10 Березня перше число «Пролетария» вийшло в світ.

ОСОБЛИВОСТІ:

• вміщення важливих документів ЦК партії, короткі й змістовні пропага-ндистські статті, хроніку організаційного життя харківської соціал-демократії

• поширення її впливу серед робітників, зрозумілу для робітників, популярну мо-ву.

• Тираж «Пролетария» коливався від 4,5 до 10 тисяч примірників.

• Після проголошення у «Квітневих тезах» В. І. Лєніна курсу на соціалісти-чну революцію ситуація змінилася. → У 135 числах «Пролетария» було передруковано 48 лєнінських статей, фейлетонів, заміток і промов

• . Група Еммануїла Лугановського навіть домоглася приписки до статті В. І. Леніна «Про двовластя», що редакція не поділяє деяких положень т. Лєніна (1917. – 15 квітня).

• Місцеві більшовицькі газети орієнтувалися на «Правду», повторюючи її структуру. Не був винятком і «Пролетарій». Найважливішим його відділом був відділ партійного життя. Під рубриками «Російська соціал-демократична робіт-нича партія», «З партійного життя» друкувалися резолюції й звернення ЦК РСДРП(б), звіти про засідання Харківського комітету та про загальні збори бі-льшовицької організації, висвітлювалася діяльність більшовицької фракції Ра-ди.

• Другим за важливістю був у «Пролетарии» відділ робітничого життя, де вміщувалися кореспонденції про побут пролетарів Харкова й Донбасу, їх боро-тьбу за поліпшення свого економічного становища, діяльність Рад робітничих депутатів, резолюції робітничих мітингів і зборів. Важливим складником цього відділу була публікація листів робітників, часом колективних, у яких автори розповідали про своє життя або висловлювалися з приводу поточних подій.

• Відділ профспілкового життя розповідав про діяльність провідних спілок, фабричних і заводських комітетів, інші робітничі організації. У відділі внутрі-шнього життя матеріали розміщалися під рубриками «Наш край», «У провін-ції», «З губернії», «Військове життя». Рубрика «Повідомлення з Петрограда» інформувала про столичне життя. Зовнішні повідомлення друкувалися в рубри-ках «Телеграми», «За кордоном», «Хроніка». Джерельною базою зовнішніх по-відомлень були офіційні матеріали Петроградського телеграфного агентства.

• Головний зміст публікацій газети харківських більшовиків полягав у до-несенні до своїх читачів позиції Центрального Комітету, інформуванні про за-ходи в справі здійснення його ухвал і резолюцій, а також уміщенні прагматич-ної, ужиткової партійної публіцистики, де роз’яснювалося, як саме необхідно здійснювати постанови ЦК.

• Найважливішим жанром газети стала редакційна стаття, де містилися ви-тлумачення поточних подій та способів реалізації партійної політики. У пере-дових статтях була зосереджена публіцистика «Пролетария». («Про завдання військової організації»+«Де вихід?»)

• партійна дискусія не передбачалася й не велася. Традиційний номер газети нагадував у публіцистичній частині керівни-цтво до дії, а в інформаційній – приклади здійснення цього керівництва.

• Мак-симально конкретизувався прагматичний бік програми в гаслах, якими відкри-валося кожне число. ( «Усі за роботу! Збирайте гроші!»)

• , – наказувала газе-та своїм читачам у вересні.

• політика Української Центра-льної Ради та Харківської губернської української ради на сторінках газети «Пролетарий» не розглядалася.

• З 4 липня газета розширила формат – 5 колонок на сторін-ці замість чотирьох, що друкувалися раніше, була збільшена ціна з шести до восьми копійок у місті й з семи до десяти – в губернії. Ці заходи дозволили під-няти тираж до 10 тис. примірників. .

У цих умовах друкарі, що залишилися без оплати праці, оголосили страйк. 1 вересня 1917 р. на 135 числі газета припинила своє існування.

