Розрахунки по погашенню та обслуговуванню зовнішнього боргу

Роки	Загальна сума погашення та обслуговування боргу, млн дол.	У тому числі за рахунок
		коштів Державного бюджету, млн дол.	валютних резервів НБУ, млн СПЗ	валютних резервів НБУ, млн дол.
2000	2973,6	2133,6	644,6	840,0
2001	2773	2192,7	446,4	580,3
2002	2129,9	1846,5	218,0	283,4
2003	988,1	799,0	145,4	189,1
2004	919,1	742,9	135,6	176,2
2005	843,7	754,8	68,4	88,9
2006	832,8	773,6	45,5	59,2
2007	718,0	661,1	43,8	56,9
2008	641,9	587,3	42,0	54,6
2009	566,6	566,6	-	-
2010	503,2	503,2	-	-

Реалізація протягом 2004 – 2011 рр. цілей та задач політики сталого економічного розвитку залежить від здійснення стратегії управління зовнішнім боргом країни погашення боргу здійснюється з трьох джерел: за рахунок коштів Державного бюджету, валютних резервів НБУ та за рахунок нових позик.

Стратегія управління зовнішнім боргом країни передбачає реалізацію наступних цілей:

- поступове перетворення короткострокової заборгованості в середню та довгострокову, що дозволить скоротити обсяги обслуговування зовнішнього боргу країни;

- чітке визначення граничної межі бюджетних надходжень для обслуговування зовнішнього боргу;

- облік при залученні зовнішніх кредитів змін валютних курсів і їх вплив на динаміку державного боргу та бюджетний дефіцит.

Для цього необхідно здійснити наступні заходи:

- спрямовувати майбутні кредити на інвестування експорто-орієнтованих та імпортозамінних виробництв;

- відмовитись від зв’язаних кредитів або здійснювати оцінку їх ефективності;

- залучати зовнішні кредитні ресурси з метою фінансування платіжного балансу;

- підвищити рівень прозорості системи залучення та використання іноземних кредитів.

Контрольні запитання

1. Проаналізуйте структуру національної і світової валютної системи.

2. Що таке валютний курс, спот-курс, форвард-курс?

3. Які чинники впливають на зміну валютного курсу?

4. Яка структура платіжного балансу країни?

5. Що таке міжнародний кредит і які функції він виконує? Які його форми?

Тема 16. Міжнародна економічна інтеграція

16.1. Сутність, головні передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції

Розвиток інтеграційних процесів є закономірним результатом зростання обсягів міжнародного руху товарів та факторів виробництва, що вимагало створення більш надійних виробничо-збутових зв’язків між країнами та ліквідації численних перешкод на шляху міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва. З другої половини ХХ ст. швидкий економічний розвиток провідних країн, удосконалення міжнародних транспортних засобів та комунікацій сприяли інтенсифікації міжнародних торгових потоків. Все частіше міжнародна торгівля стала доповнюватись різними формами міжнародного руху факторів виробництва, які теж стали своєрідним товаром. Впровадження системи плаваючих валютних курсів та інтенсифікація глобалізацій них процесів викликали не прогнозовані зміни цін, процентних ставок, валютних курсів, а часом – і фінансові кризи. Ситуація на фінансових ринках швидко змінюється, а традиційні методи прогнозування – технічний і фундаментальний – не діють. В цих умовах посилення конкуренції та необхідність мінімізації витрат, гарантування доступу до ресурсних джерел і ринків збуту обумовлюють необхідність створення гнучкого механізму координації та регулювання міжнародної економічної взаємодії з урахуванням інтересів господарюючих суб’єктів, яким і стала міжнародна економічна інтеграція.

Економічна інтеграція є процесом економічної взаємодії країн з метою досягнення певних переваг у взаємній торгівлі товарами, послугами, русі факторів виробництва шляхом укладання міждержавних угод щодо подальшого їх співробітництва.

