7. «Харьковский Демокрит».

Сатиричний журнал «Х.Д.» у 1816 почав видавати студент універу В. Маслович, який раніше співробітничав з «Харьковским еженедельником». Головна ідея часопису – в запровадженні просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності як основи буття. Гумористична спрямованість лишалася в межах загальної моральної проблематики. Маслович був другим автором (після Котляревського), який спробував писати худ. твори живою народною укр. мовою. А «Х.Д.» - перший часопис, який надрукував укр. літ. твори. Та Маслович виїхав до Петербурга – журнал припинив своє існування. «Х.Д.» - перший сатирико-гумористичний журнал, спроба згуртувати літ. сили. Часопис було засновано як приватне підприємство і довго залишався єдиним таким виданням. В подальшому активно діяла рос. традиція одержавлення жур-ки. В Х. універ став інституцією, яка дістала повноваження на видання преси (бо таких держ. установ не було тоді в Х., а універ рулив, шо капец – культурний центр + державний, але з внутр. автономією).

У 1816 р. до видання сатиричного журналу «Харьковский Демокрит»,приступив студент випускного курсу університету Василь Маслович.Вийшло його шість чисел журналу. Головна ідея часопису полягала в утвердженні природності людської моралі, запровадженні в читацьку свідо-мість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсутої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуального буття. Гумористична спрямованість журналу, однак, рідко мала виразну суспільну адресу, а найчастіше лишалася в межах загальної моральної проблематики.

З просвітницького ідеалу простонародності виросла проукраїнська орі-єнтація часопису.Уже на сторінці шостій першого числа в ньому зазвучала укра-їнська мова в діалозі героїв поеми В. Масловича «Заснування Харкова».В. Маслович був по суті другим автором (після І. Котляревського), хто спробував писати художні твори живою народною українською мовою, а його журнал був першим часописом, який надрукував українські літературні твори, започаткувавши тим самим традицію, підхоплену пізніше «Украинским вест-ником», «Вестником Европы» та ін. Журналами.є цікавим явищем і з погляду су-спільного становища журналістики в нашому місті. Журнал заснований як при-ватне підприємство, але був він на тривалий час останнім таким виданням. На-далі почала активно діяти російська традиція одержавлення журналістки.

8. «Харьковские известия».

Ідея видання газети виникла у стінах універу. Розпочав видання «Х.и.» (1817-1823) А.А. Вербицький – учений, літератор, який вже мав книгодрукарську практику.

«Х.е.» були щотижневою газетою. Та через два роки цензурний комітет наказав усунути Вербицького від редагування. Видавцем стала Рада Харк. універу, яка призначила відповідальними за випуск групу викладачів (Гулак-Артемовський, Склабовський та ін..). Газета перетворювалася на дайджестові видання, яке передруковувало новини з центральної преси. В результаті – зменшення передплатників, занепад газети. Газета – пам’ятка духовного життя України. Важливе значення має перший період існування. Видання мало три розділи: «Повідомлення», «Суміш» і «Об’яви». Відділ об’яв містив повідомлення про нові книжки, продаж нерухомості, інформацію побутового ха-ру (н., про загублені барсєткі:) Такі об’яви, на думку цензорів, принижували образ Х. в суспільній свідомості!!!У другий період відділ оголошень було скорочено і надано офіційного спрямування – друкувались повідомлення губернського правління, об’яви універу. Розділ «Суміш» вміщав переважно анекдоти (в тому числі літературні), сенсаційні новини комічного ха-ру. Головну частину газети займав відділ повідомлень. У «Внутрішніх повідомленнях» - інфо про столичне життя, далі – про провінційні міста. «Зарубіжні повідомлення» - про столиці європ. держав, дипломатичні переговори. Усі інформ. матеріали були передруковані зі столичних урядових газет – «Московские ведомости» і «Северная почта». Так держава встановила монополію на інфо. Вербицький спробував порушити цю традицію – запропонував особав, що рушали за кордон бути кореспондентами. Це можна вважати другою причиною усунення Вербицького від редагування, адже у другому періоді таких спроб не було. Все – з центр. офіційних видань. Лише харк. повідомлення створювалися на місці – про губернаторство, події в місті, універ. Відзначився своєю співпрацею з газетою В.Н. Каразін (В. К. «з села Кручика» - підпис). На сторінках газети Гулак-Артемовський говорить про намір видання літ. часопису «Муза», який так і не був здійснений.