Донецько-Криворізький обласний комітет РСДРП(б) її відродження не планував, йому була потрібна інша за масштабами охоплення робітництва газе-та. Після встановлення друкарні розпочався вихід «щоденної робітничої газети» «Донецкий пролетарий» (1917, № 1, 2 листопада – 1918, № 114, 7 квітня). У пі-дзаголовку вона була визначена як орган обласного комітету Донецького й Криворізького басейнів і Харківського комітету РСДРП; з № 94: Російська Ко-муністична партія (більшовиків), орган Обласного комітету Донецького і Кри-ворізького басейнів і Харківського комітету КРП(б) до № 114. Газета існувала як щоденна до приходу німців.

Редагувала газету колегія в складі Артема, В. І. Межлаука, О. В. Сурика (Ємельянова), Д. І. Ерде (Райхштейна), і С. Разіна (Філова). З відходом Д. І. Ерде до «Вісника УНР» його місце в редакції зайняв А. Ф. Васильченко.

ОСОБЛИВОСТІ:

• друкувався у власній друкарні, що дозволило мати ти-раж 15 – 25 тис. примірників. Збільшення накладу відбулося й через розширен-ня аудиторії газети: до Харківської губернії була додана й Катеринославська й Донська область.

• МЕТА– налаштувати українського чи-тача до наслідування кроку петроградських товаришів. Не лише за змістом ма-теріалів і загальним суспільно-політичним напрямком, але навіть за назвами рубрик

• наслідував «Правду».

• головним адресатом газети були шахтарі – основна скла-дова пролетаріату Донбасу.

• газета перебувала на дотації, перед-плата і роздріб не покривали витрат. Газета паратизувала на робітничих допи-сах і кореспонденціях з місць. За підрахунками дослідників більшовицької пре-си, яких не бракувало в радянські часи, із 700 статей, що були надруковані в 114 числах «Донецького пролетария», 500 становили кореспонденції й листи робітників.

• ОСНОВНІ СТАТТІ: стаття т. Д. І. Ерде «Єдиний фронт»+ стаття т. Артема «Влада Рад і влада ліквідаторів», у якій він викривав меншовиків та есерів, що, на його думку, намагалися обманути трудящі маси+ т. Артема «Брехунам і зрадникам» +цикл статей С. Разіна «Що зробив уряд народних комісарів».+ У матеріалі під назвою «Протокол загальноміської конференції Харківсь-кого комітету РСДРП(б) з поточних питань» (1917. – 14 листопада) викладалася дискусія «по украинскому вопросу».

• Після усунення від влади Тимчасового уряду та його представника в Хар-кові на місце головного ворога більшовицької партії висунулася Центральна Рада. → «Донецкий пролетарий» постійно наголошував на тому, що Центра-льна Рада захищає інтереси не українського народжу, а російської буржуазії. Так здійснювалося роз’єднання української нації за класовою ознакою. загравав з національними по-чуттями українців. Наприклад, усі матеріали Першого Всеукраїнського з’їзду Рад друкувалися російською й українською мовами. Українською мовою газета містила й інші статті та звернення, удаючи з себе друга українських робітників і селян.( «До козаків вільної України»,).

• у національному питання газета провадила традиційну для більшовиків єзуїтську політику: закликати національно-визвольний рух до спі-лки на етапі захоплення влади, а після її захоплення цілковито заперечувати йо-го позитивний зміст.

ПІСЛЯ 15 лютого 1918 р.газета сумлінно інформувала читачів про просування червоних військ на Донбас, де вони вели бойові дії, з одного боку, з армією УНР, а з дру-гого боку, з армією генерала Каледіна. → «Донецкий пролетарий» став ор-ганом уряду самопроголошеної Донецько-Криворізької Радянської республіки, друкуючи постанови про її утворення, декрети уряду, розпорядження його міс-цевих органів. Із ліквідацією республіки ініціатори створення «Донецкого про-летария» намагалися зберегти газету, але це їм не вдалося. Усі вони змушені були залишити межі України, яка була зайнята військами Центральних держав за умовами підписаного Радянською Росією та УНР Брестського миру.

ВИСНОВКИ ПРО БІЛЬШОВИЦЬКУ ПРЕСУ ХАРКОВА 1917 Р:

• при всьому її примітивному рівні, ужитковому змісті й однобічній інформаційній діяльності, вона виконала свою пропагандистську роль, була са-ме тим колективним агітатором і організатором, яким і належало бути, згідно з концепцією В. І. Лєніна, партійному органу.

• Інші партійні організації Харкова не приділяли такого вирішального зна-чення своїй пресі. Їх видання були не тривалими, не позиціонували себе рішуче політично.

Не декларувала своєї політичної сутності й газета «Социал-демократ» (1917. № 1, 25 березня – № 5, 29 березня). Насправді під такою назвою ховалися харківські меншовики. Замислювався часопис як щоденна газета. Соціалістичну револю-цію, до якої закликали більшовики, газета вважала безглуздям.

Утворивши на виборах до Харківської міської думи групу «Єдність», ме-ншовики розпочали видавати тижневик «Харьковское единство» (1917. № 1, 12 (25) серпня), кваліфікувавши його як орган харківського відділу оборонської, правоменшовицької організації «Єдність».

Харківський комітет партії лівих соціалістів-революціонерів (есерів) ви-ступив видавцем щоденної газети «Земля и воля» (1917. № 1, 21 березня – 1918. Партія соціалістів-революціонерів (ПСР) пізніше для Харківської губернії розпочала видання газети «Революционный народ» (1917, № 1, 28 жовтня – ?), яка не протрималася довго.

Анархісти, хоча й не мали в Харкові відчутного впливу на населення й події і навіть представництва, спробували створити свою пресу= ГАЗЕТУ «Рабочая мысль» (1917, № 1, вересень – 1918. № 20, 10 березня) з тижневою періодичніс-тю. Редактором її виступив М. Черкес. Газета «Хлеб и воля» (1917, № 1 – № 13) була органом федерації анархістів у м. Харкові.

З українських соціалістичних партій видання періодичної преси намага-лася налагодити УСДРП. Її Харківський комітет виступив видавцем газети «Ро-бітник» (1917. № 1, 1 квітня – № 4, 13 квітня) з періодичністю тричі на тиждень. Але видання успіху не мало. Відома також одноденна інформаційно-агітаційна газета УСДРП «Виборчий листок до городської Думи» (1917. № 1, 27 травня), виданий у період передвиборчої боротьби.

З національних об’єднань інших народів відома діяльність Харківського тимчасового єврейського комітету громадських організацій, який спробував видавати газету «Еврейское слово» (1917. № 1, б. д.), але вона вийшла лише один раз.

Зате тривалою виявилася доля польського громадсько-політичного тиж-невика «Haslo» (1917. № 1, 16 липня – 1918. № 5, 10 березня), що виступав як «орган народного об’єднання». Друкувався він польською мовою й був розра-хований на польських військових полонених, яких під час імперіалістичної вій-ни було чимало в Харкові.

Офіційна журналістика Радянського уряду України (№60)

Була представлена г.«Вісник УНР» (17-18, в Х-ві вих. 25 укр№,21рос), що вих. укр. та рос. мовами. Але ідентичною була лише офіц ч-на. Ред. укр. варіанту-Д.Ерде, рос-М.Лебедєв. Шо: звіти про засідання уряду, резолюції тощо(н-д, про скасування старого бурж суду і запровадж. Народного). У.-складова РФ → підчинялася всім циркулярам рос уряду, які стеж друк-ся в г-ті. Найважл була офіц ч-на. Відділи:1.Новинарний,що наз. «Телеграми» підпорядк-ся політ завд-м. рубр: «По Росії», «На У.»-Р. і У.-різні політ реалії. Тут висвітл боротьба на фронтах з ЦР та Каледіним. Маніпуляція свідомістю читачів: перебільш опору ворога, військових потуг червоних.2. За кордоном (враження, що весь світ вітає б-кий держпереворот, насильницьке захопл влади, усюди посилення рев руху та криза капіталіст. світу).3. Парт. життя-про діял б-ких осередків Х-ни та Донбасу. 4. Профсп життя-про захист новою владою роб інтересів,як «учора» та «сьогодні».акцент на оволодінні б-ками керівних посад. 5. Роб життя-про виробн діял підприємств.6. життя села-повід про запровадж декрету РНК про землю. 6. Літ-ний-політ, публ вірші: відгуки «на злобу дня» без худ. вартості. 7. Огляд преси-витяги з «Правди», «Известия ВЦИК РСФСР». Часто г-та відкрив-ся аншлагом-стислий виклад між нар та внутр політ та військ життя за день. Жанр гасла набув самодостатнього знач, став повноц мат-лом. 30.01 1918 .«Вісник УНР» разом з урядом УНР переїхали до Києва. З лікв УНР лікв і газета.