Еволюція міжнародних економічних відносин обґрунтовує тезу про те, що інтеграція – об’єктивний процес розвитку стійких довгострокових економічних зв’язків та міжнародного розподілу праці національних господарств, близьких по соціально-економічному рівню.

Інтеграційні процеси сприяють розвитку економічного регіоналізму, який є процесом поступового формування єдиного економічного простору близьких за рівнем соціально-економічного, культурно-історичного розвитку країн окремого регіону для вирішення спільних проблем шляхом встановлення уніфікованих умов їх співробітництва.

Передумовами створення інтеграційних угрупувань є:

1) близькість рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової зрілості країн;

2) географічна близькість країн, наявність спільного кордону, історично сформованих економічних зв’язків. Більшість інтеграційних об’єднань починались з укладання угод між декількома сусідніми країнами, які розташовані на одному континенті, мають спільні або сусідні транспортні комунікації, історичні, культурні, релігійні традиції;

3) спільність економічних, соціальних, політичних та інших проблем;

4) демонстраційний ефект – позитивні наслідки вступу країн до інтеграційних об’єднань є своєрідним прикладом вигідності інтеграції для інших країн;

5) ефект “доміно” – негативні наслідки для країн, які не входять в інтеграційне об’єднання, обумовлені переорієнтацією економічних зв’язків країн-учасниць та відсутністю лібералізаційних умов співробітництва.

Економічна інтеграція характеризується певними відмінними рисами, а саме:

- взаємозв’язком та взаємопроникненням національних виробничих процесів;

- розвитком міжнародної спеціалізації та кооперування у виробничій, інвестиційній, інноваційній сферах;

- структурними змінами у економіці країн-учасниць відповідно до стратегічних цілей інтеграції;

- цілеспрямованим регулюванням інтеграційного процесу, координацією економічної стратегії країн-учасниць.

Не зважаючи на істотні відмінності практично всі інтеграційні угрупування переслідують наступні цілі:

- використання переваг економіки масштабу на основі розширення розмірів ринків, скорочення трансакційних витрат, залучення іноземних інвестицій. Подібні цілі виражені в інтеграційних угрупуваннях Африки та Центральної Америки;

- створення благоприємного зовнішньополітичного середовища шляхом посилення взаєморозуміння та співпраці країн-учасниць у політичній, воєнній, соціальній та інших неекономічних сферах, ця ціль притаманна країнам Південно-Східної Азії та Близького Сходу;

- вирішення задач торговельної політики шляхом посилення переговорних позицій країн-учасниць в рамках багатосторонніх переговорів у СОТ, притаманні інтеграційним угрупуванням Північної, Латинської Америки та Південно-Східної Азії;

- сприяння структурній перебудові економіки за рахунок використання ринкового досвіду, капіталів, технологій більш розвинутих країн-учасниць угрупування, найбільш повно ці цілі проявляються в рамках Європейського Союзу;

- підтримка розвитку галузей національної промисловості за рахунок створення більш місткого регіонального ринку, ця мета є провідною для інтеграційних об’єднань країн Латинської Америки та Африки, розташованих на південь від Сахари.

Отже, інтеграційні об’єднання утворюються з метою виростання переваг об’єднаного ринку, створення благоприємних зовнішніх умов для національного розвитку, зміцнення міжнародних переговорних позицій з економічних питань, обміну досвідом ринкових реформ та підтримки національної промисловості та сільського господарства.

Сучасні теорії міжнародної економічної інтеграції (Я. Вайнер, С. Ліндер, Б. Баласса), які відносяться до традиційної економічної школи, в якості основних стимулів розвитку та поглиблення інтеграційних процесів розглядають саме економічні чинники. Вигідна концентрація об’єднання країнами матеріальних, трудових, інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних, інформаційних ресурсів дає можливість сформувати певні конкурентні переваги. Для встановлення більш тісних господарських інтеграційних зв’язків країни повинні мати, насамперед, технологічні структури, бо на сучасному етапі розвитку світового господарства саме технологічні чинники є визначальними у формуванні конкурентних переваг.

