33. Літературна критика в журналі «Вера и Разум».

Автори журналу ВР роз¬глядали філос. проблематику рос і зар літ. Так Снегірьов у ст..«Філософське світоспоглядання Ф. М. Достоєвського» (1885). Інтерпретує письменника в дусі ідеології свого часопису: Достоєвському приписувалася не критика церкви в цілому, а лише західного католицизму, сутність якого вбачалася в «проголошенні ідеї насильницького єднання». Журнал ВР завжди вдавався до бо¬госл-філос. розгляду найбільш актуальних творів ху¬дліт. Часто ВР писав про Леоніда Андрєєва: Д. Брянцева, О. Бургова, П. Нечаєва (усі в 1909). Це не зовсім літ.критика, а оцінка з т.з. християнства. Бугров вважав, що Андреєв не має право на худ.вимисел та власну інтерпретацію, бо це злочин проти христ-ва. За всю іс¬торію ВР у ньому не було надруковано жодного позитивного відгуку на художній твір сучасної літератури, а лише їх критичні розбори – відповідність до першоджерела. Інакше – гріх. Журнал виявляв активну зацікавленість тв. Толстого, особливо тоді, коли після його смерті посилився авто¬ритет толстовства. Дослідження В. Тихомирова «Релігія, філософія і мораль Л. М. Толстого» (1911) є викладенням учен¬ня Т. і критикою погляду ортодокс. Правосл. церкви. Правосл. публіцисти боролися з толстовством, але його популярність не зменшувалася. Свящ. І. Дмитревський у статті «Особистість графа Толстого і причини його впливу на суспільство» (1912) все ж таки визнав Толстого генієм, але зауважив, що його талант мав руйнівну силу. Тож критика ВР – оцінка твору з т.з. ортодоксального христ-ва, а не з т.з. законів тексту.

О. Снегірьов подав статтю «Філософське світоспоглядання Ф. М. Достоєвського» (1885. – №№ 21, 23). Дослідження при-ваблювало спробою збудувати концепцію авторського світогляду на підставі аналізу філософської проблематики художнього тексту.Журнал відгукувався на появу літературних творів, у яких використову-валася біблійна тематика. Так, предметом пильного розгляду став роман німе-цького письменника Георга Еберса «Ісус Навін», критика якого з погляду орто-доксального православ’я була подана в статті редактора К. Істоміна.під псевдонімом Т. Стоянов, «Художній натуралізм в галузі біблій-них повіствувань (з приводу роману Георга Еберса «Ісус Навін» (1890. – №№ 11 – 12).У статті «Ще кілька слів з приводу Романа Георга Еберса «Ісус Навін» (1890. – № 13) Т. Стоянов відзначив: можливо, такий під-хід і задовольнить протестантську мораль, але не може принести користь пра-вославному суспільству,Публікація праці професора М. Муратова «Ернест Ренан і його Життя Ісуса» в «Богословском вестнике» (часопису Московської духовної академії) викликала відповідь Т. Буткевича, який опублікував у «Вере и Разуме» статтю «Е. Ренан і його новітній російський критик» (1893. – № 7). Автор не розумів, за які чесноти московський професор «завзято вихваляє брудного атеїста». У розробці питання філософського змісту літературних тестів особливою ґрунтовністю відзначалася праця (власне монографія) професора Київської ду-ховної академії Петра Ліницького (1839 – 1906) «Художня література і філосо-фія» (1892. – №№ 8, 9, 11, 14, 16, 18, 21; 1893. – №№ 1, 3–5, 7, 9, 11, 13). Пред-метом аналізу під пером П. Ліницького стали твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського.

