6. Правовідношення: поняття, основні ознаки і види

Суспільні відносини регулюються різними нормами:

релігійними, моральними, корпоративними. Значна частина суспільних відносин будується на основі норм права — їх-то і називають правовими відносинами.

Правове відношення — це суспільне відношення, врегульоване нормою права, учасники якого володіють взаємними правами і обов'язками.

У правовому відношенні реалізується норма права, утілюється в життя її правове розпорядження.

Охарактеризуємо правове відношення через систему його ознак:

- правове відношення є різновидом суспільного відношення, тобто може виникнути тільки в людському суспільстві, між конкретними суб'єктами – володарями певних юридичних якостей (правоздатності і дієздатності);

- правове відношення виникає виключно на основі норми права. Немає відповідної норми права – немає і правового відношення;

- між учасниками правового відношення виникає специфічний юридичний зв'язок у вигляді суб'єктивного права однієї особи і відповідного йому обов'язку іншої особи;

- правове відношення має вольовий характер, тобто для його виникнення необхідна воля (бажання) як мінімум одного з учасників. Люди вступають у правові відносини з певною метою — наприклад, одержати спадок, взяти участь у виборах, придбати

товар;

- правове відношення виникає з приводу реально існуючого блага;

- правове відношення охороняється і забезпечується силою державного примушення.

Різноманіття правових відносин викликає необхідність класифікувати їх за певними ознаками на види. Це дає можливість повніше визначити суть і призначення правових відносин.

Види правовідносин:

1) за галузевою ознакою виділяють конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні і т.д.

2) по функціях права розрізняють регулятивні і охоронні правовідносини. Перші з них виникають з правомірних, а другі — з неправомірних дій суб'єктів. Наприклад, правове відношення між орендодавцем і орендарем земельної ділянки виникло з правомірної дії — укладення договору оренди — і тому є регулятивним.

Правове відношення між особою, підозрюваною в здійсненні крадіжки, і слідчим, що веде розслідування, є охоронним, оскільки поштовхом до його виникнення послужили неправомірні дії підозрюваного;

3) по характеру обов'язків розрізняють активні і пасивні правовідносини. У активному обов'язок суб'єкта полягає в необхідності зробити певні дії (передати річ, виконати роботу), в пасивному — обов'язок полягає в тому, щоб не здійснювати ніяких дій.

Правовідношення є конструкцією, що складається з наступних структурних елементів:

суб'єкти — як мінімум, два. Один з них є — правомочною особою (носієм права), інший — зобов'язаною особою (носієм обов'язку);

об'єкт — реальне (матеріальне або нематеріальне) благо, з приводу якого суб'єкти вступають в правовідношення;

зміст — суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правового відношення.Оконч.31.10.13

Суб'єктивне право — передбачена правом лінія можливої поведінки особи. Юридичний обов'язок — наказана правом лінія належної поведінки особи. У кожному правовідношенні суб'єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов'язок іншого учасника.

Розглянемо ці структурні елементи на прикладі правовідношення, що виникло на основі договору позики.

Суб'єктами правовідношення є дві особи: кредитор (що надав певну суму грошей) і позичальник (що одержав від кредитора певну суму грошей). Об'єктом правовідношення є реальне благо — узята у позику сума грошей. Суб'єктивним правом кредитора є вимога про повернення позикової суми. Юридичним обов'язком позичальника є повернення грошей. Право і відповідний йому обов'язок складають зміст даного правовідношення.

Учасниками правовідношення можуть бути не всі люди, а тільки ті з них, хто володіє правоздатністю і дієздатністю (правосуб’єктністю). І навпаки, правосуб'єктність може бути визнана якістю не тільки людини, але і організації, підприємства, установи (інакше кажучи, юридичної особи).

Суб'єкти права — це особи, що володіють правосуб'єктністю, тобто фізичні і юридичні особи.

Види суб'єктів права:

фізичні особи — громадяни або піддані даної держави, іноземні громадяни або піддані, особи без громадянства;

юридичні особи — організації, зокрема громадські організації, підприємства, установи;

держава, державні органи і органи місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність включає дві юридичні характеристики особи:

правоздатність — можливість особи володіти суб'єктивними правами і юридичними обов'язками;

дієздатність — здатність особи своїми діями набувати прав і обов'язків.

Ці характеристики декілька різні у фізичних і юридичних осіб.

Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється його смертю. Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Існують градації дієздатності: по віку і за станом здоров'я.

По віку:

- до 15 років – мінімальна дієздатність;

- від 15 до 18 років – часткова дієздатність;

- у 18 років наступає повна дієздатність.

За станом здоров'я:

- обмежена дієздатність (зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними речовинами);

- особа, страждаюча душевною хворобою або недоумством, рішенням суду може бути визнано недієздатним.

Такі особи можуть бути носіями прав і обов'язків, але їх реалізацію здійснюють інші особи їх опікуни або опікуни, призначені судом.

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту державної реєстрації особи і припиняються з його ліквідацією.