2. Народження журналістики в Україні. Місце Харкова.

Думки дослідників щодо народження жур-ки в Україні розділилися. Перша частина (Дмитрук, Лещенко, Ніженець та ін.) визначає Харків містом, де з’явилася жур-ка в Україні, вважаючи її первістком «Харьковский еженедельник» (1812). Друга частина провідне місце надає Львову, де у 1776 р. видавалася газета французькою мовою («Львівська газета»). Не слід недооцінювати значення іншомовної преси на території України, адже часто саме вона відтворювала українське національне життя та формувала нац. свідомість. Автор книги «Історія укр. преси» Животко розділяє народження жур-ки на західних і східних укр. землях, залишаючи пріоритет за двома містами. Тобто журналістика у Львові, який входив до Австро-Угорської імперії, і в Харкові, який був у складі Російської імперії, виникла незалежно одна від одної.

Між багатьма істориками преси усталилася думка, відповідно до якої са-ме Харків вважається колискою української журналістики. Такі відомі дослід-ники, як В. Дмитрук, В. Ігнатієнко, П. Лещенко, М. Нечиталюк, А. Ніженець, Ю. Тернопільський, П. Федченко, Д. Чалий1, – утвердили думку про народжен-ня української журналістики в Харкові, вважаючи її первістком тижневик «Ха-рьковский еженедельник», що виходив у 1812 р.

І. Кревецький, В. Щурат2, – цілком слушно звертали увагу на те, що журна-лістика в Україні насправді виникла в Галичині, у Львові, де вже в 1749 р. ви-йшов одноденний листок польською мовою «Kuryer Lwowski» і впродовж усьо-го 1776 р. видавалася тижнева газета французькою мовою «Gazette de Leopol» («Львівська газета») і далі в кінці ХVІІІ ст. виникла ціла низка видань польсь-кою та німецькою мовами.

Сучасні дослідники історії українського журналістикознавства: В. Різун та Т. Трачук, – підсумовуючи обговорення цієї наукової проблеми, відзначили: «Вітчизняні журналістикознавці другої половини ХХ століття вважали почат-ком української журналістики газету «Харьковский еженедельник», яка вихо-дила у 1812 році»4. з погляду російської колонії, якою була УРСР в складі Радянського Союзу, ідеологічно важливим було підкреслити перевагу Харкова як міста в складі Російської імперії і оголосити російськомовну журна-лістику такою, що в більшій мірі відповідала національним інтересам українсь-кого народу,

1) цілком невиправданим було б відкинути пресу, що видавалася в Украї-ні (чи поза її межами для українського читача) іншими мовами, і винести її за дужки історії української журналістики (чи й сучасної медіа-критики);

2) преса, що видавалася в Україні неукраїнською мовою, мусить вивчати-ся в історії української журналістики під кутом зору її українського дискурсу, тобто відтворення в ній українського національного життя та участі її у форму-ванні української національної свідомості.

3. Харківський університет і журналістика на початку ХХ ст.

Відкриття універу у 1804 надало Х. значення освітнього і культ. центру всієї підрос. України. Народження жур-ки в Х. відбулося завдяки наявності в ньому універу. Попечитель Харк. навчального округу граф С.О. Потоцький з метою залучення до універу ученого складу увесь 1804 подорожував Європою. Як наслідок – до Х. приїхала велика кількість іноземної професури, більшість - німці. Присутність нім. вчених відіграла вирішальну роль для жур-ки. Універський статус визначив 2 особливості харк. жур-ки: вона увібрала в себе дві пресові традиції: нім. та рос. Саме нім. професори виступили першими видавцями і редакторами періодичних видань. Так, перша г. «Харьковский еженедельник» була заснована німцями. Причетні вони і до зародження галузевої жур-ки, первістком якої став ж-л «Украинский домовод» (1817). Ці видавничі проекти відіграли роль для наслідування – до творення жур-ки підключилися й місцеві культ. діячі. Першим відзначився В. Маслович, створивши сатир. ж-л «Харьковский Демокрит». Одночасно поч. виходити «Украинский вестник». У стінах універу виникла і ідея видання «Харьковских известий». Згодом – «Украинский журнал», який відзначався універським рівнем важливих наукових праць. Жур-ка живилася працею професорів та студентів. Укр. стихія прокладала дорогу у російськомовній пресі в укр. віршах В. Масловича і П. Гулака-Артемовського, статей з укр. історії. Саме в Х. універі закладено укр. традицію жур-му – і всьо тут!!!

