Фізичне виховання

1. Оха-те основні поняття методики фізичного виховання: «Фізичний розвиток», «Фізичне виховання», «Фізична освіта», «Фізична культура».

Фізичний розвиток – це процес становлення і змін віологічних форм та функцій організму людини. Його можна визначити за допомогою антропометричних і біометричних даних: це – довжина і маса тіла, окружність грудної клітини, також фізичні дані: це – сила, спритність, швидкість, та інше; показників формування постави: вигинів хребта, зокрема. Фізичне виховання– організований фізичний процес, він спрямований на поліпшення та формування важливих та основних рухових вмінь навичок, воно впливає на удосконалення організму. В д/с це заняття з фізкультури, рухливі ігри, ранкова гімнастика. Фізична підготовленість – це результат фіз. підготовки який був досягнутий в результаті оволодіння руховими навичками, які потрібні для засвоєння певного виду діяльності. Фізична освіта – цей термін був запроваджений Лесгафтом. Їм визначають рівень знаь з фіз.. виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок. Фізична культури –частина загальної культури сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюють та використовуються ним для фіз.доскональсті людини. Матеріальні цінності - це спортивні споруди, зокрема спорт. Зали, басейна, спорт «майданчики» і ін. фізкультурне обладнання і інвентар, рівень, фіз., досконалості їх спорт. Досягнення. Духовні цінності – це соціальні, політичні і практичні досягнення в галузі фіз.. виховання. Фізична культура – має багато функцій зокрема біологічна, вона пов’язана з віологічними потребами в русі, покращення фіз.. стану, забезпеченні високої працездатності організму; комутативну функцію – це встановлення міжособистісних контактів, інформаційна функція – це коли накопичується інформація та передається від покоління до покоління.

2. Розрийте особливості становлення теорії фізичного виховання. Зміст фізичного виховання в Запорізькій Січі.

Протягом всієї історії культура була органічною частиною національної культури. Елашвілі говорив: … немає в світі народу, у якого б не було фізичних вправ і рухливих ігор. У первісному суспільстві виховання було переважно фізичним: полювання, збирання, рибальство. Наприкінці палеоліту винайдено лук і стріли. Застосування допоміжних засобів для полювання вимагало нових навичок координованих рухів, відповідного розвитку сили, витривалості, спритності. У Причорномор’ї в античних період було сформовано систему фізичного виховання. Здійснювалось загартування молоді. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювали потрібні у праці та військовій справі вміння та навички якості. Цей період був перехідним від військової демократії до феодального ладу. Надалі зберігались позитивні традиції фізичної культури, стержнем була загальна фізична підготовка до трудової і військової діяльності всіх без винятку людей. Були ведмежі двобої і культові змагання з биком, сюди входили фізичні вправи і способи полювання на диких тварин. Це вимагало спритності сили, знань, сміливості. В Київській Русі стала побутувати диференціація молоді, покладена в основу народної фізичної культури: в 3 роки хлопців саджають на коней; у 7 років починають навчання стрільбі з лука, оволодінню списом, їзди верхи. У кожній віковій групі здійснювалась певна підготовка. Таким чином до військового життя готували з дитинства. В Київській Русі сформувалась своєрідна система військово-фізичної підготовки населення, що включала такі форми: фізичного виховання в родині, в побуті, у княжому війську: у навчальних закладах (церкви, монастирі, школи і т.д.) Засоби цієї підготовки були: народні ігри і забави, народні танці: виду національної боротьби; полювання, військові походи. В це період була гра в копаний м’яч (сучасний футбол); були різні види боротьби: на ременях; «навхрест», і т.д. всього у 740-746 р.р. в межах вільностей Запорозької Січі було 866 шкіл. Учні від вільні від навчання час виконували різноманітні вправи та р/ігри. Дошкільники, які вивчали дитячі та юнацькі ігри тих часі, ділять їх на весняні, літні, зимові, підкреслюючи цим сам факт цілорічного фізичного вдосконалення підростаючого покоління. В Січовій школі органічно поєднувались елементи фізичного гарту з військовим навчанням. В козацькому військо не було муштри, але обов’язковим були фізичні вправи, щоб утримувати свій фізичний стан. Були водні процедури, загартування водою, сон на повітрі, поміркованість харчування, пости і т.д. народні види боротьби. двобої навкулачки і т.д. Головне місце в спецпідготовці козаків, надавалось: цілеспрямованому розвитку рухових якостей, вдосконалення у плаванні, пізнанні вікові, їзді верхи, володінні різними видами зброї, засобами пересування (вуз, човен, галера і т.д.).В школі відбувався суворий курс фізичного виховання і військового навчання. Після занять старші учні займались військовою справою, в ігрових ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків: наступ на ворогів, оборони і т.д., влаштовували змагаючи демонстрували фізичну силу. Така система навчання та виховання давала той самий обсяг знань та вмінь, які потрібні були козаку – воїну, вона розвивала спритність, силу витривалість і інші фізичні якості. Ігрова підготовка відбувалась і на свята (Водохрещення, Теплого Олекса, Покрова і інші). Вони розважались кулачними баями, козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань.

3.Оха-те основні методи наукових досліджень в теорії фізичного виховання.

Метод – це спосіб за допомогою якого можна отримати наукову інформацію для встановлення закономірних зв’язків, відношень залежностей та побудови певних наукових концепцій. Є такі методи для теорії фіз.. виховання: це експеримент, обстеження, аналіз, узагальнення. Також використовуються методи таких наук, як: фізіологія, антропологія, психологія, та інші. Теоретичний на наліз та узагальнення літературних даних. Труднощами в у цьому дослідженні є зростання кількості інформації. Досліднику допомагає бібліографія яка систематизує і описує друковані видання, а також подає друкований матеріал у вигляді бібліографічного образу, тобто дає короткий зміст наукової роботи і її результатів. Він також є першим станом роботи з книгою. Аналіз та узагальнення документальних матеріалів. Деякі дані для досліджень можна отримати з документів дошкільних працівників: плани роботи д/с, протоколи під. народ, плани занять з фізичної культури. До документальних матеріалів також відносяться анкети та опитувальні листи, які використовуються на початку досліджень. Метод спостереження має мету, предмет дослідження, фіксацію фактів, фото,відео, магнітофонний запис, протоколи. В кінці цього методу роблять відповідні висновки і рекомендації. Контрольні іспити допомагають виявити рівень рухових якостей, дати оцінки навичок з основних рухів, проводять за допомогою тестів, які проводять з метою визначення рівня фізичного стану дітей на даний період. Вимоги: однакові умови для всіх дітей, вправи мають бути доступними для всіх дітей, бути нескладними і наочними. Можуть бути вправи з бігу, стрибків, ходьби, метання. Пед. Експеримент – це метод наукового дослідження в якому дослідник створює свої умови, тобто дослідник активно включається в процес явища, яке досліджується природний модельний або лабораторний експеримент в залежності від поставлений завдань. У природному експерименті, умови наближені до звичайної практики у модельному дослідник усуває побічні явища. У лабораторних – умовах значно відрізняються від практичних. Порівняний експеримент проводиться два або декілька груп і заняття в них відрізняється яким-небудь фактором, зокрема, спосіб організації дітей. Група, яка навчається за загальноприйнятою методикою – контрольна, а друга – експериментальна. У досліджених з фіз.. виховання широко використовується метод математичної статистики. Оцінку результату експерименту відображають в таблицях, діаграмах, графіках.