1. Харківська журналістика як предмет наукового вивчення.

Традиція вивчення історії х. ж. пов’язана з важливим місцем Харкова у культурній та політичній історії України. Спочатку з’явилися праці, які мали дотичність до х. ж. початку ХІХ ст. (портрети та некрологи діячів тощо). На початку ХХ ст.. визначними істориками Слобожанщини Д. І. Багалієм і М.Ф. Сумцовим закладена традиція наукового вивчення х. ж. Багалій - перший автор окремого дослідження «Заслуги Харк. Університету в справі розвитку місцевої журн-ки». Також включив розділ про х. ж. до розвідки з історії Харкова. Автор як історик обмежувався загальними оцінками, не аналізував конкретний матеріал з жур-ки. Сумцов звернув увагу на потребу вивчення «Губернських відомостей», працював над створенням портретів журналістів. Обидва автори головною причиною виникнення жур-ки в Харкові вважають відкриття Універу у 1805. На поч. ХХ ст. журналісти у виданнях розміщують матеріали про історію своїх видань, видатних діячів. У 1920-ті рр. збираються матеріали з історії х.ж. поч. ХІХ ст., створюються перші аналітичні праці з історії більшовицької преси, досліджується бібліографія укр. преси. Новий період – період десталінізації рад. суспільства, 50-60 рр. Визначилися 2 напрямки. 1 – вивчення історії преси поч. ХІХ ст. (дослідники – Лященко, Ніженець – висвітлюють літ. дискурс преси, елементи укр.нац.самосвідомості).2 – історія більшовицької преси: ігнорування будь-якої іншої (крім більшовицької) преси, витлумачення більшовицької ідеології як єдино правильної – історія жур-ки вцілому викревлена. Новий етап – з 1991 р. У 1993 створена перша інституція з вивчення історіі жур-ки – Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, який вивчає західноукр. пресу. Історію преси Східної України вивчає Київський нац. універ ім. Шеви. Зусилля науковців спрямовані на збирання матеріалу, створення бібліографічних покажчиків та довідкових видань. Співробітники Харківської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка створили бібліографічний покажчик провідних харк. газет. Однак, ґрунтовних досліджень мало.Вчені зосереджують увагу на раніше заборонених темах (журнал «Вера и Разум»). Є спроби створити портрети журналістів. Розділи про х. ж. вводяться до праць з історії краю і міста. Перша розвідка з історії х. ж. – «Нарис історії журналістики Харк. губернії» І. Л. МИХАЙЛИНА!!!!!!!

Періодична преса Харкова і Харківської губернії не є маргінальним яви-щем в історії української журналістики. Навпаки, через видатне місце Харкова в культурній та політичній історії України тут часто зосереджувалися центра-льні явища, які визначали головний зміст епохи, що неминуче відбивалося й у періодичному друкованому слові. Через це харківська журналістика вже має доволі стійку традицію вивчення її історії, хоча в цій галузі, очевидно, й немає таких класичних надбань, як праці з історії Слобожанщини1, її столичного міс-та2 та Харківського університету3

Спочатку почали з’являтися фрагментарні праці різного плану, які мали дотичність до історії харківської журналістики початку ХІХ ст.: портрети та не-крологи її видатних діячів. перші спроби бібліографічного опису періодичних видань.

На початку ХХ ст. видатними істориками Слобожанщини Д. І. Багалієм і М. Ф. Сумцовим була започаткована традиція сталого наукового вивчення хар-ківської журналістики. . Д. І. Багалій був першим автором окремого дослідження «Заслуги Харків-ського університету в справі розвитку місцевої журналістики»6; він же звернув увагу на необхідність персонального вивчення діячів харківської преси в статті «Харківський педагог і журналіст Іван Пилипович Вернет»7; а також першим включив розділ «Історія харківської журналістики» до монументального дослі-дження з історії міста Харкова8Д. І. Багалія, але на журналістику він дивився очима історика (а не філолога); у нього ніколи справа не доходила до аналізу конкретних рубрик, жанрів, текстів, а обмежувалася загальними оцінками.

М. Ф. Сумцов вперше звернув увагу на потребу вивчення губернських ві-домостей як унікальних за своїм історичним вмістом газет, а також працював над створенням портретів наших видатних журналістів.

На початку ХХ ст. самими журналістами їхня праця почала сприймається як самодостатня цінність, і в своїх виданнях вони прагнули залишити історичні свідчення про етапи заснування, головні епізоди розвитку своїх видань та їх ді-ячів. Його методологія не відрізнялася істотно від настанов у цій галузі Д. І. Багалія. Ці два автори впер-ше звернули увагу на головну причину виникнення журналістики в Харкові – відкриття в ньому в 1805 р. університету, що перетворило Харків на українські Афіни й забезпечило йому столичний статус серед інших українських губерн-ських міст. Харківська журналістика першої чверті ХІХ ст. створювалася ви-кладачами й студентами університету, видавалася в університетській друкарні, діставала дозвіл у цензурному комітеті, що складався з професорів університе-ту. За Харковом закріпилася слава колиски української журналістики в підро-сійській Україні.У 1920-ті рр. була розпочата робота в справі нагромадження матеріалів з історії харківської журналістики початку ХІХ ст..