університету в 1804 р. перетворило Харків на українські Афі-ни.Народжен-ня журналістики в Харкові так само відбулося завдяки наявності в ньому уні-верситу. Освіта в Росії на той час перебувала в зародковому стані, вищі навчальні заклади могли бути засновані лише за допомогою іноземних учених. Їх і закли-кав до Харківського імператорського університету перший попечитель Харків-ської навчальної округи граф Северин Осипович Потоцький, подорожуючи по Європі увесь 1804 рік. йому допомагав видат-ний німецький поет Й. В. Гете, обраний за це в 1827 р. почесним членом Ради Харківського університету, до Харкова потяглися відомі європейські вчені, приваблені сюди передусім фінансовими міркуваннями..

Університетський статус визначив дві особливості харківської журналіс-тики в початковий період, час її зародження й становлення; а саме: вона увібра-ла в себе дві пресові традиції – німецьку й російську.

Для народження харківської журналістики вирішальну роль відіграла присутність у місті порівняно великої групи німецьких учених. Тут слід мати на увазі щонайменше три важливі чинники:

Чинник перший. Німеччина була державою з давнімитрадиціями журна-лізму.У Німеччині існувала найбільш поту-жна рукописна журналістика. У 1520 – 1614 рр. у столиці Саксонії Лейпцигу торгівельним домом Фуггера і Вельзе видавалася рукописна газета «Ordinari Zeitung» («Звичайні вісті»). Вона виходила не регулярно, а в міру накопичення повідомлень, мала економічний характер, тобто передусім постачала агентам дому комерційну інформацію. У 1609 р. істориками зафіксовані перші дві дру-ковані газети «Avizo relation oder Zeitung» («Донесені повідомлення, або Часо-пис»), що виходили в Страсбурзі й Аугсбурзі.Німеччині ж виникла й перша щоденна газета. Нею стала «Leipziger Zeitung», що виходила в столиці Саксонії в 1661 – 1663 рр. Таким чином, сміливо можна твердити, що Німеччи-на була країною з особливо ґрунтовними традиціями розвитку журналістикиЧинник другий полягав у своєрідній внутрішній політичній ситуації в Ні-меччині. Вона характеризувалася роз’єднаністю Німеччини й існуванням у ме-жах її етнічного простору близько 300 держав.Іншими словами, за відсутності єдиного політично-го центру вся німецька журналістика була регіональною.Німеччина складалася з провінційних держав, і видання газет і журналів у провінції було нормою для німецької суспільної свідомості. Загальнонімецької журналістики не існувало.

Третій чинник. Німецькі газети й журнали виникали й розвивалися як приватні комерційні підприємства, які торгували новинами. Вони мали недер-жавний характер.У централізованих же державах журналістика мала урядовий (хоч іноді й прихований) характер і була пристосована не до економічних завдань (торгува-ти новинами), а до політичних (формувати прихильну до держави громадську думку). Саме на ці завдання були спрямовані, створена за наказом кардинала Ришельє «La Gazettе» (Париж, 1631) і створена за указом Петра Великого пер-ша російська газета «Ведомости» (СПб., 1702). Історики російської журналісти-ки цю останню навіть називають «петровские «Ведомости».

німецька пресова традиція відзна-чалася трьома особливостями: 1) історичною глибиною й розумінням природ-ності існування журналістики в культурному суспільстві, 2) усвідомленням но-рмативності регіональної журналістики і 3) розумінням журналістики як при-ватного комерційного підприємства, створеного для торгівлі новинами, а не державного інституту, спрямованого на пропаганду політики уряду.Німецькі професори Харківського університету прищепили нашому місту свою національну концепцію журналістики й виступили першими видавцями й редакторами періодичних видань. Перша газета «Харьковский еженедель-ник» народилася 4 травня і виходила до 20 липня 1812 р. Вийшло її 12 чисел.Видавцем її виступив університетський книгар, професор філософії Йосиф Ма-твійович Лангнер, а редактором перший професор агрономії Карл Карлович Нельдехен,

Широко висвітлювалася в «Харьковском еженедельнике» торгівля в місті, а також ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії.Стано-вить інтерес відділ об’яв, який дає цікаві матеріали для характеристики приват-ного життя тодішнього громадянства. Газета виходила щосуботи обсягом 1 – 1,5 др. а. Друкувалася вона в дру-карні Харківського університету.Популярність газети росла. Але на дванадцятому числі її видання було припинене. Справа втому, що «Харьковс-кий еженедельник» почав виходити з дозволу губернської, а не столичної вла-ди, куди німецьким професорам і в голову не прийшло звернутися. Коли в сто-лиці стало відомо про видання якогось там «Харьковского еженедельника» без дозволу Вищого Начальства, газета була закрита, а губернаторові роз’яснено, що він не повинен був її дозволяти.

