти-ки.

• літературний талант та інтелек-туальний потенціал харків’ян

53. Газета «Сніп», видавець, редактор, автори.

54. Газета «Сніп»: структура, основні матеріали.

55. Газета «Сні»: причини припинення видання.

Газета «Сніп»: видавець, редактор, автори.

«Сніп»(1.01.12-30.12.12)-щотижня. Вид-М.І.Міхновський, гласний Харк.міськ.думи.Здійсн і ред ф-ції, організув. літ сили для праці у ч-сі, був ідеологом г-ти. Ред-р: М.А.Біленький, адвокат і поміщик-виконавець його задумів. «С»присвяч. форм. укр. інтелігенції. Мета:пробудж.нац.свідомісті зросійщ. укр-ців. Міхновський вист. як автор(псевдо М.М-ський), вів рубр. «Галерея суч. Діячів»-влучні портрети М.Грушевського, І.Франка та ін. Співроб. М.Сумцов(Проф. М.Сумець)-наук публ-ка, напр., ст.»Євген Гребінка»; К.М. Бич-Лубенський(ж-т, іст-к)-вист. як музкритик(ст «Музичне життя У.»-про занепад укр. музики), публ. побут. нариси. Публ-ся письм-ки: О.Слісаренко(вірші,алегор.твір»Суч.казка.З нашого життя»), Х.Алчевська(вірші, літкритик), А.Кримський(ст-ті, напр, «Іст-я повтор-ся»-про полеміку з рос ж-кою). Ж-ти Г Коваленко, С.Черкасенко, М.Плевако(некрологи). Були власкори: Є.Бачинський(«Життя укр-ців в Парижі»), І.Мечиславенко(«Лист з Петербурга»). Під час літньої інф. компанії (про важкий стан укрпреси) автором листа в тєму був д. С.Р-к. Висн: участь в ч-сі відомих укр. письм-ків і ж-тів→успіх. Але ніхто з них не став сталим автором, не було авт. колективу→слабке стан-ще редакції.

Газета «Сніп»: структура, основні матеріали.

«Сніп»(1912)-щотижня. Мета:пробудж.нац.свідомісті зросійщ. укр-ців, Вид-М.І.Міхновський. поч-ся анонімн. редакц. статтею-про стан-ще укр-ва в Росії та за кордоном,(«18 березня1912р.Х-в»-про зростання авторитету укр. духу)-жанр доведений до досконалості.Передрук-ли статті(з «Діло»-про міжнар. знач. укр. питання). Новинарні рубрики: І гр(наголос на висвітл. життя Слоб-ни):«Новини», «З нашого життя», «З життя Слоб. У.», «З Галичини»;ІІ гр(зміст укр. Ч-сів «Літ-наук.вісник», «Укр. Жизнь», «Світло»):«З газет і ж-лів», «З нашої преси», «З поля літ-ри і науки». «С» подавав хроніку зовн., внутр. та харк. подій, публіц. ст. з питань гром та політ. життя, наук публ-ка (М.Сумцов,«Євген Гребінка»;А.Кримський «Іст-я повтор-ся»-про полеміку з рос ж-кою). некрологи (М.Плевако), літкритику (Х.Алчевська), огляди мистецтва (К.М. Бич-Лубенський, музкритик («Музичне життя У.»-про занепад укр. музики), публ. побут. нариси., фейлетони, замальовки (М.Левський, «Холмські враження»), дописи (Г.П., «Дописи з Лебедина»-як діти розуміють рос мову-хєрово).літ. твори (О.Слісаренко, Х.Алчевська, А.Кримський, О.Островський, А.Доде та ін.). Міхновський вів рубр. «Галерея суч. діячів»-влучні портрети М.Грушевського, І.Франка та ін. Власкори публ-ли екскл.мат-ли: Є.Бачинський(«Життя укр-ців в Парижі»), І.Мечиславенко(«Лист з Петербурга»). Літо-інф. Компанія про важке стан-ще укр. преси. В ред. статті від 13.05.говор-ся про малі наклади центр г.«Ради»,бо у людей нема $, грамотності та відом-тей про ч-с→бєда. Наслідок-лист д. С.Р-к. в підтримку теми «стан-ща укр. театру, літ-ри виявило неготовность укр.-ців до політ і культ життя→злива відгуків(К.Бич-Лубенський, В.Кекало та ін). Далі-публ спростування позиції д. С.Р-к(Т.Краснопільський). Осінь-висвітл виборів до Четв.Держ. Думи: ред. ст. про те, чи будуть там укр-ці. Далі-коменти, публ. ст. Леонід К. «Нація і асиміляція»-що укр.-ці першими в світі довели згубність асиміляції, не поглинулись Росією. Підсумки виборчої компанії-перемогли росіяни, але духовно-ми. Мат-ли свідчать, що «С» змогла мобілізувати укр. еліту навколо політ. орг-ції укр.-ва!

