1000-1200 Мг за першу добу. При відмові від госпіталізації пацієнт може

продовжити пероральний прийом аміодарону до 1000 мг за першу добу.

Прокаїнамід (новокаїнамід) не заборонений для використання на

догоспітальному етапі. Але, враховуючи його негативну дію на

скоротливість міокарду, АТ, а також ризик ускладнень, цей лікарський засіб

повинен застосовуватись лише медичними працівниками (лікарями), які

72

знають його фармакодинаміку, протипоказання та взаємодію з іншими

лікарськими засобами. Не допускається застосування прокаїнаміду при

наявності вираженої серцевої недостатності та при тахісистолічній формі

ФП.

У вагітних методом вибору купірування пароксизму ФП є

електроімпульсна терапія, так як всі антиаритмічні препарати проникають

через гематоплацентарний бар'єр. Перші 8 тижнів після запліднення –

найбільш тератогенний період. У другому і третьому триместрі вагітності

антиаритмічні препарати можуть викликати порушення росту і розвитку

плоду, а також проявляти проаритмогенну дію у матері. Для сповільнення

ЧСС можуть бути використані β-адреноблокатори (пропранолол або

метопролол). Внутрішньовенне введення верапамілу ризиковано у зв'язку з

можливим розвитком гіпотензії у матері, з подальшою гіпоксією плоду.

Верапаміл протипоказаний в першому триместрі вагітності та в період

лактації. Також слід врахувати, що у вагітних компенсаторні механізми

серцево-судинної системи можуть бути дуже напруженими і верапаміл може

привести до їх зриву з наступним різким падінням АТ, що може викликати не

лише гіпоксію плоду а й смерть вагітної. Загалом, купірування пароксизму

ФП у вагітних краще проводити в умовах стаціонару. На догоспітальному

етапі, при необхідності, можна застосувати β-адреноблокатори для

сповільнення ЧСС.

Перспективною для відновлення синусового ритму є тактика «таблетка

вкишені» [pill-in-the-pocket]. При виникненні пароксизму ФП пацієнт

самостійно приймає пропафенон (пропанорм) в дозі 600 мг. Це дозволяє

уникнути виклику бригади ЕМД, не бути «прив’язаним» до свого постійного

місця перебування. В той же час, якщо пацієнт прийме антиаритмічний

препарат, а після цього викличе бригаду ЕМД, то можливості медичного

працівника обмежені, тому що введення додаткового антиаритмічного

препарату потенціює негативну інотропну та проаритмогенну дію.

Тривало персистуюча ФП.

Діагностується після додаткового обстеження в умовах профільного

стаціонару.

Постійна форма ФП.

На догоспітальному етапі потребує симптоматичної терапії при III-IV

класі EHRA. Сповільнення ритму шлуночків бажано проводити до

фізіологічної частоти (<80 в 1 хв. в стані спокою та <110 в 1 хв. при

помірному фізичному навантаженні). В той же час у малорухливих пацієнтів

літнього віку, у яких збільшення ЧСС є компенсаторним механізмом, що

попереджає гіпоксію життєво важливих органів (в першу чергу, головного

мозку), допускається «м’який» контроль ЧСС, при якому допускається ЧСС в

стані спокою <110 в 1 хв. Для сповільнення ЧСС слід застосовувати дігоксин,

β-адреноблокатори, верапаміл, аміодарон у звичайній дозі.

Лікування ФП на фоні клапанних вад серця проводиться за

стандартними рекомендаціями, хоча зазвичай використовується стратегія

73

контролю частоти серцевих скорочень, оскільки у таких пацієнтів низька

ймовірність підтримання синусового ритму протягом тривалого часу.

При гіпертиреозі оптимальним на догоспітальному етапі є

сповільнення частоти скорочень шлуночків за допомогою β-

адреноблокаторів з наступним лікуванням причини ФП в стаціонарі.

Застосування протиаритмічних засобів та електричної кардіоверсії на фоні

персистування тиротоксикозу, як правило, неефективне_______.

Тріпотіння передсердь (ТП).

Пароксизм ТП може супроводжуватись більш вираженою

симптоматикою (різка слабкість, ГЛШН) за рахунок більшої частоти

скорочень шлуночків, в порівняні з ФП. У частини пацієнтів, особливо при

наявності синдрому WPW, можливе проведення на шлуночки 1:1 та частотою

скорочення шлуночків ≈300 в 1 хв., що є загрозливим для життя.

Тактика ведення пацієнтів з ТП така ж, як і при ФП. При наявності

загрози для життя необхідно негайно проводити електроімпульсну терапію.

При цьому буває достатньою енергія розряду 50 Дж. При ТП часто вдається

купірувати пароксизм за допомогою черезстравохідної стимуляції.

Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування

Нормалізація ЧСС та стабілізація показників гемодинаміки.

Госпіталізація та подальший нагляд

Показання для госпіталізації:

Вперше виявлена ФП.

Необхідність відновлення синусового ритму при персистуючій формі

аритмії за неефективності амбулаторного лікування рутинними заходами

та/або при порушеннях гемодинаміки, або для планової електроімпульсної

терапії хворі підлягають госпіталізації до кардіологічного стаціонару, за

відповідними показами – у відділення інтенсивної терапії.

Госпіталізації підлягають пацієнти з ФП та ускладненнями: ГЛШН,

гострий інфаркт міокарду, гостре порушення мозкового кровообігу та

транзиторна ішемічна атака. Вибір стаціонару залежить від ускладнення.

Особливості госпіталізації: пішки, при наявності порушень

гемодинаміки – на ношах, при ГЛШН – напівсидячи, передбачити при

необхідності можливість продовження симптоматичної терапії під час

транспортування.

Нагляд амбулаторно-поліклінічної мережі.

При нормалізації ЧСС та гемодинаміки, при відсутності показань до

госпіталізації або відмові пацієнта від неї.

Індикатори якості медичної допомоги: