Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
973.31 Кб
Скачать

31. Філософія в журналі «Вера и Разум».

Філософський відділ будувався за принципом від простого до складного. У перших річниках - статті проф.Кудрявцева «Що таке філософія» - початкові філософські знан¬ня. Тут публікувалися першоджереа класики античної філософії (Сенека, Цицерон), праці з нової філософії (П. Свєтлов «Учення Фейєрбаха про походження релігії», Т. Буткевич «Данський філософ Серен Киркегор…і» та ін.), переклади праць з нової філософії рос мовою (Г. Струве «Сучасна анархія духу та її філософ Фрідріх Ніцше»: Анархія виросла з революційності. Найгірше - анархія духу, що походить від індивідуалізма та суб*єктивізм ВР не підтримував ідей Ніцше, нещадно критикував), розглядалася філос. проблематика рос і заруб літ-¬ри, літ. твори, у яких вик-ся біблійна тематика (Після ст.М. Муратова «Ернест Ренан і його „Життя Ісуса"» Буткевич критикує книгу Ренана, бо він описує Ісуса як історичну особу. Каже, шо Ренан брудний атеїст), розгляд давньорус. літ-ри. На стор.ВР розгорталися полеміки (Істомін(Стоянов) і Соловйов про об'єднання Західної і Східної християнської церкви. Істомін: об'єднання можливе лише на ґрунті право-славної церкви. Дискусія з теми толстовства. Остроумов пише про моральне руйнування Толстого на сторінках «Сповіді». Розвінч. толст-ва - провідна тема журналу і церкви. Буткевич проголошує проповідь, у якій він критикує постулати Толстова. Також, пізніше, розвивалася полеміка з1.Питання смертної кари. П.Кратиров казав шо коли Ісус не противився своїй страті, то він типу дозволив см.кару, шо вбивство і см.кара – різні речі. Буткевич заявив,що він проти см.кари, а потім ляпнув,що заповідь «Не убий!» відноситься тільки до злочину, але не до покарання. 2.Тема нового становища духівництва (про кон.незалежн.священиків і про виборність свящ.сільською громадою). Коли єп..стає Арсеній,. у ВР з*явл. більше політики. Часто автори піднімають тему соціалізму: Галахов «Соц-ні утопії XIX віку…» писав, що соц-зм принизив людину до тваринних інстинктів, культ плоті відкинув людство в епоху язичництва). З*являються частіше матеріали реферативного характеру та передруки. У ВР було репрезентовано чорносотенську орг-цію (нею стала ст. Страхова «Кант як великий учитель моральності…» Єпархаільний з*їзд 1906 глосував за спрощення ВР. Рішення: закрити філос.відділ. Статті набули більш ужиткового х-ру(Власовський «Релігія і народність як основи вихо¬вання»). З*явились мемуари (спогади І.Пічети).Багато мат-лів присв.архієпископу Арсенію. Але редакція продовж.вміщувати у ВР глибокі філос.твори. До ВР писали парафіяльні священики – ужитково-прагматичні статті. Почалася І Св.в. Незваж.на це, ВР тримав наукову планку (досл. О.Ходзицького про життя, діяльн. і бого¬сл-філос світогляд проф.філос.Юркевича – вперше висв. доробок української філософської школи). Філос.відділ зробив визначний внесок у вивчення античної філософії й риторики, патристики, історії християнської церкви та іс¬торії Російської православної церкви, нової й сучасної філософії.

Філософський відділ будувався так само за просвітницькою парадиг-мою: від простого до складного, від попереднього до наступного. З цією метою у перших річниках друкувалися статті професора Московської духовної акаде-мії В. Кудрявцева «Що таке філософія?» (1884. – №№ 1–2), «Чи можлива філо-софія?» (1884. – №№ 3–5), «Чи потрібна філософія?» (1884. – №№ 8–13), «Ме-тод філософії» (1884. – №№ 20–22), «Склад філософії» (1884. – № 23), «Про ос-новні засади філософського пізнання» (1885. – №№ 1–3), «Безсмертя душі» (1885. – №№ 17–20, 23, 24; 1886. – № 1), «Походження світу» (1890. – №№22,24; 1891. – №№ 20, 22). Вони повинні були послужити для читачів підручником із вступу до філософії, надати їм початкові філософські знання, необхідні для наступного сприйняття складної наукової проблематики.