Газета «Сніп»: причини припинення видання.

«Сніп»(1912)-щотижня. Мета:пробудж.нац.свідомісті зросійщ. укр-ців. Мат-ли свідчать, що «С» змогла мобілізувати укр. еліту навколо політ. орг-ції укр.-ва. Це розумів її ворог, уряд. За статтю, як викликає вороже ставлення до уряду(«Укр. платформа»), «С» оштрафували на 500 руб, конфіскували 41,43№. Потім почався страйк у друкарні, «С» місяць не виходила. Ще 7.10. «С» повідомила, що вих.. у 1913, як буде 1500 передплатників. Їх не було. В останньому « ред.-ія попрощалася з читачами, говорячи, що «не кари і штрафи є причиною смерті «С», а байдужість нашого суспільства!

1 січня 1912 р. в Харкові розпочала виходити щотижнева газета «Сніп» (1912. № 1, 1 січня – № 52, 30 грудня), дозвіл на яку був отриманий напередод-ні. Вона мала підзаголовок – «українська часопись для інтелігенції, виходить щотижня у неділю вранці».

видавець: видавець і «Слобожанщи-ни» (1906) М. І. Міхновський. На той час його авторитет ще більше зріс у Хар-кові: він обирався гласним (депутатом) Харківської міської думи і головою ра-ди «Третього харківського товариства взаємного кредиту».

• не був пасивним видавцем, а здійснював і редакторські функції,

• організовував літературні сили для праці в своєму часопису,

• виступав як автор провідних матеріалів.

• Саме М. І. Міхновський виглядав як ідеолог часопису, а М. А. Біленький як старан-ний виконавець його задумів.

обов’язки редактора на Михайла Антоновича Біленького – багатого поміщика, адвоката.

ОСОБЛИВОСТІ

• Газета видавалася форматом А 3 й обсягом 8 сто-рінок кожне число.

• Номери газети починалися анонімними редакційними статтями, яким да-валася назва за датою виходу.

• Особливістю програми часопису було те, що звертався він не до народно-го читача, не до традиційно українського селянина, а до українського інтеліген-та, освіченої людини. Таких осіб ще було мало, але М.

• за мету пробуджувати національну свідомість зросійщених українців, висвітлювати події не з позиції якоїсь російської партії, «але з свого українського погляду».

• Жанр редакційної статті був доведений у газеті до досконалості. Їх тема-тика – становище українства в Росії й за кордоном. (статті «18 березоля 1912 р. Харків»).

• Діставалося в редакційних статтях і відомим українським діячам. У статті «15 квітня 1912 р. Харків» газета аргументовано захищала інтереси українства.

• «Сніп» широко розгорнув новинарну діяльність, подавав хроніку зовніш-ніх, внутрішніх і харківських подій, публіцистичні статті з питань політичного й громадського життя, літературну критику, огляди мистецтва, фейлетони, опо-відання й вірші.

• Сам М. І. Міхновський був активним автором своєї газети. Під псевдоні-мом М. М–ський він вів у ній рубрику «Галерея сучасних діячів», де подав пор-трети М. Грушевського, І. Франка, М. Лисенка, М. Сумцова, М. Садовського, М. Кропивницького, О. Косач та ін.

був ілюстрованим часописом: до кожної статті в «Галереї» подавався фотографічний портрет діяча. («Доктор Іван Франко»+ «Професор Михайло Грушевський» )

• текст відзначався стислістю, але й концептуальністю.

