9. «Украинский вестник»: наукові статті, естетична програма.

«У.в.» (1816-1819) - перший у підросійській Україні літ.-мистецький і громадсько-політ. місячник. Ініціатива створення належала І. Срезневському. Редакторами стали студенти Є. Філомафітський та Розумник Гонорський. Журнал складався з чотирьох розділів: «Наукові статті», «Красне письменство», «Суміш» та краєзнавчий розділ. У веденні наукового відділу часопис спирався на науковців універу. Друкувалися тексти доповідей з урочистих зборів універу. Сенсаційною стала стаття проф. філософії А. Дудровича «Про тваринний магнетизм» (психоаналіз). Широко були репрезентовані в журналі гуманітарні науки. І центральне місце тут посідають історичні праці, зорієнтовані на вивчення історії України. Відзначалися праці І. Срезневського. Друкувалися і перекладні праці, які поєднували харк. авторів зі світовою науковою традицією. Естетичну програму журналу формував Р. Гонорський, здобутками якого можна назвати 2 теорії: наслідувальної гармонії слова та теорія мальовничої прози. Теорія наслідувальної гармонії слова побудована на усвідомленні символічності значень звуків. Митець у процесі творчості мусить враховувати не лише зміст слів, але й образні уявлення звуків. Слово повинно означати предмет і бути складником зображуваної ознаки. На цих засадах була побудована теорія мальовничої прози. Головна ознака такої прози – вміння зображати картини дійсності так, щоб передавати у фонетичній значимості слова ознаки відтворюваних явищ. Письменник прагне створити враження ефекту присутності читача на місці подій, активізувати його уяву. Величезної вагомості набуває особистість письменника.

9 – 10

Одночасно з «Харьковским Демокритом» почав виходити журнал «Ук-раинский вестник» – перший у підросійській Україні літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник, видання якого тривало чотири ро-ки (1816 – 1819). Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загально-го типу для реалізації літературних талантів краю належала професорові росій-ської словесності Іванові Срезневському (1770 – 1820). А головними його реда-кторами стали студенти Євграф Філомафітський (1790 – 1831) і Розумник Го-норський (1791 – 1819).За рік були сформовані його структура й обличчя. Наукові праці розміщувалися в першому відділі «Наукові статті»; художня література – в дру-гому – «Красне письменство»; краєзнавчий матеріал – у третьому – «Харківські записки»; листування з читачами, бібліографічні матеріали, дрібні замітки – у четвертому – «Суміш».

У веденні першого відділу редактори часопису спиралися на університет-ських науковців.Щороку на урочистих зборах університету,виголо-шувалися наукові доповіді російською, латинською і однією з сучасних інозем-них мов. Тексти доповідей були готовими для опублікування, чим і користува-лися видавці. Так, у № 4 1818 р. в «Украинском вестнике» була опублікована перекладена з французької мови доповідь професора ботаніки Харківського університету Франца Делявіня «Про щорічне винищення лісів і потребу їх збе-реження й поповнення».Сенсацією наукового відділу журналу слід вважати появу в ньому великої праці професора філософії (1818 – 1830) Харківського університету Андрія Ду-дровича (1782 – 1830) «Про тваринний магнетизм» (1818. – № 3), яка була сприйнята неоднозначно і викликала полеміку. Під «тваринним магнетизмом» тоді розумілося те вчення, що в ХХ ст. дістало назву «психоаналізу» й виникло внаслідок наукової діяльності Зигмунда Фройда.

Широко були репрезентовані в журналі гуманітарні науки. Важливе місце тут посіли історичні праці. Причому майже всі вони були зорієнтовані на ви-вчення історії України. З-поміж інших своєю ґрунтовністю відзначалися розвірозві-дки Іллі Квітки «Про Малу Росію» (1816. – №№ 1 – 3), Михайла Грибовського «Про становище панських селян у Росії» (1816. – № 8), Івана Срезневського «Слов’янська міфологія, або Про богослужіння руське за язичництва» (1817.№№ 4 і 5), Івана Успенського «Найбільш імовірні судження про походження російського народу та його найменування» (1818. – № 1).Друкувалися в науковій частині часопису й перекладні праці, як напри-клад, – «Лист Жана-Жака Руссо до Вольтера 1756 року, серпня 18 дня» (1817. – №№ 7 і 9). Але такі публікації не складали більшості,

Естетичну програму журналу формував Р. Гонорський – одна з найяскра-віших зірок на обрії літературного Харкова початку XIX ст. Йому належить тут щонайменше два здобутки: 1) теорія наслідувальної гармонії слова, яка є особ-ливо цікавою з погляду наступного розвитку світової художньої думки, і 2) те-орія мальовничої прози, що концептуально випливала з першої теорії і стала ес-тетичною програмою для художнього відділу журналу.