Віктор Дмитрович Кудрявцев«Метафізичний аналіз емпіричного пізнання» (1886. – №№ 2–4, 6, 7, 9, 10, 12), «Простір і час» (1886. – №№ 22 – 24; 1887. – №№ 2–3), «Метафізичний аналіз раціонального пізнання» (1887. – №№ 4, 5, 8, 11, 12, 20– 24; 1888. – № 1), «Метафізичний аналіз ідеального пізнання» (1888. – №№ 6, 8, 10, 13, 21, 23, 24; 1889. – №№ 7–8). Після смерті -А. Введенський «Про релігійну філософію Віктора Дмитровича Кудрявцева: З приводу видання його творів Братством Преподобного Сергія» (1893. – №№ 2 – 3).

Виправданою з погляду принципу історизму була публікація численних першоджерел класики античної філософії. Так, наприклад, у перших річниках друкувалися «Листи філософа Сенеки» (1884. – №№ 1 – 24; 1885. – №№ 1 – 24) у перекладі з латини Ф. Садова.Ф. Садова «Цицерон і його «Туску-ланські бесіди» (1885. – №№ 8, 18), а потім у його перекладі поданий і сам твір: М. Т. Цицерон «Тускуланські бесіди» до М. Брута» (1886. – №№ 2, 4, 6, 8, 10, 11, 19, 21; 1887. – № 3).перекладах І. М. Корсунського, що заховався під криптонімом І. К., друкувалася своєрідна хрестоматія афоризмів: «Висловлю-вання найдавніших грецьких мислителів, вибрані з творів Діогена, Лаерція, Плутарха, Стобея та ін.» (1885. – №№ 1 – 3, 7, 10, 12 – 15, 19, 21, 24; 1886. – №№ 1, 5, 7, 9, 12, 14, 16, 17, 18, 21; 1886. – № 3, 14).

Паралельно до першоджерел публікувалися численні дослідження з анти-чної філософії. Так тут з’явилися праці Н. Страхова «Заслуга грецьких філосо-фів архаїчного періоду» (1884. – № 2), М. Остроумова «Значення Сократа в іс-торії грецької філософії» (1884. – № 14), професора Київської духовної академії П. Ліницького «Ідеалізм і реалізм» (1884. – №№ 11 – 23; 1885. – №№ 11– 12, 13 – 15, 23 – 24; 1886. – №№ 5 – 8, 11, 14, 17 – 20), А. Деревицького «З історії гре-цької етики: літературно-філософські нариси» (1886. – №№ 1, 2, 4; 17, 19), А. Шостьїна «Учення Платона про матерію» (1887. – № 13), В. Руднєва «Імпе-ратор Марк Аврелій як філософ» (1887. – № 7) та ін. Переважно проблематика цих досліджень зосереджувалася навколо боротьби матеріалізму (реалізму) з ідеалізмом, переходу від полібожественної пантеїстичної світоглядної картини до формування уявлень про єдиного Бога, як творця всесвіту.

І. М. Корсунський, опублікувавши в журналі «Вера и Разум» дослідження «До-ля ідеї про Бога в історії релігійно-філософського світоспоглядання стародав-ньої Греції» (1884, сім подач; 1885, три подачі; 1887, дві подачі; 1888, шість по-дач; 1889, сім подач; 1890, одна подача). Автор прагнув у цій праці охопити су-спільну свідомість у цілому, розглянувши для цього ідею Бога не лише у філо-софських творах, але й історичних, літературних; почавши з Гомера, автор до-вів дослідження до Аристотеля.

П. Свєтлова «Учення Фейєрбаха про походження релігії» (1885. – №№ 12 – 14), Т. Буткевича «Данський філософ Серен Киркегор як проповідник міфічних засад у розвитку особистості» (1886. – № 16), С. Т. Б. «Житейська мудрість в афоризмах Шопенгауера» (1886. – № 20). Згодом настав час для появи об’ємних праць і в цій галузі. Таким стало до-слідження І. Петрова «Різні напрями німецької філософії після Гегеля у відно-шенні її до релігії» (1887. – № 1 – 3; 5, 7, 12, 13, 21, 23).Але надалі, не втрачаючи інтересу до античної класики, про що свідчать статті А. Гуляєва «Як Платон розумів свою філософію» (1897. – № 14) та ін., журнал став нагромаджувати потенціал й у висвітленні новітніх філософських явищ.К. Істомін у 1888 – 1891 рр. подав знаменитий твір Лейбніца «Теодицея. Міркування проблагість Божу, свободу людини і джерело зла».Петро Ліницький подав статтю «Про волю як світовий принцип філософія Шопенгауера» (1891. – № 3), Стефан Говоров – «Основи моралі В. Вундта» (1891. – №№ 7, 9, 11).