Посилювала свою діяльність і Центральна Рада. БУЛО ВИЗНАНО ПРАВО українського народу на самовизначення у формі автономії в Росії, але погодився віднести до України лише п’ять губерній: Волинську, Подільську, Київську, Чернігівську й Полтав-ську; зі свого боку Центральна Рада визнала Тимчасовий уряд і зобов’язалася виконати рішення Установчих зборів у галузі автономії України. Ця угода була великим завоюванням української дипломатії.

++ Державний переворот, вчинений більшовиками в Петрограді в ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р., і повалення Тимчасового уряду усунуло з політичного поля України одну з гілок влади – губернських комісарів. → Тільки 10 листопада Рада Слобідської України почала видавати як свій орган газету «Нова громада» (1917. № 1, 23 листопада – 1918. № 40, 13 січня), що від № 22 дістала визначення: «Щоденна соціалістична газета». Редакція видавала окремими випусками супутники до свого часопису: двомовний «Геть війну! / Долой войну!» (1917, грудень) і україномовний «Нова громада: Екстрений вечірній випуск» (1917. № 1, 24 грудня – № 2, 31 грудня). Вийшло два числа цієї газети з висвітленням перебігу Першого всеукраїнського з’їзду Рад та його наслідків. Видавнича діяльність Ради Слобідської України була корисною, але запізнілою.

Після виборів до Установчих зборів Товариство споживчих організацій Півдня Росії розпочало видавати газету під назвою «Учредительное собрание» (1917, № 1, 17 листопада – 1918. № 6, 12 січня). Редактором виступив Н. Пакуль. Часопис відбив настрої значної частини російського суспільства, які полягали в прагненні приборкати за допомогою законно обраного органу влади більшовицьку анархію..

АЛЕ ВЖЕ Перевага збройних сил дозволила більшовикам розправитися з демократі-єю в Харкові. У ніч з 8 на 9 грудня були роззброєні вірні Центральній Раді вій-ська, заарештований начальник Харківського гарнізону П. Ю. Чеботарьов. Нові господарі мавпували своїх петроградських товаришів: ті 26 жовтня, на другий день після захоплення влади, закрили кадетську газету «Речь», харківські біль-шовики 9 грудня ліквідували газету «Южный край». Проти більшовицької дик-татури, встановленої збройним шляхом, протестували численні громадські ор-ганізації міста. Зокрема, звертає на себе увагу Харківське товариство діячів пе-ріодичної преси та літератури, засноване 8 травня 1917 р. для профспілкового захисту журналістів. У грудні 1917 р. воно видало одноденну газету «Свобод-ное слово», у якій протестувало проти цензури, закриття газет, арешту їх редак-торів і авторів. Товариство домоглося звільнення кинутих за ґрати журналістів: Б. Невельського, І. Дриженка, А. Жмудського та деяких ін.

Проте з демократією в Харкові за допомогою російських загонів було по-кінчено. 10 грудня створено новий ВРК, підпорядкований Харківській Раді ро-бітничих і солдатських депутатів, який оголосив про встановлення в місті Ра-дянської влади.

Офіційним пресовим органом Народного Секретаріату стала газета «Віс-ник Української Народної Республіки: Орган Центрального Виконавчого Комі-тету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України» (1917, б.н., 19 грудня – 1918). Газета видавалася двома мовами: українською і російсь-кою, – у форматі А 2. За виключенням офіційної інформації, матеріали чисел не були ідентичними. Редактором українського випуску був Д. І. Ерде (Райхш-тейн), російського – М. М. Лебедєв.