На підставі розгляду літератури П. Ліницький створив ідеалізований об-раз російського народу.У творчості І. Тургенєва автор побачив критику кріпосного права, заува-живши, що воно було згубним не лише для селян, але й для дворянства.Праця П. Ліницького «Художня література і філософія» була знаменна й у такому аспекті: у ній вперше ставилося питання, яке надалі переміститься в число центральних суспільно-філософських проблем журналу «Вера и Разум», якщо не всієї російської журналістики.Розглядові давньоруської літератури, особливо тісно організаційно пов’язаної з церквою і розробкою релігійної проблематики, була присвячена праця М. Протопопова «Нариси з історії давньоруського письменства» (1896. – №№ 1, 2, 4, 7, 18, 23, 24; 1897. – №№ 4, 8, 20, 22, 23, 24).М. Протопопов запропонував популярний нарис історії літератури, висві-тливши початок писемності слов’ян у діяльності св. Кирила і Мефодія, розкрив значення перекладної словесності, поступове нагромадження власного освіт-ньо-культурного потенціалу й перехід до власної книжності.в 1901 р. у журналі з’явилася перша публікація про великого українського філософа – праця М. Краснюка «Релігійно-філософські погляди Сковороди» (1901. – №№ 16, 18, 20, 22), у якій мистелитель подавався як «представник російської філософської думки» (1901. – № 16. – С. 132). Праця складалася з чотирьох розділів. Перший присвячувався загальній характеристиці філософії Сковороди; другий – теоло-гії; третій – етиці у зв’язку із загальною концепцією світу; четвертий – оцінці значення Сковороди в історії російської думки.

архімандрит Георгій зі статтею «Наше духовенство у творах А. П. Чехова (літературно-філософський нарис)» (1904. – № 19).Аналіз творчості Чехова під пером ректором, складався з пропонування форма-льної типології (біле й чорне духовенство) і виписок цитат для репрезентації ставлення щойно померлого письменника до предмета відображення.

Олексія Бургова «Повість Л. Андрєєва «Іуда Іскаріот та інші» і Євангеліє»У методології релігійної критики О. Бургова не цікавить реальний зміст літературного твору, а лише його відповідність до першоджерела.Священик О. Бургов спеціалізувався на православній критиці творчості Л. Андрєєва, про що свідчила велика стаття «Єлеазар» Л. Андрєєва і особисте безсмертя (Життєрозуміння новітнього літературного песимізму і християнст-ва)» (1911. – №№ 20 – 24). Повість Л. Андрєєва, у якій він змоделював життя Лазаря після воскресіння його Ісусом Христом, засуджувалася за песимізм.Журнал продовжував виявляти активну зацікавленість творчістю Льва Толстого, особливо тоді, коли після його смерті посилився авторитет толстовс-тва. Дослідження В. Тихомирова «Релігія, філософія і мораль Л. М. Толстого (виклад і критика)» (1911. – №№ 8, 10, 11) мало підсумковий характер; його ав-тор міг спертися не тільки на всі праці й художні твори Толстого, але й листи, нотатники, спогади, які вже були опубліковані.

Оскільки популярність Толстого не зменшувалася, незважаючи на всі зу-силля православних публіцистів, вони й далі продовжували змагатися з його авторитетом. Священик І. Дмитревський у статті «Особистість графа Толстого і причини його впливу на суспільство» (1912. – №№ 10 – 12) змушений був ви-знати Льва Толстого генієм. Щоправда він відразу зауважив: геній не може бу-ти геніальний усебічно,

З особливою симпатією публіцисти журналу ставилися до слов’янофілів та їх художньої творчості, залюбки розглядаючи як їх світоглядні системи, так і доробок. Про це свідчать статті Володимира Троїцького «О. С. Хомяков і дав-ньо-церковні полемісти» (1911. – № 18), священика Іоанна Артинського «Релі-гійний елемент у творчості І. С. Нікітіна» (1911. – № 21), подану до 50-річчя від його смерті, К. Шебатинського «О. С. Хомяков, його життя, учення і значення в суспільній історії Росії» (1912. – №№ 2, 3, 5, 8 – 10).

Серед найбільш справедливих публікацій про західників у російській лі-тературі слід назвати статтю Ол. Гладкого «Естетичні погляди В. Г. Бєлінського