34. Заперечення соціалізму з позицій християнських цінностей у журналі «Вера и Разум».

Після смерті Амвросія ВР дещо змінився. Домінують політичні аспекти. Адресат полеміки – соц..теорія. ВР хотів утриматися на безпартійній пози¬ції. Але церква повинна була підтр. політику уряду. У ВР розміщувалися публ. промови із Засід.ДержДуми про соц-зм як гол. загроза рос.сусп-ву. Промови з критикою уряду та внутр. політи¬ки Росії, в журналі не друкувалися. Свящ. Галахов у статті «Соціалістичні утопії XIX віку…» погоджується з ідеєю соц..рівності. Але з т.з. моралі соц-зм прини¬зив людину до тваринних інстинктів. Соц-зм повертає людство до язичництва, коли немає ідеалів любові/доброти. Соц. об*єднує людей на економ.засадах. Християнство пропагує терпимість і любов. Соціалісти — класову ненависть і боротьбу. Статті у ВР говорили про ворожість соц-зму людській прир., поширення соц.вчення – небезпека. Щеков, Загоровський вважали, що соц.-зм суперечить божому слову і глузду(багатство залеж. від моралі/душевн.здібностей), щоб реалізуваси соц.-зм треба знищ. част. сусп.-ва.Христ.любов спасе. Гол. мета соціалістів,на думку ав¬торів ВР - спростувати христ.,поставити на його місце своє матеріалістичне вчення. А. Райський «Євангеліє і соціалізм» визнавав точки дотику релігії і соц-му: встановити рівність. Спочатку індивідуальне, потім соц-не (за Єванг.), а соц-м усе перевернув. Стеллецький казав про те, що нерівність людей – різні прир./розумові здібн.,нахил до праці. А розділ майна між бідн. та багат. нічо не змінить. Критика соц-му стала важл. темою в публіцистиці ВР після революції 1905 р., велася професійно: публікації перекладів класич-них праць світової публіцистики, дослідження вітч. авторів. З часом зміст полеміки вичерпав себе - повторення мотивів і аргументів у багатьох статтях.

стаття священика Якова Галахова «Соціалістичні утопії ХІХ віку і християнські засади людського життя» (1903. – №№ 1 – 3). Автор погоджувався: так, соціальна нерівність становить важливу проблему су-часного життя, прірва між багатими й бідними дедалі глибшає, завдяки розвит-ку промисловості, запровадженню машинного виробництва. Критику соціалізму й комунізму Я. Галахов пов’язав з концепцією люди-ни. Звівши проблему людського щастя до матеріальних потреб, лише до земних благ, соціалізм, на думку Я. Галахова, принизив людину до тваринних інстинк-тів, оголосив егоїзм особи священним і законним почуттям, мотивом учинків. Автор навів переконливі аргументи на користь тієї думки, що соціалізм, навіть за умов його реалізації, неспроможний буде виконати покладених на нього за-вдань.Окреме місце в праці Я. Галахова відведене викриттю тієї думки, що со-ціалізм має багато дотичних аспектів з християнством, що християнство так само, як і комунізм, проповідує братерство й рівність, заперечує власність, для досягнення досконалості пропонує роздачу бідним милості. Але, стверджував Я. Галахов, це тільки поверхові подібності, які насправді ховають глибинну не-сумісність християнства й соціалізму. У текстах Святого Письма ніде не гово-риться про відкидання власності. Християнство пропагує терпимість і любов. Соціалісти – класову нена-висть і боротьбу.Соціалісти виносять цього ворога у зовнішній щодо лю-дини світ; вони не передбачають наслідків пропагованої ними теорії економіч-ної боротьби.

священик А. Юрикас подав статтю «Учення соціалістів про виник-нення християнської моралі на економічному ґрунті» (1904. – № 4), яка була адаптованим перекладом розділу з книжки Г. Кьолера «Соціалістичне учення про походження християнства та його розвиток» (Лейпциг, 1899).

Бурхливі дискусії розгорілися з приводу ставлення релігії й церкви до смертної кари. Росія була охоплена вуличними розстрілами (які розпочалися 9 січня 1905 р.).П. Кратирова «Відповідь на «Голос священика про смертну кару» (1906. – № 1), «Питання про смертну кару у світлі християнського вчення» (1906, – № 16) та в «Промові, виголошеній протоієреєм Т. І. Буткевичем у засідання Державної Ра-ди 27 червня ц. р. при обговоренні питання про відміну смертної кари» (1906. – № 13).Коментуючи сьогодні цю дискусію, відзначимо: провідні релігійні діячі виправдали жорстокість, з якою царський уряд придушував революцію; право-слав’я виконало свої функції – ідеологічного забезпечення державної політики російського царизму. Разом з тим церква, санкціонуючи жорстокість як таку, не змогла й надалі припинити ескалацію насильства; протистояння революційного й урядового таборів лише поглиблювалося, викликало професійне озброєння революційних загонів, країна котилася до громадянської війни, яка й розіграла-ся невдовзі з небаченою жорстокістю.