ОСОБЛИВОСТІ:

• Газета була офіцій-ним органом уряду республіки, хоча й декларувала свій загальнополітичний ха-рактер.

• Хоча вона й мала 11 відділів, найголовнішим з них був відділ, який на-зивався «Дії і розпорядження Уряду України». Тут друкувалися звіти про засі-дання ЦВК та Народного Секретаріату, ухвалені резолюції, постанови окремих комісарів, рішення Харківської Ради. Згідно з ухвалою І Всеукраїнського з’їзду Рад Україна вважалася складовою частиною Російської Федерації, тому діючи-ми на її території були всі декрети, постанови, розпорядження й циркуляри Всеросійського ЦВК та Ради Народних Комісарів, які так само друкувалися в газеті.

• Офіційна частина була в газеті найголовніша.

• Новинарний відділ «Вісника УНР» підпорядковувався політичним за-вданням, він називався «Телеграми» або «По прямому проводу». Тут містилися внутрішні повідомлення переважно під рубриками «По Росії», «На Україні» та «В провінції». Уже саме відокремлення рубрик свідчило про визнання газетою Росії й України як окремих політичних реалій сучасності й викликало лють в ортодоксальних більшовиків, що не хотіли йти ні на які поступки українцям у національному питанні. Відділ інформував читачів про події в Петрограді, Мо-скві та інших містах Росії, висвітлював боротьбу на фронтах з Каледіним та Центральною Радою, висвітлював події на Харківщині. ( ЗА 10 січня повідомлення про встанов-лення Радянської влади в повітових містах Харківської губернії Лебедині та в Охтирці ЧИ інформація про роззброєння 2-го Українського запасного полку і пе-ретворення його революційної частини на полк Червоного козацтва.

• ВІДСУТНІСТЬ ко-респондентськОЇ мережІ

• . Через це інформація не відзначалася ексклюзивністю, часто (особливо з фронтів) надходила з великим запізненням.

• газета маніпулю-вала свідомістю своїх читачів. В інформаційних повідомленнях значно перебі-льшувався опір ворога, складалося гіперболізоване враження про його сили, а отже, і військову потугу червоних. Насправді газета старанно замовчувала не-захищеність Центральної Ради, відсутність на її боці достатньої для опору бі-льшовикам кількості військ…

• Міжнародна інформація подавалася у відділі «За кордоном». З повідом-лень цього відділу складалося враження, що увесь світ тільки те й робить, що вітає більшовицький державний переворот і насильницьке захоплення влади.

• Важливим був у «Віснику» відділ «Партійне життя», у якому висвітлюва-лася діяльність лише більшовицьких осередків, переважно в містах Харківщини та Донбасу, їх робота в справі захоплення влади, встановлення диктатури про-летаріату, організації робітників для Червоної Армії, організації робітничого контролю.

• Відділ «Профспілкове життя» розповідав про захист новою владою робі-тничих інтересів, будувався на контрасті: «минуле – сучасне». Особливий акцент робився на тому, що саме більшовики швидко оволодівають керівними позиціями в цих організаціях і відстоюють у них робі-тничі інтереси.

• У відділі «Робітниче життя» висвітлювалася виробнича діяльність підп-риємств, організація на них робітничого контролю у відповідності до декрету РНК, ухвали зборів та мітингів трудових колективів.

• У відділі «Життя села» публікувалися повідомлення про запровадження декрету РНК про землю. Осо-бливе місце віддавалося друкуванню рішень селянських зборів про визнання Радянської влади й засудження Центральної Ради.

• Літературний відділ містив переважно політичні, публіцистичні вірші. Усі вони були відгуками «на злобу дня» й художньої вартості не мали.

• У відділі «Огляд преси» подавалися витяги з найважливіших матеріалів центральних більшовицьких газет «Правда», «Известия ВЦИК РСФСР». Часто редакційні статті з цих газет та найважливіші авторські матеріали передрукову-валися дослівно. Усі інші газети кваліфікувалися як буржуазні, меншовицькі, есесівські й петлюрівські, вони звинувачувалися в служінні реакції й піддава-лися тенденційній критиці.