У 1920-ті рр. була розпочата робота в справі нагромадження матеріалів з історії харківської журналістики початку ХІХ ст.. та одночасно збирання дже-рел з історії та створення перших аналітичних праць з історії більшовицької преси України5. У цей же час з’явилися дві важливі праці В. Ігнатієнка з бібліо-графії української преси, де були відображені й харківські видання6

Новий період розвитку гуманітарних наук розпочався в період десталіні-зації радянського суспільства. У дослідженні історії журналістики визначилися два напрямки. . Однак до-слідницька робота в цьому напрямкові не була продовжена, оскільки тоталітар-на держава російського народу – СРСР – не була зацікавлена в створенні об’єктивної історії української журналістики.Новий період розвитку гуманітарних наук розпочався в період десталіні-зації радянського суспільства. У дослідженні історії журналістики визначилися два напрямки. . Однак до-слідницька робота в цьому напрямкові не була продовжена, оскільки тоталітар-на держава російського народу – СРСР – не була зацікавлена в створенні об’єктивної історії української журналістики.

Перший був пов’язаний з вивченням історії преси початку ХІХ ст. і пов’язаний з діяльністю таких дослідників, як П. Я. Лещенко й А. М. Ніженець. Лещенко в 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Розвитокжурналістики на Україні в першій чверті ХІХ ст.»Специ- фіка погляду цих авторів на історію преси полягала у висвітленні її літератур- ного дискурсу, у спробах виокремити найважливіші публікації та охарактери- зувати їх, у відображенні нагромадження в журналістиці елементів українськоїнаціональної самосвідомості.

Другий був пов’язаний зі створенням історії більшовицької преси початку ХХ ст. Тут особливе місце зайняли праці В. П. Будникова3, М. Ф. Дмитрієнко4, В. С. Федорченка5, І. Б. Шоскіна6. Методологія цих праць збудована на партій-ності, яка розглядалася як головна методологічна засада, що конкретно виявля-лося в цілковитому ігноруванні будь-якої іншої (крім більшовицької) преси, у витлумаченні більшовицької ідеології як єдино правильної, а всіх інших варіан-тів розвитку суспільства як помилки. У . Специ-фіка погляду цих авторів на історію преси полягала у висвітленні її літератур-ного дискурсу, у спробах виокремити найважливіші публікації та охарактери-зувати їх, у відображенні нагромадження в журналістиці елементів української національної самосвідомості.

Д. І. Ерде7здебільшого зосереджувалися навколо суспільно-політичної ситу-ації, що у ній вони виходили. Унаслідок такого однобічного підходу не тільки загальна картина історії журналістики була викривленою, алей сама більшови-цька преса не може вважатися оціненою об’єктивно.

Новий етап у вивченні історії української журналістики розпочався з про-голошенням 1991 р. України незалежною державою. Зокрема, у 1993 р. була створена перша в Україні інституція з вивчення історії журналістики – Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової біблі-отеки ім. В. Стефаника НАНУ. Однак (і це зрозуміло) у його проектах пріори-тетним напрямком дослідження є західноукраїнська преса. Таких же засад до-тримуються науковці факультету журналістики Львівського національного уні-верситету ім. І. Я. Франка. Над вивченням історії преси Східної України пра-цюють науковці кафедри історії літератури та журналістики Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.У цьому контексті цілком поважною виглядає й праця над бібліографіч-ним опрацюванням провідних харківських газет працівниками харківської дер-жавної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, які створили бібліографічні по-кажчики «Харьков и губерния на страницах газеты «Харьковские губернские ведомости» ( Х., 1993 – 1998. – Вип. 1 – 6) та «Харьков и губерния на страницах газеты «Южный край» (Х., 2002 – 2003. – Вип. 1 – 2).

Однак поважних досліджень все ще з’являється мало, та й носять вони фрагментарний характер.1

Як пози-тивну однаку сучасного наукового мислення слід відзначити включення розді-лів про харківську журналістику в синтетичні праці з історії краю й міста7 .Від-разу кілька цікавих доповідей було опублікована за матеріалами конференції «Українська періодика: історія і сучасність», що була проведена 1997 р. в Харківському університеті. На жаль, названими працями по суті вичерпуються до-слідження з історії преси величезного краю, який завжди відігравав вирішальну роль в історії нашої батьківщини.