• Наукову публіцистику за підписом Проф. М. Сумець друкував у тижне-вику М. Ф. Сумцов; зокрема тут з’явилися його статті «Євген Гребінка» (29 сі-чня), «Добра людина» (26 лютого), «Гр. Квітка-Основ’яненко про Великдень» (26 березня), «Літературно-наукова діяльність Б. Грінченка» (7 квітня).

• Активно співробітничав з газетою відомий український діяч і журналіст Костянтин Михайлович Бич-Лубенський. З самого початку видання газети він виступав у ній як музичний критик: «Музичне життя України» +«З музичного життя України. ІІ»+ «Дагеротип». його статті наповнювалися не стільки докумен-тальною фактичною інформацією, скільки оцінними судженнями.

співробітничали й друкували в ньому свої твори відомі пи-сьменники й журналісти: Олекса Слісаренко (кілька віршів, а також ці-кавий алегоричний твір «Сучасна казка. З нашого життя») , Христя Алчевська (вмістила кілька віршів, але виступила і як лі-тературний критик. У статті «Творець і дійсність» (29 січня) вона подала оцінку драматичного твору Олександра Олеся «Трагедія серця», захищаючи поета від несправедливої критики «Української хати».), Григорій Ко-валенко (Велику статтю «Відгуки з життя» та подорожній нарис «З Києва на Сло-бідщину), Агатангел Кримський (помістив у тижневику «Сніп» статті «Родинне виховання», «Історія повторюється», «Блудним синам», «Поезія чи глибинні мотиви».), Спиридон Черкасенко (надруку-вав тут публіцистичні роздуми «Починають брикатися»), Валерій Мороховець (Цікаву інформаційну статтю «Авіація в 1911 році (З нагоди Паризького Авіаційного салону)» З фо-тографією.), Микола Плевако (спеціалізувався на рідкісному жанрі некрологу, подавши до газети статті «Пам’яті М. Л. Кропивницького (на другі роковини його смер-ті» (8 квітня), «Світлої пам’яті Б’єрнст’єрне Б’єрнсона (1832 – 1910)» тощо), Євген Бачинський (спроби редакції налагодити мережу влас-них кореспондентів у великих політичних та культурних центрах. Відомий по-літичний діяч Євген Бачинський (1878 – 1978), який перебував на еміграції у Франції, опублікував у газеті «Сніп» нариси: «Життя українців в Парижі (До-пис)» (14 жовтня), «Жиди в еміграції (Паризькі начерки)» (1 грудня).

• Залучення до участі в часопису відомих українських письменників та жу-рналістів було великим успіхом редакції, АЛЕ ТИМЧАСОВА УЧАСТЬ.

• вів широку новинкарську діяльність: БЕЗ РУБРИК (Свій стаття «Нема й десятьох!»). І ДАЛІ В РУБРИКИ під заголовками «Новини», «З нашого життя», «З життя Слобідської України» «З Галичини», а також – «З газет і журналів», «З нашої преси», «З поля літератури й науки»

• коли товариство Квітки-Основ’яненка відкрило український клуб на вул. Чорноглазівській, 9, добрим тоном стало вміщувати в газеті численні повідомлення про роботу цього клубу: збори товариства, лекції, танцювальні вечірки та ін.

• Важливу агітаційну роль виконували в газеті не тільки прямі публіцисти-чні проблемні статті з української проблематики, а такі жанри, як замальовка й допис. (зама-льовку Миколи Левського «Холмські враження»)

• була запроваджена рубрика «Дописи». («До-писі з Лебедина» Г. П. розкрив тему: як діти розуміють російську мову. + Піддубний «Лист з Сибіру»).

Літо 1912 р. пройшло в газеті «Сніп» під гаслом інформа-ційної кампанії. 13 травня газета опублікувала редакційну статтю, у якій підні-мала питання про важке становище української преси. Стихійне українство, українські маси не можуть читати українські часо-писи з багатьох причин: 1) у них немає грошей, щоб ті часописи передплачува-ти, 2) у них немає грамотності, щоб ті часописи читати, і, 3) може, найголовні-ше, у них немає відомостей і розуміння, що існують в Україні українські часо-писи і яку функцію вони виконують. У висновку анонімний автор назвав нині-шніх українських діячів «каменярами преси».