Уже відомий нам Т. Буткевич у дослідженні «Метафізичні погляди кн. Сергія Трубецького» (1890. – № 22; 1891. – № 1 – 4) заперечував проти кон-цепції відомого автора в книзі «Метафізика в стародавній Греції» розглядати давньогрецьку релігію, міфологію й мистецтво як той ґрунт, на якому народи-лися й виросли ідеї християнства.М. Васильков в праці «Огюст Конт як людина і мораліст» (1897. – №№ 10 – 12) розглянув етичну концепцію засновника позитивізму, який розпочав з критики попередніх систем моралі, знайшовши їх аморальними.Він витіснив ідею Бога з людської свідомості, запро-понував людині атеїзм, а для регулювання міжлюдських стосунків створив аль-труїстичну мораль. Сама людина розуміється ним як сума фізіологічних функ-цій, а думка – як наслідок хімічних реакцій мозку. Замість віри в Бога він про-голосив поклоніння людству;У висновках М. Васильков підкреслив, що матеріалістична релігія людст-ва, з якою виступають позитивісти, не може закласти підвалин моралі, це крок назад, повернення до тих язичницьких часів, коли людина поклонялася самій собі.

Великий інтерес виявляв журнал «Вера и Разум» до творчої спадщини Фрідріха Ніцше, сприймаючи її негативно, піддаючи нещадній критиці. До найбільш характерних оцінок його творчості в часопису слід віднести працю професора Варшавського університету Г. Струве «Сучасна анархія духу та її філософ Фрідріх Ніцше» (1900. – № 3–5).

Серед численних виявів анархії, за думкою автора, найгірший той, що ре-алізується в галузі духовного життя.(1900. –№ 5. – С. 208; ку-рсив Г. Струве. – І. М.).У Ніцше немає послідовного вчення, бо його наявність суперечила б анархії духу.(1900. – № 5. – С. 199).Праця Г. Струве відзначалася достатньо точним висвітленням філософсь-кої концепції Ніцше у звичайних логічних категоріях;Філософський відділ журналу вівся редакцією високопрофесійно, із залу-ченням провідних наукових сил Росії. Він був присвячений популярному ви-кладенню засад філософії як науки, публікаціям перекладів найвидатніших сві-тових класичних здобутків та аналізові філософських систем від античності до сучасності. Багато праць, опублікованих у цьому відділі журналу «Вера и Ра-зум» зберегли своє наукове значення й до сучасності.

Полемічні статті: стаття К. Істоміна, який виступив під псевдонімом Т. Стоянов, «Наші нові «філософи і богослови» (1885. – №№ 1, 2, 3, 7, 11, 12), спрямована проти відомого філософа й письменника Володимира Соловйова,Т. Стоянов розглянув історичні, гносеологічні, теологічні аспекти питан-ня і прийшов до висновку, що об’єднання можливе не шляхом компромісу й руху один одному назустріч, а лише на ґрунті православної церкви.Не дочекавшись кінця публікації довгої праці Т. Стоянова, В. Соловйов вступив з ним у полеміку. Його лист був опублікований під заголовком «За-уваження п. Соловйова» (1885. – № 9). Він зокрема відзначив, що його опонент взяв до розгляду статтю, яка була присвячена зовсім іншій темі, а філософський аспект об’єднання церков занадто важлива проблема, щоб ставитися до неї лег-коважно. У цьому ж числі журналу була надрукована відповідь Т. Стоянова «Кіль-ка думок з приводу зауважень п. Соловйова на статті «Наші нові «філософи і богослови».В. Соловйов продовжував захищатися в статті «Замітка на відповідь п. Стоянова» (1885. – № 15), доводячи, що рішення в справі догматів і об’єднання належить не поодинокому й не місцевому розуму, а виключно за-конному представництву самої вселенської церкви. Т. Стоянов відповів у статті «Кілька слів про «Замітку» п. Соловйова на нашу відповідь йому» (1885. – №№ 15 – 16). «Дискусія перекинулася і в наступні річники, коли Т. Стоянов подав стат-тю «Наші нові «філософи і богослови» (продовження)» (1886. – №№ 8, 10, 1221), а згодом – «Міркування п. Соловйова у хорватській римо-католицькій газе-ті «Katolicki List» про православ’я східної Церкви» (1886. – № 24), а потім і «Запитання п. Соловйова про взаємини Церкви східної і західної і відповіді на них о. Володимира Гетте» (1887. – № 12). Полеміка виплеснулася за межі жур-налу «Вера и Разум».