М. Липського була опублікована пра-ця В. Катрена «Практична неможливість соціалізму» (1908. – № 1, 4, 6 – 12). На жаль, у часопису не було вказано, коли ця праця була написана й вийшла пер-шим виданням. Соціалізм у ній підданий всебі-чному аналізові: від способів його запровадження, економічного функціону-вання до чисто духовних виявів життя соціалістичного суспільства. Досліджен-ня В. Катрена побудоване на аналізі праць провідних теоретиків соціалізму: К. Маркса, Ф. Енгельса, Ф. Лассаля, К. Бебеля, К. Каутського та. ін.Критика соціалізму була продовжена в статтях Григорія Щекова «Чи мо-жна ототожнювати християнство з соціалізмом?» (1908. – № 14), Миколи Заго-ровського «Сучасний соціалізм перед судом слова Божого» (1908. – №№ 17 – 19). В останній статті, зокрема, говорилося про те, що наміри соціалістів ощас-ливити людство шляхом перерозподілу майна суперечать слову Божому і тве-резому глузду, адже багатство одного і бідність іншого залежать від різнома-ніття їх фізичних сил, душевних здібностей, морального розвитку.статтях Григорія Корсуна «Євангеліє соціалістів і Євангеліє Христа» (1909. – № 19-20), Г. Щелчкова «Релігія і соціалізм» (1909. – №№ 19 – 24) розг-лядалося т. зв. богошукацтво в соціалізмі. Власне обидві статті спрямовані на аналіз праць соціалістичних публіцистів, у яких здійснена спроба використати авторитет релігії для захисту своїх цінностей. Насправді ж, головна мета соціа-лістів, довели автори «Веры и Разума», спростувати християнство. Ця тема розвивалася в статті А. Райського «Євангеліє і соціалізм» (1910. – №№ 9 – 10). Автор визнавав, що між релігією й соціалізмом існують точки до-тику: прагнення поліпшити життя простої людини, встановити рівність.

Енциклопедичністю, але й реферативністю відзначалася праця професора богослов’я Харківського університету Миколи Степановича Стеллецького (1862 – 1915?) «Новітній соціалізм і християнство» (1911. – №№ 20 – 24).«Соціалізм вимагає знищення нерівності суспільних станів» (1912. – № 2), «Негативне ста-влення соціалізму до приватної власності, або Соціалістичний комунізм» (1912. – №№ 3 – 4), «Політичний радикалізм соціалізму» (1912. – № 5), «Революцій-ний характер соціалізму» (1912. – № 6), «Загальні заключні зауваження про со-ціалізм і загальні ж заходи мирної боротьби з ним» (1912. – № 7).

Таким чином, критика соціалізму, яка стала важливою темою в публіцис-тиці журналу «Вера и Разум» після революції 1905 р., велася достатньо профе-сійно: і за допомогою публікації перекладів класичних праць світової публіцис-тики, і за допомогою досліджень вітчизняних авторів, і за допомогою полеміки з тогочасною соціалістичною публіцистикою. Але з часом сам зміст полеміки вичерпав себе, про що свідчать повторення мотивів і аргументів у багатьох пу-блікаціях.Головною науковою публікацією 1909 р. в журналі «Вера и Разум» стала праця Т. Буткевича «Огляд російських сект та їх учень» (1909. – №№ 1 – 20).Т. Буткевич розглянув вичерпно всі варіанти російського протестантизму, розкрив за пунктами особливості змісту їх учень і способів бо-гослужіння.У 1910 р. тут друкувалася його праця «Раціоналістичні гіпотези про воскресіння Господа нашого Ісуса Христа» (1910. – №№ 8 – 15).

Наприклад, професор М. Тарєєв у статті «Моральна трагедія соціалізму» (1907. – № 7) писав про те, що найбільш дошкульною стороною марксівського соціалізму є зневаження моральної ініціативи людини, її моральних ідеалів.стаття журналу «До питан-ня про «безпартійність» духівництва» (1907. – № 4), у якій відстоювалася кате-горична вимога невтручання церкви в соціальну боротьбу сучасності.