Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
973.31 Кб
Скачать

41. Соціалістична журналістика Харкова (соціал-демократи, есери).

Спробували створити свою легальну пресу в Х. ліві партії, зокрема соціал-демокра¬ти. Одна з найбільш численних парт. організацій. Та налагодити свою парт. жур-ку харк. соціал-демократам не вдалося. 25.10.1905 – єдиний єдиний № г. «Харьковский рабочий». Газета вийшла до прийняття «Тимча¬сових правил», без зазначення імені редактора - не-легально. Мала підбурювальний характер, стояла на неприми¬римих позиціях класової ненависті. Існує ймовірністю, що газета насправді видавалася біль¬шовиками. Але сили були невеликі, і продовжити видання вони не змогли. Функції Ради робітничих депутатів у Х. частково виконувала Федеративна Рада РСДРП. Партія тримала курс на збройне повстання, роздмухувала в народі невдоволення царським урядом. До появи газети більшовицький комітет видавав листівки, у яких роз'яснював робітникам зміст подій і скеровував їхні дії. «Известия...» мало чим відрізнялися від більшовицьких листівок — хіба що шир¬шою інформаційною репрезентацією новин. Газета виходила без дозволу цензури, без зазначення редактора, усі мат-ли були анонімними, виходила не періодично. У газеті друкувалися постанови та розпорядження Федеративної Ради, кореспонденції та замітки про робітничий рух у Росії і Х., мат-ли про виступи солдатів, селян. Головний жанр - передова ред. стаття. У ній подавалася стисла оцінка ос¬танніх подій і викладалися інструкції для страйкуючих і повсталих робітників. Новинарна політика - всебічне інформування читача про наростання рев. подій, приєднання до страй¬карів і повсталих нових сил, що мало створити в читача переко¬наність у мас. характері невдоволення урядом. З припиненням повстання (12 грудня), скінчилася й історія газети. Пізніше за всіх на харк. інф. ринку з'явилися есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши газету «Харьковская жизнь» (1906). Газета приховувала свою парт. приналежність. Відповідальність за її ви¬дання й редагування узяв на себе П.Д. Зайкін. Газета двічі була при¬зупинена за «шкідливе спрямування». У перерві ред. колектив видавав недільний збірник «После жизни». 17.11.1906 - новий видавничий проект у форматі попередника - що¬денну г. «Современное обозрение». У газеті спів¬робітничала X.О. Алчевська - огляди укр. преси та переклади актуальних статей. Політичні події розгорталися так, що соц-дем. преса розвинутися не змогла; есерівська преса, давши яскраві публіцистичні явища, була заборонена царським урядом.

Спробували, скориставшись царським маніфестом, створити свою лега-льну пресу в Харкові й ліві партії, зокрема соціал-демократи. РСДРП нарахо-вувала в Харкові 900 членів та 2095 – у губернії. Це була одна з найбільш чис-ленних партійна організація. Незважаючи на це налагодити свою партійну жур-налістику харківським соціал-демократам не вдалося.

25 жовтня 1905 р. позиційований як «орган Харківського комітету РСДРП», з’явився перший номер газети «Харьковский рабочий», але йому су-дилося бути й останнім. НЕЛЕГАЛЬНО!+ припустити, що газета «Харьковский рабочий» насправді видавалася більшовиками.

Більше місяця протрималася газета «Известия Федеративного совета Ха-рьковских комитетов РСДРП», перше число якої вийшло в світ 18 листопада 1905 р. Часопис виступив органом Федеративної об’єднаної ради більшовиць-кого й меншовицького харківських комітетів РСДРП, яка була створена на спі-льному засіданні комітетів на паритетних засадах. У Харкові не було Ради робі-тничих депутатів, тому історики вважають, що її функції частково виконувала Федеративна рада РСДРП1 . Партія тримала курс на збройне повстання, всіляко підтримувала й роздмухувала в народі невдоволення царським урядом.

Газета виходила без дозволу цензури, явочним порядком, у різних друка-рнях міста, без зазначення редактора. Вона мала формат А 2, але друкувалася на одній сторінці на папері різного кольору. З метою конспірації усі матеріали друкувалися в ній анонімно. Її вихід не відзначався періодичністю.

ЗМЫСТ: постанови та розпорядження Федеративної Ради, корес-понденції та замітки про робітничий рух у Росії й у Харкові, вміщувала матері-али про виступи солдатів, селян, з чого вимальовувалася картина загальнополі-тичного становища, часом друкувалися політичні вірші.

На місце головного жанру газети висунулася передова, редакційна стаття, яка відкривала кожне число газети. У редакційній статті подавалася стисла оці-нка останніх подій і викладалися інструкції для страйкуючих і повсталих робіт-ників.

. Новинарна політика: у всебічному інформуванні читача про наростання революційних подій, приєднання до страйкарів і повсталих но-вих сил, що мало б створити в читача переконаність у масовому характері нев-доволення урядом. Центральне місце займали повідомлення, як-от: «Політич-ний страйк у Харкові» (1905. – 18 листопада), «Збройний виступ харківських робітників на Кінній площі» (13 грудня), «Захоплення залізничниками станцій Люботин, Смородина і Нова Баварія» (15 грудня), «Ухвала залізничників стан-ції Нова Баварія припинити рух потягів» (16 грудня) та ін..

Пізніше з’явилися на харківському інформаційному ринку есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши газету «Харьковская жизнь» (1906, № 1, 10 лютого – № 85, 5 листопада). До № 28 вона мала підзаголовок – «щоденна політична, громадська і літературна газета», далі виходила без підзаголовка. «Харьковская жизнь» приховувала свою партійну приналежність; відповідаль-ність за її видання й редагування узяв на себе П. Д. Зайкін. Газета двічі була призупинена генерал-губернатором за «шкідливе спрямування». У першу пере-рву (1 – 15 березня) редакційний колектив видавав недільний збірник, названий не без дотепності «После жизни» (1906, № 1, 4 березня – № 2, 11 березня) із за-значенням: «Видання співробітників «Харьковской жизни».

Друга перерва тривала п’ять місяців: з 29 травня до 4 листопада. Журна-лістам уже було не до жартів. Відновивши газету 5 листопада, вони попроща-лися з читачами, але вже 17 листопада 1906 р. розпочали новий видавничий проект у форматі попередника – щоденну газету «Современное обозрение». Видання тривало до 27 січня 1907 р. і на № 58 зупинилося. Редагував газету Б. М. Попов, а видавцем виступив І. І. Хованський. В «Современном обозре-нии» співробітничала Х. О. Алчевська, подаючи огляди української преси та переклади особливо актуальних статей.

Таким чином, партійна журналістика в Харкові періоду Першої російсь-кої революції складала доволі розгалужену систему й була репрезентована п’ятьма політичними силами: лібералами-центристами, правоцентристами, мо-нархістами, соціал-демократами й есерами. Проте політичні події розгорталися так, що соціал-демократична преса лишилася в зародковому стані й розвинути-ся не змогла; кадетська й есерівська преса, давши яскраві публіцистичні явища, була заборонена царським урядом; правоцентристська загинула сама; і лише чорносотенська журналістика продовжувала існувати до початку Першої світо-вої війни, спираючись на урядову підтримку й дотації, але втративши авторитет у переважної частини інтелектуальної еліти, яка вела за собою населення. Хар-ків’яни відчували нехіть до міжпартійної боротьби, що раз у раз підтверджува-лося і в їх участі у виборах.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]