Паралельно з виходом «Українського вестника» у стінах Харківського університету виникла ідея видання газети «Харьковские известия»,в 1817 – 1823 рр.. Видання її зініціював і розпочав Андрій Андрійович Ве-рбицький. «Харьковские известия» були щотижневою газетою, мали формат А 3 і виходили на чотирьох сторінках.По двох роках існування газети під проводом проф. А. А. Вербицького цензурний комітет зажадав від університету усунення його від редагування. Видавцем газети стала Рада Харківського університету, яка призначила цілу групу викладачів: П. Гулака-Артемовського, Є. Філомафітського, О. Склабовського й О. Куницького, – відповідати за її ви-пуск.по суті справи газета все більше перетворювалася на дайджестове видання, яке живилося не творчістю власних авторів, а передруками новин із столичної преси. Це призве-ло до поступового занепаду газети, скорочення числа передплатників і її цілко-витого припинення з початком видання «Украинского журнала».

Газета є цікавою пам’яткою духовного життя України особливо в перший період свого існування.Відкривалася вона заголовком, між двома словами яко-го був розміщений історичний герб Харкова: кадуцей, перехрещений з рогом достатку. Далі йшли три розділи газети: «Повідомлення» (з виокремленням внутрішніх і зовнішніх повідомлень), «Суміш» і «Об’яви». Передплата на рік була встановлена для Харкова – 10 крб., з пересилкою – 12. У 1820 р. вона від-повідно зросла до 12 і 15 крб.

Відділ об’яв живився приватною інформацією.Книгарень, про продаж нерухомості.у другий період її існування відділ оголошень було значно скорочено, а головне – йому надано не приватного, а офіційного спрямування: тепер тут друкувалися повідомлення губернського правління, об’яви самого університету. Розділ «Суміш» мав розважальний характер і заповнювався переважно анекдотами,але не лише побутові народні анекдоти а й літературні, деякі з них і сьогодні можуть правити за взірець подібного роду. Повідомлялося в цьому розділі й про сучасні сенсаційні новини, що мали, на думку видавців, комічний характер.Головну ж частину газетної площі займав відділ повідомлень. Відкрива-лося кожне її число «Внутрішніми повідомленнями», спочатку йшла інформа-ція про столичне життя, далі – з провінційних міст. Після цього публікувалися «Зарубіжні повідомлення» – переважно з столиць європейських держав.Усі інформаційні матеріали були передруковані з столичних офіційних, урядових газет – «Московские ведомости» і «Северная почта», що іноді вказу-валося під статтями, а частіше навіть не зазначалося. А. А. Вербицький спробував, однак, порушити цю традицію. Він запро-понував деяким освіченим особам, що вирушали з Харкова за кордон, бути ко-респондентами «Харьковских известий». 7 грудня 1817 р. було опубліковано першу статтю спецкора «Тут повідомляється витяг з партикулярного листа, написаного до Харкова з Парижа 15 серпня ц. р.». На тлі анонімних матеріалів виділяються праці невтомного В. Н. Каразіна, якого пізнаємо за криптонімом В. К. і географічною вказівкою «з села Кручика»:«Наукове повідомлення (отримане з Кручика)»,«Уривок з щоденних записів Українця, що перебуває в сто-лиці».Вузькість творчих можливостей, що їх надавала видавцям газета, зорієн-тована на дайджести, давалася взнаки.13 листопада 1820 р. «Харьковские известия» опублікували заяву П. Гулака-Артемовського та О. Склабовського про їхні наміри розпочати в 1821 р. видання літературного часопису, для якого пропонувалася назва – «Муза. Харьковский литературный журнал» - дозволу не отримав.