Тема 4. Судові і правоохоронні органи україни

Мета: знати конституційні принципи правосуддя та

характеристику судів загальної юрисдикції.

Задачі: вміти приміняти знання про повноваження адвокатури

на практиці.

1. Поняття правосуддя, його конституційні принципи

Незалежність і високий авторитет суду — найважливіша ознака правової демократичної держави. Основне призначення судової влади — захист прав і законних інтересів індивіда від будь- яких проявів свавілля (як з боку інших осіб, так і з боку державних органів).

Судова влада в Україні — різновид і повноправна гілка державної влади. Зокрема, судові рішення ухвалюються і оповістилися судами ім'ям України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Разом з тим судова влада має властиві тільки їй ознаки.

Діяльність органів законодавчої і виконавчої влади нерідко перетинається: наприклад, Кабінет Міністрів України — найвищий орган виконавчої влади — має право законодавчої ініціативи.

Правосуддя ж в Україні здійснюється виключно судами.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами або посадовцями не допускається.

Правосуддя — це особливий вид державної діяльності, суть якої полягає в розгляді і дозволі кримінальних, цивільних і інших справ. Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється в строго визначеній законом процесуальній формі.

Органи виконавчої влади і їх посадовці мають строгу ієрархію: нижчестоячі органи і посадовці підпорядковані вищестоящим. На відміну від них посадовці судової влади незалежні і один від одного, і від будь-якого іншого, зовнішнього впливу. Судді підкоряються виключно закону.

Відмітною ознакою судової влади є також особливий статус її посадовців. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді і, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

На відміну від інших посадовців держави, професійні судді посідають посади безстроково (окрім суддів Конституційного Суду України і суддів, що призначаються на посаду судді вперше). До кандидата на посаду професійного судді пред'являються особливі вимоги, що різняться з вимогами до кандидатів на інші державні посади (вища юридична освіта, досвід роботи у області права, здача кваліфікаційних іспитів). Суддя не має права суміщати свою професійну діяльність ні з якою інший, окрім науковою, педагогічною, творчою діяльністю. Суддя не може бути членом політичної партії. Всі ці обмеження і вимоги покликані забезпечити справжню незалежність і безсторонність судді.

Діяльність судової влади контролюється особливим способом.

Ніякі органи держави і їх посадовці не мають права втручатися у відправлення правосуддя, відміняти або змінювати вирок або рішення суду. Тому контроль тут носить внутрішній характер і здійснюється у вигляді касаційного і наглядового розгляду справи вищестоящим судом. У перспективі в судах України здійснюватиметься також апеляційний розгляд справ.

Особливий правовий статус суддів визначається Конституцією України і Законом України «Про статус суддів» (15 грудня 1992 р.), в який 21 червня 2001 р. внесені істотні зміни.

Судді — посадові особи судової влади, наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

До кандидатів на посаду судді пред'являються наступні вимоги:

1) досягнення певного віку. Для суддів місцевих і апеляційних суден він складає 25 років; для суддів вищих спеціалізованих суден — 30 років; для суддів Конституційного Суду — 40 років;

2) вища юридична освіта;

3) наявність певного стажу роботи у області права. Для суддів місцевих і апеляційних суден — не менше 3 років; для суддів вищих спеціалізованих суден — не менше 7 років, зокрема не менше 5 років на посаді судді; для суддів Конституційного Суду — не менше 10 років;

4) мешкання в Україні протягом певного терміну. Для суддів Конституційного Суду — протягом останніх 20 років; для всіх інших — не менше 10 років;

5) володіння державною мовою.

Суддя повинен бути неупереджений і незалежний від якого-небудь зовнішнього впливу. У своїй діяльності він зобов'язаний керуватися тільки законом. Через це, з одного боку, до суддів застосовуються деякі обмеження.

Суддя не має права:

1) перебувати в політичній партії або профспілці;

2) брати участь в якій-небудь політичній діяльності (передвиборна агітація, мітинги і т.д.);

3) мати представницький мандат (наприклад, бути депутатом місцевої ради);

4) займати які-небудь інші оплачувані посади;

5) виконувати іншу оплачувану роботу, окрім наукової, викладацької і творчої.

З іншого боку, незалежність суддів забезпечується за допомогою правових гарантій їх діяльності, до яких належать:

1) недоторканність суддів. Без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманий або арештований до винесення судом звинувачувального вироку;

2) відповідальність за неповагу до суду або судді;

3) забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей.

Загроза або насильство відносно судді, посягання на його життя караються як злочини;

4) незмінність суддів. Судді посідають посаду безстроково, за винятком суддів Конституційного Суду і суддів, вперше призначених на посаду.

Відбір кандидатів на посаду судді здійснюється за наслідками здачі кваліфікаційного іспиту. Іспити проводять кваліфікаційні комісії суддів судів загальної юрисдикції і Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Уявлення про призначення суддів на посаду вносить Вищу раду юстиції.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент України. Все інші судді, окрім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Принципи правосуддя — це основні, керівні, почала відправлення правосуддя. Вони закріплені Конституцією України:

1) законність. Суть даного принципу полягає в тому, що судді при здійсненні правосуддя керуються тільки законом;

2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Даний принцип означає, що суд не встановлює привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, підлоги, соціальних, національних і інших відмінностей учасників судового процесу. Рішення суду повинне бути вільно від якої-небудь дискримінації;

3) забезпечення доведеності провини. Цей принцип заснований на презумпції невинності підсудного. Не він повинен доводити свою невинність, а суд зобов'язаний представити незаперечні докази його винності;

4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувач (у кримінальному процесі) або позивач (у цивільному процесі), з одного боку, обвинувачений або відповідач — з іншого боку мають рівні процесуальні можливості. Зокрема, вони можуть робити заяви, пред'являти докази, вимагати виклику свідків і т.д.;

5) підтримка державного звинувачення в суді прокурором.

Звинувачення — завдання держави, а не потерпілого. Прокурор, діючи від імені держави, доводить необхідність застосування до підсудного кримінального закону;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу і його повна фіксація

технічними засобами. Суть даного принципу полягає в тому, що судове засідання (за винятком особливо обумовлених законом випадків) є відкритим для публіки;

8) забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом. Дане право надане будь-якому учаснику судового процесу з метою виключення судової помилки і ухвалення єдино вірного рішення;

9) обов'язковість рішень суду. Рішення суду, що вступило в законну силу, підлягає обов'язковому виконанню, як і рішення будь- якого іншого органу державної влади.

У судах окремих судових юрисдикції законом можуть бути встановлені також інші принципи судочинства.