• Одночасно редакція подала заяву, що починає публікацію великого істо-ричного твору, а для цього переходить на випуск подвійними числами. Великим історичним твором, який планувала опублікувати редакція, виявилася повість Олелька Островського (1880? – 1920) «Берестечко» +ПОТІМ сатиричний роман французького пи-сьменника Альфонса Доде (1840 – 1897) «Тартарен з Тараскону» (1872) у пере-кладі С. Сердюкової.

• 30 вересня редакція вже подала перший коментар до виборів, які відбули-ся.+ Леонід К. у статті «З виборчого виру (лист з Полтавщини)» +стаття цього ж автора «Нація і асиміляція». Почина-лася вона з твердження, що асиміляція – велика шкода для людства, адже наці-ональна різниця зросла на природному ґрунті, нівелювати її – суперечити Бо-жому промислу. Як ми розуміємо асиміляцію? – запитував публіцист і відпові-дав: – як запозичення двома сусідніми народами рис одне одного, які дають можливість міцніше пристосуватися до життя. Але з українським народом ні-якої асиміляції не відбувається, бо мова йде в даному випадку не про взаємне збагачення двох народів, а про спробу одного народу (російського) за допомо-гою репресивної державної політики поглинути інший (український). Але саме українці першими довели світові безперспективність і згубність асиміляції. Во-ни не піддалися поглинанню, знищенню. Народ лишився собою, тільки втратив повагу до себе. Але це явище тимчасове. В інших історичних умовах відбудеть-ся реабілітація української національної свідомості. За ці інші умови й повинна змагатися українська інтелігенція.

• У редакційній статті «7 жовтня 1912 року. Харків» були підбиті найбільш повні підсумки виборчій кампанії до Четвертої Думи.

ЗНАЧЕННЯ: виконав своє завдання – мобілізувати українську інтелігенцію навколо політичної організації українства, пробудження української національної свідомості у формотворчій верхівці нації. Збільшення прихильників у п’ять разів і перевага серед цих при хильників «цвіту харківської інтелігенції» – це був достойний наслідок роботи часопису «Сніп».

Це розуміли на тільки симпатики газети, але і її запеклі вороги.

1.від 14 жовтня 1912 р. у рубриці «З нашого життя» було вмі-щене повідомлення «Постанова Харківського губернатора», де писалося: за пу-блікацію «Українська платформа» (27 травня), яка викликає ворожі відносини до уряду, оштрафувати редактора «Снопа» на 500 руб., а як кара не буде спла-чена, арештувати на 90 днів.

2.конфіскація номерів поліцією

3.страйк у друкарні «Печатное дело», який тривав майже місяць. Увесь цей час газета не виходила.

4. «Сніп» виходитиме лише в тому випадку, коли назби-рає 1500 передплатників. За інших обставин, видання газети неможливе й буде припинене. Річна передплата коштувала 3 крб.

4.Тут же повідомлялося, що на видання газети протягом року потрібно не менше, як 5 тис. крб. Редакція не ма-ла співробітників, яким ні з чого платити. Разом з тим, писалося в оголошенні, «одна людина більше року витримати видавництво не може». (ПРИЙТИ ЗА РОЗРАХУНКОМ)

5.Останнє число (30 грудня) містило статтю «Від редакції», яка була про-щанням з читачами. «Сніп» умирає смертельно поранений байдужістю нашого громадянства, – писалося тут, – а не дошкуляннями ворогів. Не кари та штрафи- що рясно сипалися на нас, але байдужість нашого суспільства є причиною сме-рті «Снопа».

Необхідно відзначити, що харківський «Сніп» переживав долю всієї укра-їнської журналістики. У такому саме становищі була й київська «Рада». Але во-на мала мецената – українського підприємця і громадсько-політичного діяча Євгена Чикаленка (1861 – 1929), який щорічно видавав дотацію на видання що-денної газети, завдяки чому вона й існувала. Миколі Міхновському не пощас-тило знайти такого мецената; це й визначило долю харківського часопису.

Найважливішим здобутком часопису була репрезентація на його сторін-ках для масового читача й адаптація для всенародного розуміння ідеології укра-їнського націоналізму (патріотизму), витлумачення ідей Миколи Міхновського й Дмитра Донцова. Україна як самодостатня вартість поставала з кожного чис-ла часопису.