Деякі економісти (П. Робсон, А. Рюгман) як основну причину розвитку інтеграційних процесів виокремлюють обмеженість ресурсної бази та прагнення доступу до більш дешевих джерел сировини.

Представники іншої економічної школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон) обґрунтовують домінуючу роль таких неекономічних чинників, як політичні, які дають змогу підвищити статус країни в світі, зміцнити її обороноздатність тощо.

Теоретичне обґрунтування доцільності міжнародної інтеграції викладено в теорії митного союзу Я. Вайнера, який виокремив два типи ефектів, які виникають після його утворення:

1) статичний ефект – це негайні економічні наслідки, які виникають після утворення митного союзу. В результаті взаємної ліквідації мит між країнами-учасницями митного союзу і встановлення єдиних ставок мит у торгівлі з третіми країнами (які не є членами митного союзу) виникають два види статичних ефектів:

- ефект створення торгівлі – переорієнтація національних попиту з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товарів (національне виробництво) на більш ефективне зовнішнє джерело (імпорт);

- ефект відхилення торгівлі – переорієнтація національного попиту із більш ефективного позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело;

2) динамічний ефект – економічні наслідки, які виникають при функціонуванні митного союзу.

На рис. 16.1 наведена графічна інтерпретація теоретичного обґрунтування доцільності створення митного союзу. Згідно з теорією митного союзу розглядають три ситуації:

1) за відсутності інтеграції;

2) після утворення митного союзу між країнами 1 та 2;

3) після утворення митного союзу між країнами 2 та 3.

Рис. 16.1. Економічні наслідки утворення митного союзу за теорією Я. Вайнера

За відсутності інтеграції країни 1,2,3 виробляють товар X, при чому країна 1 лідирує у його виробництві у співвідношенні ціна-якість P1, у країні 2 ціна – P2, у країні 3 – P3, при чому P1< P2, P1< P3< P2. До утворення митного союзу в країні 2 існує єдине імпортне мито t, яким оподатковується імпорт товару з країни 1 та країни 3. Розмір мита є різницею цін P2 – P1. Тоді ціна імпорту товару з країни 1 становитиме Р1+t = P2, а з країни 3 Р3+t > P2, тому країні 2 доцільніше імпортувати товар з країни 1. В умовах митного регулювання країна 2 виробляє та споживає товар у точці перетину кривих попиту Dd та пропозиції Sd Е. Якщо Р1+t = P2, то країна 2 виробляє товару у обсязі Q0 Q2, а споживає – у обсязі Q0 Q4, імпортує – Q2 Q4 з країни 1. Існування тарифу забезпечує країні 2 ефект доходів у розмірі бюджетних надходжень від оподаткування імпорту (c+c’).

Після утворення митного союзу між країною 1 та країною 2 відбудеться переорієнтація попиту споживачів країни 2 з товарів національного виробництва на імпортовані товари за рахунок більш прийнятної ціни (при відсутності митного тарифу буде зберігатись нерівність P1< P2 ). Країна 3 не входить до митного союзу і тому імпорт її товарів оподатковується митним тарифом t. У результаті створення митного союзу обсяг споживання товару X в країні 2 становитиме Q0 Q5, обсяг внутрішнього виробництва скоротиться до Q0 Q1, а обсяг імпорту виросте до Q1 Q5. За таких умов споживачі можуть споживати будь-який обсяг товару, обмежений кривими внутрішнього попиту Dd і кривими внутрішньої і зовнішньої пропозиції S1, тобто (a+a’+b+b’+c+c’+d+d’). Виробники продукції у країні 2 зазнаватимуть збитків через не конкурентоспроможність власної продукції порівняно з імпортною (a+a’), тобто виникає ефект переділу. Статичний ефект країни 2 від утворення митного союзу становитиме суму ефекту споживання (d+d’) та ефекту захисту (b+b’), які вважаються ефектами створення торгівлі. При чому, ефект споживання показує вигідність придбання імпортного товару за більш вигідною ціною ніж вітчизняного. Отже, наслідками утворення митного союзу між країнами 1 та 2 є:

