1. Уточнити тривалість порушення ритму та клінічну симптоматику

(для визначення екстреного або невідкладного стану).

2. Надати поради абоненту (при підозрі на екстрений стан):

• забезпечте постільний режим;

• знайдіть медикаменти, котрі приймає пацієнт, та попередні

електрокардіограми і покажіть їх медичному працівнику бригади екстреної

(швидкої) медичної допомоги;

• не залишайте пацієнта без нагляду.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

Положення пацієнта під час надання медичної допомоги –

горизонтальне, при наявності ГЛШН – сидяче або напівсидяче.

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної

допомоги.

Діагностична програма: збір скарг та анамнезу, клінічний огляд,

вимірювання АТ на обох руках, ЕКГ у 12 стандартних відведеннях.

Обов’язкові дані анамнезу. Скарги на момент огляду. Дата та час

захворювання, ЧСС та АТ на початку захворювання і їх звичайні величини,

прийняті до прибуття бригади ЕМД лікарські засоби, динаміка ЧСС та АТ

після прийнятих лікарських засобів.

Наявність захворювань серцево-судинної системи (артеріальна

гіпертензія, симптомна серцева недостатність, клапанні вади серця,

кардіоміопатії, коронарний атеросклероз, ревматична хвороба серця,

міокардит, перенесені ГПМК та ГІМ). Наявність іншої патології, яка могла б

спричинити виникнення аритмії (дисфункція щитоподібної залози, цукровий

діабет, хронічне обструктивне захворювання легень, апное уві сні, хронічна

хвороба нирок).

Постійна підтримуюча терапія, якої дотримується пацієнт, в т.ч.

непрямі антикоагулянти. Частота виникнення нападів аритмії, відомості про

лікарські засоби, що застосовувались у минулому для лікування нападів.

Наявність алергії на лікарські засоби.

Обов’язкові дані клінічного огляду. Положення пацієнта, колір шкіри,

характеристика пульсу, наявність дефіциту пульсу, аускультація серця,

вимірювання АТ, наявність симптомів серцевої недостатності.

70

Реєстрація електрокардіограми. Обов’язково треба оцінити попередні

ЕКГ, зареєстровані на фоні пароксизму аритмії, під час лікування та на фоні

синусового ритму. Наявність синдрому WPW.

Лікувальна програма

Перед прийняттям рішення про тактику ведення пацієнта оцінити

індекссимптомівEHRA (European Heart Rhythm Association):

Клас EHRA Прояви

I Симптомів немає

II Легкі симптоми; звичайна життєдіяльність не порушена

III Виражені симптоми; змінена повсякденна активність

IV Інвалідизуючі симптоми; нормальна повсякденна активність

неможлива

Подальша тактика залежить від класу EHRA та форми ФП. При I-II

класі стан пацієнта, як правило, не відноситься до невідкладного і не

потребує екстреної медичної допомоги. Тактика та необхідність проведення

лікування на догоспітальному етапі визначається керівником бригади ЕМД в

залежності від конкретних обставин.

Вперше виявлена ФП.

Потрібна госпіталізація для обстеження та виявлення причини ФП.

При тахісистолічній формі ФП на догоспітальному етапі необхідно

застосувати лікарські засоби для сповільнення ритму (дігоксин, β-

адреноблокатори, верапаміл, аміодарон).

При виборі лікарського засобу слід пам’ятати, що дігоксин сповільнює

частоту скорочень шлуночків незалежно від фізичної активності пацієнта

(частота не збільшуються при збільшенні фізичного навантаження, на

відміну від β-адреноблокаторів, які в цьому плані є більш фізіологічними).

При відсутності серцевої недостатності перевагу слід віддати β-

адреноблокаторам: пропранолол (анаприлін) 20-40 мг всередину або

метопролол (беталок) 0,1% розчин до 5,0 мл внутрішньовенно на

фізіологічному розчині під контролем ЧСС та АТ. Пацієнтам старшого віку

препаратом вибору може бути дігоксин 0,025%-1,0 мл внутрішньовенно на

фізіологічному розчині.

Верапаміл навіть в дозі 2,0 мл може призвести до значного зменшення

серцевого викиду внаслідок негативної інотропної дії (не слід застосовувати

у вагітних та у пацієнтів з вираженою серцевою недостатністю). Не

застосовувати в комбінації з β-адреноблокаторами.

Аміодарон є препаратом вибору при синдромі WPW та у випадку

початку відновлення синусовго ритму на догоспітальному етапі.

Пароксизмальна форма ФП.

Діагностується анамнестично або під час огляду. Пароксизм проходить

до застосування лікарських засобів. Додаткового лікування на

догоспітальному етапі не потребує.

71

Персистуюча форма ФП.

Потребує медикаментозної корекції на догоспітальному етапі при III-IV

класі EHRA.

На вибір тактики впливає давність пароксизму та стан пацієнта.

При наявності гострого інфаркту міокарду, ГЛШН, аритмічного шоку

необхідно провести електроімпульсну терапію за життєвими показами. Для

зменшення ризику тромбоемболії необхідно ввести внутрішньовенно гепарин

в дозі 4000-5000 од. Електроімпульсну терапію проводять після

попереднього введення пацієнта в наркоз 1% розчином тіопенталу натрію в

дозі 200 – 400 мг внутрішньовенно повільно (!), альтернативою (при значних

порушеннях гемодинаміки) може бути седація сибазоном (реліум, діазепам)

0,5% 2-4 мл, можливе поєднання з 2 мл 0,005 % р-ну фентанілу. (Якщо

пацієнт непритомний – седація не проводиться). Інгаляція кисню.

При ГІМ і стабільній гемодинаміці можливе застосування на

догоспітальному етапі β-адреноблокаторів для сповільнення ЧСС з

наступною кардіоверсією в умовах стаціонару.

При відсутності безпосередньої загрози для життя подальша тактика

залежить від давності пароксизму.

Якщо пароксизм ФП триває понад 48 год., то значно зростає ризик

тромбоемболій. В цьому випадку пацієнт потребує проведення

черезстравохідної ехокардіографії для виявлення тромбів у вушку лівого

передсердя. При неможливості проведення даної процедури слід призначити

на 3 тижні непрямий антикоагулянт (зазвичай, варфарин) з наступним

відновленням синусовго ритму. Оскільки це неможливо провести на

догоспітальному етапі, пацієнт підлягає обов’язковій госпіталізації. Для

сповільнення ритму на догоспітальному етапі застосовується така ж тактика,

як і при тахісистолічній вперше виявленій ФП.

Якщо пароксизм ФП менше 48 год., кардіоверсія може бути проведена

на догоспітальному етапі.

Перед електричною або фармакологічною кардіоверсією для

зменшення ризику тромбоемболії необхідно ввести внутрішньовенно гепарин

в дозі 4000-5000 од.

Вибір методу кардіоверсії визначається станом пацієнта. При

нестабільній гемодинаміці необхідно провести електричну кардіоверсію за

стандартною методикою. При стабільній гемодинаміці вибір методу

кардіоверсії узгоджується з пацієнтом.

Для фармакологічної кардіоверсії оптимальним є застосування

аміодарону: 300 мг вунтрішньовенно на 5% глюкозі з наступним

внутрішньовенним та пероральним введенням в стаціонарі до сумарної дози