• Жанр гасла в більшовицьких газетах втратив свою службову роль і набув самодостатнього значення.

30 січня 1918 ре-дакції газет разом з урядом радянської УНР переїхали до Києва. Вигнаний з Києва перший Радянський уряд України опинився в Полтаві, потім – у Катеринославі, а далі – у Таганрозі. Він припинив видання українського варіанту своєї газети, чим остаточно демаскував свою маріонетко-ву сутність, зате продовжував підтримувати російський варіант «Вісника». У Полтаві вийшли його 35 – 39-й номери, у Катеринославі – 40 – 47-й, у Таганрозі – 48 – 68-й. З витісненням радянських військ з України була ліквідована й ра-дянська УНР, а з нею припинила існувати її газета.

Проте і в такому куцому вигляді, як УНР Народного Секретаріату, украї-нська автономія виявилася неприйнятною для більшовицької свідомості. Ще 17 листопада 1917 р. т. Артем уперше на пленумі обласного комітету Ради робіт-ничих і солдатських депутатів висунув ідею створення незалежної й відірваної від України Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Хоча за наказом Москви Артем та його спільники взяли участь у Першому всеукраїнському з’їзді Рад і створенні радянського уряду, але й після цього вони продовжували негативно ставитися до ідеї української радянської автономії. 27 – 30 січня 1918 р., тобто тоді, коли Народний Секретаріат був вивезений у вагонах до Ки-єва, т. Артем скликав у Харкові Четвертий обласний з’їзд Рад, який під тиском більшовиків прийняв рішення про створення ДКР (Донецько-Криворізької Рес-публіки), виокремлення її з України вийшли №№ 26 – 35 українського і №№ 22 – 33 російсь-кого видання. Вигнаний з Києва перший Радянський уряд України опинився в Полтаві, потім – у Катеринославі, а далі – у Таганрозі. Він припинив видання українського варіанту своєї газети, чим остаточно демаскував свою маріонетко-ву сутність, зате продовжував підтримувати російський варіант «Вісника». У Полтаві вийшли його 35 – 39-й номери, у Катеринославі – 40 – 47-й, у Таганрозі – 48 – 68-й. З витісненням радянських військ з України була ліквідована й ра-дянська УНР, а з нею припинила існувати її газета.

Журналістика 1917 р. відзначалася істотними особливостями в порівнянні з попередніми періодами.

• разом із суспільством періодична преса в цей час максимально політизувалася, агітація й пропаганда стали мало не єдиними її функціями, які здійснювалися не лише у вигляді безпосереднього публіцистичного коментаря, але й тенденційно дібраної інформації. Будь-який інформаційний привід вико-ристовувався для нав’язування читачам своєї позиції, критики й викриття полі-тики й ідеології політичного противника.

• упродовж 1917 р. продовжився процес загибелі приватних ви-дань, який розпочався під час імперіалістичної війни й став наслідком економі-чної руїни й загального зубожіння населення. Головним способом існування журналістики став інституційний спосіб, а головними інститутами, які висту-пили в ролі видавців – політичні партії, офіційні органи влади і органи самов-рядування (по суті теж громадські організації), які претендували демократично чи збройно взяти владу в свої руки.

• гіркий досвід 1917 р. полягає в тому, що журналістика є не тільки барометром суспільних настроїв та громадської думки, але й знаряддям маніпулятивних технологій, які в революційній ситуації виявилися з максима-льною виразністю. Серйозне ставлення до преси як до інструменту ідеологічно-го ґвалтування мас продемонстрували більшовики. За допомогою своїх щоден-них газет «Пролетарий» і «Донецкий пролетарий» вони нав’язали свою ідеоло-гічну позицію якщо й не всій Харківщині, то принаймні робітничому середо-вищу, домоглися більшовизації Харківської Ради робітничих і солдатських де-путатів, яка стала головним знаряддям захоплення влади невеличкою групою осіб, які не користувалися всенародною підтримкою.

Встановлення Радянської влади, яке розпочалося для України 12 (25) гру-дня 1917 р. з Харкова, створило цілком нову історичну ситуації, у якій упро-довж ХХ ст. продовжувала перебувати українська журналістика.

Для чого слід знати історію журналістики Харківської губернії (№61) +

Преса Харківської губернії і сучасність (№62)

Іст ж-ки Харк. губ.-наше нац надбання, минуле кожного х-на і х-ки, духовна традиція, яка визначає наше сьогодн життя, офіц-не та особисте. Ажде світ-текст, ми є такими, якими створили себе в лінгвістично сконструйованому світі, який у переважній більшості твориться словом МК. Все буття Х-ни відображене у її ЗМІ. Х-в-колиска укр. ж-ки на поч.. 19ст., лідер в масово- комунік -них процесах. Тут розв газ виробн, розгалужу фахова ж-ка, видав неповторні ж-ли. Ж-ка невіддільна від політ с-ми, у якій виникла →харк преса, ч-на комун с-ми Росії-відбиває стан провінції, але відзначимо її інтел рівень, самост, проф.-зм… Вона містить уроки для сучасників. Це іст боротьби за дем-ю,свободу слова, збереж укр. нац ідентичності. Це наочний приклад використ ж-ки для зросійщення укр. народу.Але завдяки праці діячів укр. преси(М.Ф.Сумцов, Квітка, Г.М.Хоткевич, Д.І.Багалій та ін) харк ж-ка сприймається як складник укр. культури. Переконує в згубності тоталітарної ідеології, яку нав”язують(поразка чорносотенних, монархічних, ультраправих видань) →на Х-ні перемагало діал.. ком слово, яке прагнуло відлунювання. Суч укр. людині потрібна істор правда про батьківщину. Тільки так може бути збудована загальнонац політ й культ свідомість та згуртована укр. спільнота. Шлях до такої правди-через історію преси, як складник іст-культ знання. В іст ж-ки Харк. губ балато білих п“ятен, кожне явище може стати предметом самост ж-го дослідж. Інший актуальн напрямок-створ іст ж-ки 20 ст. а ще-створення словника харк ж-тів!

Історія журналістики Харківської губернії:

• наше національне надбан-ня.

• Історія журналістики засвідчує, як це наше харківське ін-формаційне й комунікаційне слово виникало, переживало становлення, посту-пово нагромаджувало сили, охоплювало чимраз ширші сфери життя, ставало частиною буття кожного пересічного мешканця міста.

• особливо вже на початку ХХ ст., не можна не відчувати втіхи й задоволення від повноти висвітлення життя, від то-го, наскільки майстерно й професійно робили свою справу працівники пера, не-залежно від ідеологічних переконань, як вони глибоко відображали різні сфери життя Харківського губернського земства, міської думи, діяльність поліції, пос-тійну і ярмаркову торгівлю, промисловість і ремесла в нашому місті, банківські установи, середні та вищі навчальні заклади на чолі з університетом, просвіт-ницькі організації, літературу, театр, мистецтво, діяльність церкви й життя ду-ховенства, громадську благодійність. І САМИМ ЦЬОГО ТРЕБА ВЧИТИСЯ.

• Харків був колискою україн-ської журналістики на початку ХІХ ст. і відтоді в багатьох сенсах не втрачав ролі лідера в масово-комунікаційних процесах. Тут бурхливими темпами роз-вивалося газетне виробництво, розгалужувалася фахова журналістика, видава-лися в чомусь неповторні журнали. Столичний статус Харкова, який він набув у 1920 р., виник не на порожньому місці, а складався історично, відповідав фак-тичному становищу нашого міста в Україні. ЗНАТИ СВОЇ КОРЕНІ

• Харківська журналістика в цьому відношенні сприймається як частина комунікаційної системи Російської імперії й відбиває той стан преси, який був характерний для провінції. Разом з тим не можна не відзначити автономний, самостійний статус харківської жур-налістики, її підвищений інтелектуальний рівень, ту сумлінність, з якою журна-лісти виконували свою професійну місію.

• містить важливі уроки для су-часників. Це історія боротьби за демократію, свободу слова, право журналіста вільно і всебічно висвітлювати всі сфери життя суспільства й висловлювати на події й факти свою точку зору.

