44. «Церковная гезета» та її видавець о. Іоанн Філевський.

Релігійна преса раніше видавалася інституційно - від імені церкви. Революція створила можливості для появи приват. релігій¬них видань. І.І. Філевський - священика, згодом - професор універу - виступив у 1906 ред. і видавцем «Церковной газети» . І. Філевський був представником тієї харківської інтелектуальної еліти, яка увібрала в себе пізнавальні інтенції університетського міста, демократизм, пов'язаний з автономією університетського життя. «ЦГ» виділялася здатністю до кри¬тичного мислення, об'єктивної оцін¬ки ситуації, відповідальністю. Газета стала органом цілого руху всередині православної церкви в Ук¬раїні, діячі якого виступали за «цер¬ковне оновлення». Центром цієї течії був Х., де навколо Філевсь¬кого сформувався гурток діячів церкви. За допомогою приватної газети гурток висловлював і поширював свої ідеї, формував коло прихиль¬ників. Під час революції церква як сусп. інститут зберегла вірність самодержавству. Але течія «церковного оновлення» виступала проти офіційної політики рос. православної церкви, проти залежності церкви від самодержавства, підтримували демокр. зміни в суспільстві. Їхні позиції були близькі до програми ПНС, про що свідчать і публікації на стор. «ЦГ» діячів харк. організації ПНС. Тема протесту проти розправи над повсталим народом стала центральною для «ЦГ». Захищаючи основи християнської етики, діячі церковного оновлення апелювали до Євангелія. Убивство не може бути засобом політ. боротьби. Покликання «ЦГ» - боротьба проти чорної сотні. Багатьом авторам газети довелося ховатися під псев¬донімами або виступати анонімно. У ст. «Єврейське питання і пастори церкви», автор П. Л. вперше в публіцистиці розглянув психологію натовпу. Юрба позбавляє людину індивідуальності. Відповідальність за злочини лежить на підбурювачах натовпу, а не на кожному учасни¬кові зокрема. У культурній державі не може бути самосуду натовпу. Автори «ЦГ» протестували проти будь-яких способів обмеження людського життя. Із газетою співробітничав проф. М.Ф. Сумцов. Він розкривав тему культурної величі України та її пра¬во на політ. самостійність. У статті «Старовинні українські цер¬ковні співи» він доводив, що саме в Ук¬раїні виробилася традиція церковного співу. Газета приділяла увагу питанням розвитку літ-ри і мис¬тецтва, у яких мистецтво розглядалося як вищий вид духовної діяльності людини. «ЦГ» відзначалася ідеями заперечення смерт¬ної кари, масових розстрілів, критикою лівих партій за тоталітарні методи політ. боротьби, а со¬ціалізму за концепцію людини в межах її споживаць¬ких потреб. Після розго¬ну царем І Держ. Думи видання «ЦГ» було призупинене на підставі правил про воєнне становище.

Зазнала трансформації під час Першої російської революції й фахова жу-рналістика. Цей процес найкраще показати на прикладі еволюції особливо кон-сервативної її галузі, якою завжди залишалася релігійна преса. Раніше вона видавалася інституційно, тобто від імені церкви. Революція створила можливо-сті для появи приватних релігійних видань. Саме в такому аспекті заслуговує на особливу увагу журналістська праця Іоанна Іоанновича Філевського, священика і приват-доцента, професора Харківського університету по кафедрі історії церкви, який виступив у 1906 р. редактором і видавцем «Церковной газеты» (1906, № 1, 1 лютого – № 24-25, 23 липня). І. Філевський був представником тієї харківської інтелектуальної еліти, яка увібрала в себе пізнавальні інтенції університетського міста, демократизм, пов’язаний з автономією університетського життя. Він запропонував для «Церковной газеты» підзаголовок: «громадсько-літературна щотижнева газета; орган церковного оновлення і культурно-прогресивних прагнень».

Газета стала органом цілого руху всередині православної церкви в Украї-ні, діячі якого виступали за «церковне оновлення». Центром цієї течії був Хар-ків, де навколо І. І. Філевського сформувався гурток талановитих діячів церкви, до якого належали протоієрей П. Григорович, священики В. Купленський, Н. Вознесенський, В. Шаповалов та ін. .

. Під час революції церква як суспільний інститут зберегла вірність самодержав-ству, але цього не можна було сказати про кожного священика зокрема. Серед них було немало, які співчували народові в його боротьбі й розуміли немину-чість суспільних реформ. Течія «церковного оновлення» й була репрезентантом такої групи священиків. Вони виступали проти офіційної політики російської православної церкви, взагалі проти залежності церкви від самодержавства, під-тримували демократичні зміни в суспільстві. Їхні позиції були близькі до про-грами ПНС, про що свідчать і деяка спорідненість проблематики кадетської преси й «Церковной газеты», і публікації на сторінках «Церковной газеты» ви-датних діячів харківської організації ПНС.

протест проти розправи над повсталим народом=проблематика стала центральною й для «Церковной газеты». Захищаючи осно-ви християнської етики, діячі церковного оновлення, апелюючи до Євангелія, заперечували й смертну кару, і масові розстріли. Убивство не може бути засобом політич-ної боротьби. Як ми вже бачили, позиція Російської православної церкви в цілому, заявлена хоча б через журнал «Вера и Разум», була цілком протилежна.

Своє покликання «Церковная газета» вбачала в боротьбі проти чорної со-тні, засуджувала тих діячів православ’я, які схвально ставилися до погромів. Багатьом авторам газети довелося ховатися під псевдонімами й криптонімами або взагалі виступати анонімно.

П. Л. «Єв-рейське питання і пастори церкви» (1906. – № 12): розглянуто психологію натовпу.

автори «Церковной газе-ты» протестували проти будь-яких способів обмежити людське життя: «Секта іоанітів» .

З видатних діячів ПНС з газетою співробітничав професор М. Ф. Сумцов= розкривав центральну тему своєї публі-цистики – культурну велич України та її право на політичну самостійність/«Старовинні українські церковні співи» (1906. – № 11) він довів, що ду-ховне життя України за старих часів було сповнене свіжих і оригінальних барв, що саме в Україні виробилася традиція церковного співу, запозичена пізніше церквою московської Русі, по відношенню до якої українці відіграли видатну художньо-культурну місію.

Підтримуючи суспільні реформи, публіцисти «Церковной газеты» розу-міли згубність соціалістичної ідеології й можливого запровадження соціалізму: «Соціалізм і мистецтво» (1906. – № 8-9). Разом з тим газета приділяла чимало уваги питанням розвитку літератури і мистецтва, про що свідчать численні її матеріали, наприклад: стаття П. Свєтлова «Чехов про народних учителів» (1906. – № 1), «Пам’яті Достоєвського» (1906. – № 2) та ін., у яких мистецтво розглядалося як вищий вид духовної діяльності людини.

«Церковная газета» відзначалася певною ренесансною розкутістю, розу-мінням людини як найвищої самодостатньої цінності, яка є сама для себе мета, а не засіб досягнення якихось інших цілей. З цієї головної філософської наста-нови випливали ідеї заперечення смертної кари, масових розстрілів, чорносо-тенних погромів, критика лівих партій за тероризм і тоталітарні методи полі-тичної боротьби, а соціалізму за функціональну концепцію людини в межах її споживацьких потреб, розуміння величезної духовної сутності мистецтва як способу єднання людини з Богом.

Після розгону царем Першої Державної Думи й заборони кадетської преси видання «Церковной газеты» бу-ло призупинене генерал-губернатором на підставі правил про воєнне станови-ще. Так закінчилася історія цього яскравого журналістського явища.