- збільшення імпорту країни 2 на (Q1Q2 + Q4Q5), тобто виникає ефект створення торгівлі;

- часткова переорієнтація споживачів країни 2 з національного джерела постачання на імпортне;

- збільшення обсягу споживання за рахунок більш прийнятної ціни імпортованого товару;

- підвищення добробуту в країні 2.

Після утворення митного союзу між країнами 2 та 3 виникає ефект відхилення торгівлі, оскільки джерело постачання імпортованого товару з країни 3 не є ефективним через збереження нерівності P1< P3<P2. Країна 1 не є членом митного союзу і тому країна 2 не закуповує у неї товар. Після скасування митного тарифу у розмірі t країна 2 має можливість імпортувати товар з країни 3 за ціною P3, що означає зменшення ціни не на величину імпортного тарифу t, а на величину t’. Внаслідок створення митного союзу внутрішнє споживання у країні 2 становитиме Q1 Q5’. Обсяг внутрішнього виробництва скоротиться до Q0Q1’, імпорт товару з країни 3 збільшиться до Q1’Q5’. Утворення митного союзу між цими країнами приводить до зростання надлишку споживання у країні 2 (a’+b’+c’+d’), тобто споживачі споживатимуть товар у обсязі, обмеженому кривою внутрішньої і зовнішньої пропозиції S3 і кривою внутрішнього попиту Dd. При цьому зникає ефект доходу (c+c’), оскільки імпортне мито не стягується. При чому c перерозподіляється між споживачами країни 2 через нижчі ціни на товар X, а c – прямі втрати для країни 2 від утворення митного союзу з країною 3 за рахунок переорієнтації споживчого попиту на менш ефективне зовнішнє джерело постачання. Але виникає і позитивний ефект створення торгівлі за рахунок зниження ціни обсяг імпорт збільшився на (Q1’ Q2 + Q4 Q5), чистий статичний ефект країни 2 від створення митного союзу становитиме (b’+ d’). Для визначення впливу створення митного союзу на добробут країн порівнюють розміри ефекту створення торгівлі (b’+ d’) та ефекту відхилення торгівлі с:

- якщо с>(b’+ d’), то добробут країн знижується;

- якщо с<(b’+ d’), то добробут країн зростає.

Для країни 1 створення митного союзу між країнами 2 та 3 має нетривні наслідки, оскільки виникає ефект відхилення торгівлі.

Аналіз динамічних ефектів, які проявляються через певний проміжок часу після утворення митного союзу, можуть бути як позитивними, так і негативними. До позитивних слід віднести:

- зростання конкуренції між виробниками різних країн;

- економія масштабу, яка сприяє зростанню обсягів виробництва та скорочення витрат;

- збільшення обсягів іноземного інвестування, особливо з третіх країн, для збереження певного сегменту ринку.

До негативних наслідків можна віднести:

- можлива олігополізація ринку між підприємствами країн-учасниць;

- можлива непропорційність виробничих і збутових зв’язків у митному союзі;

- зниження контролю за функціонуванням інтеграційного угрупування, який полягає у зіставленні ефекту відхилення та ефекту створення торгівлі.

Отже, однозначно виокремити позитивні та негативні наслідки утворення інтеграційного об’єднання досить важко. Особливо це стосується статичних і динамічних ефектів, досить часто позитивний статичний ефект у подальшому функціонуванні інтеграційного об’єднання трансформувався у негативний, що вимагає від кожної з країн-учасниць виваженої оцінки власного потенціалу та економічних інтересів, які вона намагається реалізувати за допомогою інтеграції з іншими країнами.