42. Розвиток приватної журналістики в Харкові в період Першої російської революції. (обширный вопрос, который включает и №43,44,45 !!!)

Спрощення процедури отримання дозволу на видання періодики, скасування попередньої цензури - вибух приватної ініціативи в галузі жур-ки. З'ясувалося, що в Харкові є велика група осіб, зацікавлених у створенні своїх приватних газет і журналів + дешевизна поліграфії. Та воєнний стан у Х. (13.10.1905- 1.01. 1908) надавав губерна¬торові виключні права в галузі журналістики – закриття газет. Багато видань стали приватними одноденками. Крах ілюзій, короткочас¬ність існування - особливість приватної жур-ки періоду революції. Першою жертвою став часопис «Родная земля» (1906), редактором і видавцем якої став І.О. Булгаков. Газета призупинена за «шкідливе спрямування» і більше не відновлювалася. На 3му числі зупинена ініціатива В.С. Пархоменка видавати вперше в Х. щоденну вечірню газету - «Харьковская вечерняя газета» (1906). Були спроби створи¬ти жовту пресу, розраховану на невибагливі смаки. Типо¬вим її зразком стала газета В.І. Іванова «Откровенные разговоры» (1906), яка вміщувала поліцейську хроніку, роздмухувала скандали з життя відомих осіб. Газету довелося закрити, оскіль¬ки вона не викликала інтересу в читачів. Важкою була доля й журналів, навіть тих, що видавалися інституційно. 4.03.1906 в Росії почали діяти «Тимча-сові правила про професійні спілки»: профспілки сподівалися створити в місті свою жур-ку - видання журналу «Союз» (1906). Заборонили і цей ж-л. Щасливіше склалася доля приват. ілюстрованого журналу «Торговопромышленная Россия» (1906, 1907). Ж-л не був заборонений, а лише припинений видавцем, бо політ. ситуація не сприяла розвитку ринкових відносин. З 01. 1907 в Х. розпочав виходи¬ти створений за ініціативою харк. міськ. голо-ви О.К. Погорілка офіційний часопис «Известия Харьковской городской думы» (1907 - 1917). Журнал уміщував протоколи засідань, офіційні документи, хроніку найважливіших подій. Створення журналу - прагнення міської влади зробити свою діяльність прозорою для громадськості.

Особливістю розвитку приватної жур-ки була її тематична розмаїтість.З'явилися сати¬ричні, дитячі, мистецькі й спортивні часописи. 1905 р. «Харьковский будильник» - піонер відродження сатиричної журналістики. Але знов короткочасно. Прикметними є численні спроби харків'ян налагодити видання сатиричних журналів, хоча більшість - невдачі. Популярними сатир. виданнями були «Штык» і «Меч», які вважають журналами А. Аверченка. Спроби створення мистецькі часописи розпочалися в 1907. Ці видання замислювалися як інф. бюлетені про театр., муз., літ. новинки харк. творчого ринку, подавали хроніку і зарубіжного мистецького життя. Поважної критики не містили. Закріпився на інф. ринку лише часопис «Последние новости сезона» (1907—1917). З’явився в Х. журналу «Русский спорт» (1906-1916). Відновилася й дитяча жур-ка. У 1906 розпочав виходити щотижневик для дітей «Весеннее солнышко».

Запрошений до співпраці М.Ф. Сумцов виступив зі статтею про Шеву, де розгля¬нув «Кобзар» у контексті дитячої літ-ри. «Церковная газета» і «Утро» теж приватні газети.

Спрощення процедури отримання дозволу на провадження періодичних видань і скасування попередньої цензури породило вибух приватної ініціати-ви в галузі журналістики; і в цьому полягала третя особливість інформаційної ситуації під час Першої російської революції. Раптом з’ясувалося, що в Харкові є досить велика група осіб, зацікавлених у створенні своїх приватних газет і журналів: журналістів, письменників, викладачів вищих навчальних закладів і гімназій, службовців державних органів і приватних контор. Заради справедливості необхідно відзначити, що той продуктивний процес появи професійних журналістів, який розпочався із за-снуванням газети «Южный край», привів до створення в Харкові цілого цеху співробітників преси.. Багатьма з них кермувало прагнення перетворити щойно відкриті газети, якщо й не відразу, то згодом на прибуткові підприємст-ва, прикладів чого вже чимало давала світова преса. Відносна дешевизна поліграфії була додатковим аргументом на ко-ристь створення приватних періодичних видань.

Проте для багатьох видавців період Першої російської революції став ча-сом розчарувань і несправджених надій. Військовий стан, що діяв у Харкові від 13 жовтня 1905 до 1 січня 1908 рр., надавав губернаторові виключні права в га-лузі журналістики. Багатьом виданням судилося стати при-ватними одноденками: не про-трималися на інформаційному ринку більше одного місяця, хоча про амбіції їх-ніх видавців свідчило те, що більшість заявляли для своїх дітищ щоденну пері-одичність. Крах ілюзій, короткочасність існування – така сумна особливість відзначала приватну журналістику періоду революції.