Особливо наполегливо Р. Гонорський прагнув пояснити свою пе-ршу теорію; спочатку в початковому нарисі «Головне правило насліду-вальної гармонії слова» (1816. – № 4)статті «Короткий нарис теорії наслідувальної гармонії слова» (1817. – №№ 1 і 2).Не задовольнившись теоретичними викладками, він запро-понував практичне застосування своїх поглядів у статті «Дещо про пе-реклад Вергілієвих «Георгік» російськими гекзаметрами» (1817. – №№ 2 і 4). Завершав цикл праць «Додаток до статті: Короткий нарис теорії наслідувальної гармонії слова» (1817. – № 4).Багаторазові спроби порозумітися з читачами знадобилися авто-рові тому, що його погляди були й справді свіжими й несподіваними, випереджали розвиток художньої думки на кілька поколінь.Теорія наслідувальної гармонії слова вперше містила ідею тотож-ності слова й художнього образу, утверджувала погляд на мову як на творчу діяльність людського духу,«Мальовнича проза»(У 1816 р. під такою на-звою у часопису існував цілий відділ,)– це саме та творчість, що постає з реалізації на практиці теорії наслідувальної гармонії слова. Її головна ознака – вміння зображати картини дійсності так, щоб передавати в символіці слова, у його фонетичній значимості риси й ознаки відтворюваних явищ.журналі панував культ навчання, ідея засвоєння кращих світо-вих зразків на своєму національному ґрунті.У висновку до статті «Де-що про нашу мальовничу прозу і про нинішній стан російської словес-ності взагалі» Р. Гонорський утверджував думку, що молоде російське письменство може досягти успіху лише шляхом засвоєння художніх уроків зрілих літератур, як це свого часу зробили визнані мистецькі лі-дери. А тому у відділі красного письменства «Укра-инского вестника» переважали іноземні автори, перекладені місцевими діячами.Шатобріан, Бланшард, Вінкельман, Бартелемі, Мармонтень, Жан Поль – їхні твори заповнили сторінки журналу.шлях до стано-влення своєї власної словесності. «Украинский вестник» друкував, власне, не самі твори світової літератури (це було заскладне завдання для щойно відкритого журналу та згуртованих навколо нього молодих авторів), а уривки з них,Лютневий номер 1816 року містив, наприклад, такі уривки: «Апо-ллон Бельведерський» (з Вінкельмана, переклав Р. Гонорський), «Ніа-гарський водоспад» (з Шатобріана, переклала Глафіра Шумлянська). «Буря й зміїна печера в Перу» (з Мармонтеня, переклала Г. Ш., тобто, очевидно, перекладачка й попереднього уривку). Панування перекладів було традиційним для прозової частини журналу.Іван Вернет, чиї твори почали з’являтися в прозовому відділі часопису вже в 1816 р. (№ 7 – «Валківське кладовище»У відділі віршів «Украинского вестника» друкували переклади, а далі й власні твори Іван Срезневський, Євграф Філомафітський, Павло Куницький, Орест Сомов, Любов Кричевська та деякі інші автори. Їхні твори мало чим були прикметні на тлі тодішньої російської поезії. Однак поступово давалася взнаки українська стихія.

Петра Гулака-Артемовського: Під його впливом починає змінюватися характер журналу. Якщо раніше перевага віддавалася в перекладах західноєвропейським літературам, то тепер часопис дедалі більше місця відводив перекладам з польської мови. У лютневому числі 1819 р. журнал опублікував «Промову в день відкрит-тя кафедри польської мови при Імператорському Харківському університеті», виголошену її лектором П. Артемовським-Гулаком(польська мова більш розвинена, потребу для оволодіння польською мовою вивчати інші слов’янські мови. Перелічуючи їх, він назвав і українську, як рівноправну серед інших, повноцінну, таку ж мову (а не наріччя), як польська чи російська. ). в дванадцятому числі 1818 р. «Укра-инский вестник» опублікував першу добірку творів П. Гулака-Артемовського українською мовою. Це були казка (відома нині як байка) «Пан та Собака», вірш «Супліка до Грицька К…и» і роз’яснення «Люди добрі, і ви, Панове гро-мада!» – як читати український текст. Він ще двічі виступав в «Украинском ве-стнике» з українськими творами вже в 1819 р. У № 10 були надруковані байка «Солопій та Хівря, або Горох при дорозі» та «Писулька до того, котрий що Бо-жого місяця Українського гінця по всіх усюдах розсилає» (Український гонець – так переклав поет назву часопису). А в № 11 з’явилися друком байки «Тюхтій та Чванько» та «Дещо про Гараська».

Продовження публікації українських творів свідчить про їх успіх у чита-чів, про налаштованість публіки на позитивне ставлення до таких поетичних спроб. Твори П. Гулака-Артемовського були виконані в дусі котляревщини, тоб-то в бурлескно-травестійному стилі.

Відділ «Харківські записки» в «Украинском вестнике» заповнювався ма-теріалами на місцеві теми. Тут друкувалися протоколи засідань Філотехнічного товариства, надані його керівником В. Н. Каразіним; звіти про діяльність Хар-ківського добродійного товариства; листування голови попечительської радиВідділ «Суміш» відповідав своїй назві. Тут вміщувалися повідомлення про книжки, що вийшли з друкарні університету. На жаль, справжня критика була відсутня.

Зате «Украинский вестник» можна вважати зачинателем української теа-тральної критики.У 1817 р. в № 12 тут було вміщено статтю «Харківський те-атр», а в 1819 році в № 1 – «Театр», обидві без підпису. За традицією того часу анонімно друкувалися редакційні матеріали

Найдивовижніше, що саме у відділі «Суміш» був опублікований ще один класичний твір, вписаний в історію літератури, – «Листи до видавців» Г. Квітки.Відділ «Суміш» відзначався особливою рухливістю, мобільністю. По ньому видно, що редактори весь час шукали способів поліпшення журналу

офіційна Росія була невдоволена пробудженням активного духовного життя в провінційних містах величезної країни. У 1819 р. тричі цензурний ко-мітет висловлював зауваження харківському часопису.Царський уряд добре розумів, що літературна творчість при-веде до зростання національної самосвідомості, а на її ґрунті народиться й укра-їнський сепаратизм. Цього допустити поліцейська централізована держава немогла. Долю журналу було вирішено – цензура припинила його видання.Якщо ж зробити висновок про історичне значення «Украинского вестни-ка», то слід визнати найбільшим здобутком журналу публікацію на його сторі-нках естетичних праць Р. Гонорського, художньої прози І. Вернета та українсь-кої поезії П. Гулака-Артемовського.