праці Т. Буткевича «Невір’я ХІХ віку» (1899. – №№ 10 – 15). У ній автор зробив огляд провідних філософських концепцій століття, що закінчувало свій історичний перебіг, зокрема вчень Канта, Фіхте, Гегеля, Шеллінга, Герде-ра, Фейєрбаха, Шопенгауера та ін., наголосивши на матеріалістичних елемен-тах у світогляді філософів.Т. Буткевич навів численні висловлювання природознавців (Коперніка, Кеплера, Ньютона, Декарта), які, зробивши свої великі відкриття, лише переко-нувалися у величі Творця, у розумності природи.Ідея розумності природи спричинилася до того, що Т. Буткевич став пре-дметом критики відомого російського філософа й письменника Василя Розано-ва (1856 – 1919), який на сторінках журналу «Русский труд» (1899. – № 43) по-містив замітку «Про поклоніння зерну», присвячену творові харківського про-фесора, схарактеризувавши його позицію як відновлення язичницької пантеїс-тичної філософії.

Т. Буткевич дотепно відповів у статті «Вимушені пояснення» (1899. – № 21), заявивши, що звинувачення у язичництві й пантеїзмі для православного святенника дорівнюють звинуваченням в атеїзмі. Розібравши всі зауваження В. Розанова, він довів їх до абсурду.

У березневій книзі 1912 р. журнал розпочав публікацію праці протоієрея П. Фоміна «Високопреосвященний Арсеній, Архієпископ Харківський і Охтир-ський (До тридцятиліття його святительства)» (1912. – №№ 5 – 8).П. Фоміна і «Про-мову Преосвященнійшого Федора, Єпископа Сумського, у день десятиліття служіння на Харківській кафедрі Високопреосвященнійшого Арсенія, Архієпи-скопа Харківського і Охтирського, 8 лютого 1913 року» (1913. – № 3).П. Фоміна «За права життя і особистості (Учення Фр. Ніцше і моральна оцінка цього учення)» (1907. – №№ 7, 9), М. Боголюбова «Ернест Ренан і його «Життя Ісуса» (Спроба психологічної критики)» (1907. – №№ 18–24), А. Вертеловського «Св. Іоанн Златоуст за життям і творіннями своїми» (1907. – №№ 22–24). Посмертно з архіву вченого була надрукована стаття професора П. І. Линицького «Про виховання» (1908. – № 1 – 3).

Л. Багрецов подав розвідку «Становище давньоруської жінки-християнки (Церковно-історичний нарис)» (1908. – №№ 5 – 8), у якій стверджував великий моральний вплив християнства на родину.Костянтина Шабатинського «Історична ґенеза ідеї Москви – Третього Риму в ХV ст.» (1908, – № 15). Історії філософії була присвячена праця свяще-ника Миколи Липського «Натуралістичний монізм Геккеля» (1910. – №№ 1 – 19; 1911. – №№ 1 – 13), Д. І. Войнова «Наукові гіпотези дарвінізму» (1911. – № 14). До десятиліття смерті свого засновника журнал подав дослідження В. Виноградова «До характеристики проповідницької творчості високопреос-вященного Амвросія, архієпископа Харківського» (1911. – №№ 18 – 24).

Журнал «Вера и Разум» і в новий період продовжив традицію богослов-сько-філософського розгляду найбільш актуальних творів художньої літерату-ри. Найчастіше часопис писав про Леоніда Андрєєва, присвятивши йому лише впродовж 1910 р. три статті: Д. Брянцева «Ідея трагедії Л. Андрєєва «Анатема» і її розвиток» (1910. – № 7), О. Бургова «Повість Л. Андрєєва «Іуда Іскаріот та інші» і Євангеліє» (1910. – №№ 16 – 18) і П. Нечаєва «Анфіса» Леоніда Андрєє-ва» (1910. – №№ 21 – 22).

Миколи Стеллецького «Спроба Морального православного Богослов’я в аполо-гетичному висвітленні» (1914. – №№ 8 – 24; 1915. – №№ 1 – 24). Цій праці пе-редували невеликі статті М. Стеллецького з моральної проблематики: «Гріх» (1914. – №№ 1 – 2), «Моральна сугестія» (1914. – № 3), «Життя Ісуса Христа як взірець і приклад морального життя» (1914. – № 4), «Благодать Божа як сила допоміжна» (1914. – №№ 5 – 6).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.