14. «Харьковские губернские ведомости» в епоху Великих реформ: дискусія про т. Шевченка.

«Епоха великих реформ» - ІІ період в історії «ХГВ». Газета подає відображення сусп.-політ. проблем місцевого й загально-рос. життя. Періодичність зросла до 3х разів на тиждень. У 1859-65 неофіційна частина практично відділилась в окрему газету – «Х:Прибавление к «ХГВ»». Газета широко висвітлювала підготовку до скасування кріпацтва. Озвучував демократичні ідеї і письм. Г. Данилевський. Обговорювалися військова, земська, судова реформи, друкуються статті про недільні школи. У «ХГВ»відбулася перша літ-критична дискусія про значення творчості Шевченка для укр. народу. Одним з учасників був пмсьм. В. Мова, який і захищав укр. поета від нападок рос. журналіста О. Баримова. Він 12.04.1861 під псевдонімом Римов опублікував статтю «Два слова про літ. вечори в Х. і одне про Т.Г. Шевченка». Інформаційним приводом послужив літ-муз. вечір, де збирали гроші на допомогу родині померлого поета. Позиція рос. жур-та містила такі основні положення: Шева – не великий поет, а просто обдарований письменник; жур-т вказує на вади мови поета, яка нібито відрізняється від рос. лише укр. кінцівками дієслів; говорить, що М. Петренко нічим не поступається перед Кобзарем, не розуміючи локальності поезії Петренка; жур-т пояснює авторитет Шеви як авторитетне митця, а людини, що багато страждала в житті; крім того, ще одним джерелом авторитету є «застарілий ха-ер нації»; вражає Баримова «озлобленість проти москалів». 17.05.1861 у газеті опублікована стаття М. Коблеця «Нотатки проїжджого», спрямована на спростування поглядів Баримова. Коблець не сумнівається у величі Шеви, посилаючись на численні статті. Відкидає всі висунуті звинувачення і наголошує, що Кобзар як митець і як людина заслуговує поваги з двох незалежних позицій. Думку про застарілий ха-ер нації автор не коментував як незрозумілу для нього. Баримов, в свою чергу, друкує «Відповідь п. Проїжджому». Тут ж-т пояснює «застарілий ха-ер» прагненням укр. народу до самостійності. У 2х номерах друкується стаття В. Мови «З приводу «Слова п. Римова про Т.Г. Шевченка»», яка стала кульмінацією полеміки. Стаття відзначилася ґрунтовною науковою аргументацією та глибоким розумінням творчості Шеви. Кобзар – виразник укр. народного життя і поза цим зрозуміти його неможливо. Шеву не можна рівняти з жодним рос. поетом, адже у його творах – душа народу. Те, що Пушкін зробив для рос. громадянства в «Євгенії Онєгіні», Шева – для всього укр. народу у «Кобзарі». Шева – поет, зрозумілий всім слов’янським народам і більш рідний, ніж Фет з «ніжними пристрастями»:) Творчість поета пов’язана з народом через відображення його життя і духу. У продовженні дискусії Мова наголошує: поет не милується нац. ворожнечею, а зображає її як істор. урок. Х. просто мєгакрут у літ. боротьбі за Кобзаря в Росії.