галузевої журналістики. Її первістком став журнал «Украинский домовод», який розпо-чав видавати в січні 1817 р. професор ветеринарних (у тодішній термінології – «скотоврачебных») наук Федір Васильович Пільгер. К.-Д. фон Роммель.Журнал було присвяче-но проблемам домоводства, зокрема утриманню худоби.Видавець заповнював часопис в основному своїми статтями, намагаючись використати в них місцевий матеріал. У цих статтях йшлося про засадничі речі: потребу розвитку ветеринар-ної науки та з’єднання її з практикою розведення й утримування домашньої ху-доби, давалися характеристики свійських тварин, викладалася профілактика за-. хворювань та методи лікування.

1816 р. до видання сатиричного журналу «Харьковский Демокрит», пройшовши початкову школу в «Харьковском еженедельнике» К. Нельдехена, приступив студент випускного курсу університету Василь Маслович (1793 – 1841). Вийшло його шість чисел журналу. Головна ідея часопису полягала в утвердженні природності людської моралі, запровадженні в читацьку свідо-мість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсутої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуального буття. Гумористична спрямованість журналу, однак, рідко мала виразну суспільну ад-ресу, а найчастіше лишалася в межах загальної моральної проблематики. Уже на сторінці шостій першого числа в ньому зазвучала укра-їнська мова в діалозі героїв поеми В. Масловича «Заснування Харкова».В. Маслович був по суті другим автором (після І. Котляревського), хто спробував писати художні твори живою народною українською мовою, а його журнал був першим часописом, який надрукував українські літературні твори, започаткувавши тим самим традицію, підхоплену пізніше «Украинским вестником».Журнал заснований як при-ватне підприємство, але був він на тривалий час останнім таким виданням. На-далі почала активно діяти російська традиція одержавлення журналістки.

оскільки державних установ, від імені яких могло б видаватися періодичне ви-дання, тоді в Харкові не існувало, а культурним центром міста дедалі впевне-ніше ставав імператорський університет (державний заклад, хоча й з широкою внутрішньою автономією), то він і став тією державною інституцією, яка й діс-тала в південноросійській глибинці повноваження на видання періодичної пре-си.

Одночасно з «Харьковским Демокритом» почав виходити журнал «Ук-раинский вестник» – перший у підросійській Україні літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник, видання якого тривало чотири ро-ки (1816 – 1819). Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загально-го типу для реалізації літературних талантів краю належала професорові росій-ської словесності Іванові Срезневському (1770 – 1820). А головними його реда-кторами стали студенти Євграф Філомафітський (1790 – 1831) і Розумник Го-норський (1791 – 1819).Поява російських діячів серед викладачів і студентів привела до послаб-лення іноземної присутності, поступового посилення російського впливу й ви-тіснення зарубіжних учених, які поверталися на батьківщину, а їх місця у ви-кладацькому корпусі дедалі впевненіше займали вихованці університету. У Ха-ркові слабшали традиції європейського вільнодумства й демократії та посилю-валася російська державницька ідеологія й організація суспільного життя з ак-центом на централізацію, унормування, обмеження творчого пошуку.

Є. Філомафітський вів організаторську роботу, Р. Гонорський був ідеологом журналу

У 1824 – 1825 рр. тут реалізується новий видавничий проект – «Украинский журнал«Украинский журнал» був дитям свого часу і увібрав у себе усю склад-ність переддекабристської доби, її духовні й політичні шукання.

У підсумку можна твердити: українська журналістика в підросійській Україні народилася в Харкові завдяки заснуванню тут університету. Вона ви-34

никла за німецьким прикладом, але розвинулася далі на російській основі, жи-вилася працею не лише професорів, але й студентів університету. Українська народна стихія раз-у-раз прокладала собі дорогу в російськомовних журналах у вигляді українських віршів В. Масловича й П. Гулака-Артемовського, статей з української історії чи словесності. Без перебільшення можна сказати, що саме в Харкові та в Харківському університеті закладено українську традицію журна-лізму.