Першою жертвою став часопис «Родная земля» (1906, № 1, 31 травня – № 10, 10 червня); який кваліфікував себе як «громадська, політична, економічна і літературна газета». Її редактором і видавцем в одній особі виступив І. О. Булгаков. Газета призупинена на десятому числі за «шкідливе спрямуван-ня» і більше не відновлювалася.

Три числа вдалося проіснувати щоденній газеті «Харьковские новости» (1906, № 1, 13 червня – № 3, 15 червня), видавцем якої виступив М. У. Шляпошников, а редактором А. С. Ольяк.

На третьому числі загинула ініціатива В. С. Пархоменка видавати вперше в Харкові щоденну вечірню газету. «Харьковская вечерняя газета» (1906, № 1, 1 серпня – № 3, 3 серпня), яку видавець назвав громадсько-політичною, літерату-рною та економічною, була призупинена губернатором.

За «шкідливе спрямування» призупинена в адміністративному порядку щоденна газета «Южная жизнь» (1906, № 1, 12 жовтня – № 19, 3 листопада), яку видавав М. І. Греков, а редагував М. В. Петров.

Не вдалося й О. М. Бодянському налагодити випуск щотижневої селянсь-кої газети «Народное слово» (1907, № 1, 14 січня – № 4, 4 лютого), яка була за-крита губернатором за «вредное направление». Редактор-видавець не скорився урядовій сваволі і спробував, замість припиненого часопису видавати й надси-лати передплатникам газету «Народная молва» (1907, № 1, 8 квітня), але ви-йшов лише один її номер, і газета була призупинена на весь час воєнного ста-новища. Редактором-видавцем її у відповідності із законами того часу виступа-ла вже інша особа – І. О. Селіванов.

За «шкідливий напрямок» призупинена губернатором і «громадсько-політична, літературна і популярно-наукова газета» «Последняя почта» (1907. № 1, 8 жовтня – № 8, 5 листопада). Видавець О. С. Елькін редагував її разом з М. В. Могучим.

Цікаво, що на хвилі політичного піднесення, були спроби створити жовту пресу, розраховану на невибагливі смаки обивателя. Типовим її зразком стала газета В. І. Іванова «Откровенные разговоры» (1906. № 1, 20 січня – № 22, 19 лютого), яка вміщувала поліцейську хроніку, роздмухувала скандали з життя відомих осіб. Але видавцеві вдалося протриматися місяць, а далі довелося за-крити газету, оскільки вона не викликала інтересу в читачів.

Важкою була доля не тільки газет, але й журналів; навіть тих, що видава-лися інституційно. Профспі-лки сподівалися створити в місті свою журналістику, розпочавши видавати як приватний орган тижневий журнал, присвячений профспілковому руху «Союз» (1906, № 1, 7 вересня – № 3, 23 вересня). Його видавцем і редактором виступив С. С. Жилкін. Після заборони журнал спробували врятувати, давши йому нову назву «Труд» (1906, № 1, 18 листопада) і заявивши нового видавця, яким значи-вся Ф. М. Єрасов, але часопис на першому номері був зупинений губернатором «за шкідливе спрямування».

доля приватного ілюстрованого журналу «Торгово-промышленная Россия» (1906, липень – грудень, щомісяця; 1907, січень – чер-вень, два рази на місяць): не був заборонений, а припинений видавцем, оскільки політична ситуація не сприяла розвиткові ринкових відносин. Видавцем його виступив А. І. Браухлі, а редактором В. Людендорф. Тож його також не можна віднести до успішних інформаційних проектів.

Розуміння необхідності й потяг до реформування всіх сторін життя були в суспільстві настільки загальними, що охопили й органи місцевого самоуправ-ління. З січня 1907 р. в Харкові розпочав виходити створений за ініціативою тодішнього харківського міського голови професора О. К. Погорілка новий офіційний часопис «Известия Харьковской городской думы» (січень 1907 – кві-тень-травень 1917). Це був щомісячний журнал, який підписував до друку як редактор міський голова: професор О. К. Погорілко (до № 8 1912), К. О. Зворикін (№ 2 1908), М. Є. Дорофєєв (з № 9 1912), професор Д. І. Багалій (з 1915).

Журнал уміщував протоколи засідань Харківської міської думи та думсь-ких комісій, доповіді й ухвали, офіційні документи з питань місцевого самоуп-равління, аналітичні статті спеціалістів і гласних з проблем життя міста, хроні-ку найважливіших подій.

МЕТА: прагнення міської влади зробити свою діяльність прозорою для громадськості, що відпо-відало запитам революційного часу. З 1912 р. у вигляді додатка до «Известий» виходив часопис «Статистические сведения по г. Харькову» (1912 – 1919). Ви-дання підписували до друку так само офіційні особи. Як незалежне видання «Сведения» пережили «Известия» і видавалися ще й у 1919 р.

Ще однією особливістю розвитку приватної журналістики була її тема-тична розмаїтість, мало не строкатість. Вперше в Харкові був заповнений спектр головних її тематичних напрямків; з’явилися сатиричні, дитячі, мисте-цькі й спортивні часописи.