• Історія свідчить: війна ідеологій рано чи пізно перетворюється на війну армій. Порятунком від цієї жахливої небезпеки є лише суспільний діалог, за-безпечення якого є найпершою функцією (а можливо, і місією) журналістики.

• потрібна історична правда про свою батьківщину. Тільки на її підставі може бути збудована загальнонаціона-льна політична й культурна свідомість, без якої неможлива згуртована українська спільнота.

• ці процеси потребують свого дослідження на суспільно-політичному й культурному тлі.

Видатні редактори й журналісти Харківської губернії. (№63)

Ж-ка Х.губ. писалася видатними майстрами пера. Ітак. Починає ланцюг видатних редакторів й журналістів Харківської губернії В.Маслович, ред. «Харк. Демокрита», де вперше публ-ся укр літ.твори. Р.Гонорський-автор та ідеолог ж-лу «Укр..вестник» прославився своїми теоріями наслідувальної гармонії слова та мальовничої прози. Вибуху альманахової творчості слугувало дітище І.Срезневського «Укр..альманах». З гігантом харк.ж-ки «ХГВ» співпрацювали видатні діячі освіти та культури:Квітка-іст мал.-ли про Слоб-ну, «Театр у Х-ві»; І.Срезневський-теж про іст Х-ва; В.Пассек: «Нарис про Х.губ», археол.мат-ли; Каразін- ст. з екол.тем-ки, про нові техн. проекти та репортажі; В.Мова з літ критикою Шеви(Ш-Людина!); М.Сумцов:етногр нариси, некрологи, літ-театр-критик, репортажі і звіти, соц теми, проміське та сільське життя(+публ. в «ЮК»); Д.Багалій: іст праці про Х, універ, ж-ку, портрети видатних діячів, некрологи.

Ю.Говоруха-Отрок працюв у ж-лі «Мир»як автор та ред. белетристичного відд.,в «ЮК»:літ-театр-худ-критик. Ред. «ЮК» О.Іозефович-створив профес-не видання: всебічне інф-ня, мєгаавтори! Відкрив М.Арцибашева!. «ВіР»-ред К.Істомін 33 роки тримав марку ж-лу(нак рівень,філос пробл-ка). Проповіді єпископів Амвросія, Арсенія, Антонія-мєга. Т.Буткевич-автор «ВіР»: - богословсько-філос досл.+Окраса ж-лу: В.Надлер, І.Корсунський тощо. А.Т.Аверченко-сатирик, становл в Х-ві(в«ЮК»). Ред.. сатир ж-лів «Харк. буд-к», «Штык», «Меч». М.Міхновський-засновник першої в Х г-ти укр. мовою «Слобожанщина»! (+вид та автор г «Сніп»).М.Лободовський-ред та автор другої такої-«Порада»! А.Вязігін- ред. чорносотенного ж-лу «МТ» 12 років.-без універс. підтримки, але згуртував однодумців! О.Гермейєр відомий сатир. проектами:«Жало», «Война», «Нагайка». Г.Хоткевич-ред та авт.г «Рідне слово»-проф. ведення, публіц-ний захист культ. та політ. інтересів укр. народу-видатне явище.

найвидатніші представники російсько-го слова: Г. П. Данилевський, В. М. Гаршин. Ю. М. Говоруха-Отрок, А. Т. Аверченко, – відчували завжди свій зв’язок з українською духовністю, по-зицію загальнолюдського гуманізму поширювали й на українські культурні та громадські справи.

Крім російського офіційного дискурсу, в харківській журналістиці багато й боротьби за збереження української національної ідентичності. Діячами укра-їнської преси виступали П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, В. Н. Каразін, В. С. Мова-Лиманський, Д. І. Багалій, М. Ф. Сумцов, М. І. Міхновський, Г. М. Хоткевич та багато інших, хто з любов’ю і симпатією писав про українську більшість нашої губернії, прагнув зробити так, щоб вона не була мовчазною. Завдяки їхній праці харківська журналістика сприймається як складник української культури.