Другим періодом в історії «ХГВ» можна вважати «Епоху великих ре-форм» (1856 – 1866), коли газета стала цікавою відображенням на її сторінках суспільно-політичних проблем місцевого й загальноросійського життя. Періо-дичність виходу часопису зросла до трьох разів на тиждень. У 1859 – 1865 ро-ках неофіційний відділ практично відділився в окрему газету. Він навіть дістав нову назву: «Харьков: Прибавление к «Харьковским губернским ведомостям». Газе-та широко висвітлювала підготовку до скасування кріпацтва.Часто з роз’ясненнями потреби свободи для селян виступав Михайло Єгорович Гаршин.Демократичні ідеї прищеплював громадянству у своїх пу-блікаціях відомий письменник Григорій Петрович Данилевський.Він опублікував у «ХГВ» першу анотовану бібліографію праць засновника Ха-рківського університету – «Список сочинений В. Н. Каразина с 1807 по 1842 г. (с кратким содержанием из них)» (1860, №№ 76 – 78). На сторінках «ХГВ» об-говорювалися інші реформи – військова, земська, судова, – друкувалися статті про недільні школи, облаштування селянського життя в умовах вільної праці, приділялася значна увага розвиткові української культури.У газеті «Харків» не тільки був надрукований теплий некролог про Тара-са Шевченка, але й відбулася перша літературно-критична дискусія про значен-ня його творчості для українського народу.О. Баримова, який під псевдонімом Римов 12 квітня 1861 р. опублікував статтю «Два слова про літературні вечори в Харкові і одне про Т. Г. Шевченка». Інформаційним поштовхом до її написання послужив літературно-музичний вечір, проведений Харківською громадою 19 березня 1861 р. на знак пам’яті про померлого 27 лютого в Петербурзі поета. Позиція журналіста міс-тила такі шість положень.По-перше, Т. Шевченко не великий поет, а просто обдарований письмен-ник.По-друге, О. Баримов вказав на глибокі, з його погляду, вади мови Т. Шевченка, яка, нібито, відрізняється від російської лише українськими кінці-вками дієслів.По-третє, захопившись зіставленнями, О. Баримов заявив, що й Михайло Петренко нічим не поступається перед КобзаремПо-четверте, авторитет Т. Шевченка, проголосив О. Баримов, «поясню-ється відомими обставинами його життя, обставинами, які завжди звертали на себе увагу людства і змушували змішувати людину з митцем». Це авторитет не митця, а людини, що багато страждала в житті.

По-п’яте, ще одним джерелом його авторитету є «відомий і дуже застарі-лий характер нації».

По-шосте, «неприємно вражає в деяких його творах озлоблення проти москалів (великорусів), усіх узагалі». Дляприкладу О. Баримов посилався на початок поеми «Катерина».

17 травня в газеті була опублікована стаття Миколи Коблеця «Нотатки проїжджого», спрямована н29 травня він надрукував у тій же га-зеті «Відповідь п. «Проїжджому». Нічого нового він у ній не сказав; лише роз’яснив свою думку про застарілий характер української нації. Для унаочнен-ня своєї позиції О. Баримов навів байку про віник.а спростування позиції О. Баримова.

Дискусія набувала розвитку. 28 червня і 3 липня у дві подачі газета на-друкувала велику статтю В. Мови під псевдонімом В. Эм-о-ве «З приводу «сло-ва п. Римова про Т. Г. Шевченка», яка стала кульмінацією полеміки.В. Мова сформулював єдиний правильний критерій визначення сутності Шевченкового феномену: Кобзар був виразником українського народного жит-тя і поза цим зрозуміти його неможливо.Під пером В. Мови програмового значення набув порівняльний аналіз О. Пушкіна й Т. Шевченка. Те, що зробив О. Пушкін для російського громадян-ства в «Євгенії Онєгіні», те зробив для всього українського народу Т. Шевченко, зображуючи його в «Кобзарі». Народ, нація, повноцінне відтво-рення їхнього життя – ось засади, на підставі яких слід твердити про Т. Шевченка як про справді великого поета.У поезії Т. Шевченка криється його велич, а не в характері біографії, тве-рдить В. Мова.Стаття В. Мови відрезонувала серед харківського громадянства в той спосіб, що в дискусію включилися ще два автори: А. Мітченко (11 серпня) і ав-тор, що сховався під псевдонімом Читач Губернських Відомостей (6 вересня).Великою статтею «Два літератори-критикани: ветеран і новобранець» у числах від 20, 22 і 25 вересня відповів В. Мова. Його твір був викликаний до життя ви-ступом А. Мітченка і складався з розгляду його заперечень.Критик побачив у Кобзарі передусім Людину, великого гуманіста, який не мечем, а Словом прагнув розв’язувати назрілі проблеми.Матеріали дискусії про Т. Шевченка в харківській журналістиці є уніка-льними у своєму роді документами, які дають читачам наочно відчути всю гос-троту суспільно-політичної й літературної боротьби за Кобзаря в Росії після йо-го смерті, розкривають місце Харкова в цій боротьбі, глибину розуміння В. Мовою творчості українського поета-пророка.