Класифікація країн за характером ліцензійної торгівлі
Групи країн |
Характеристика |
1. Промислово розвинені з домінуванням експорту ліцензій |
США, де надходження від експорту ліцензій складають 56% загального обсягу ліцензійних платежів всіх країн та у 17 разів перевищують платежі по імпорту ліцензій |
2. Промислово розвинені з переважаючим експортом ліцензій |
Великобританія, Швейцарія мають позитивне сальдо в ліцензійній торгівлі та проводять політику стимулювання експорту ліцензій, спеціалізуються на виробництві високотехнологічних товарів, створюють розгалужену мережу філій та дочірніх компаній при відносно невеликих можливостях промислового освоєння нових технологій |
3. Промислово розвинені країни з переважаючим імпортом ліцензій |
Німеччина, Японія, Італія, Франція використовують закордонний досвід та новітні технічні знання для прискорення власних науково-технічних розробок |
4. Країни, що розвиваються з експортно-імпортною спрямованістю торгівлі ліцензіями |
Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина імпортують новітні технології для модернізації економіки та експортують удосконалені у країни третього світу |
5. Країни, що розвиваються з переважаючим імпортом ліцензій |
Таїланд, Алжир, Панама закупають технології у вигляді супутніх ліцензій для будівництва промислових об’єктів |
6. Країни, що розвиваються з епізодичним характером ліцензійної торгівлі |
Найменш розвинені країни – країни виробничої епохи, які за об’єктивними причинами не можуть впроваджувати нові технології або це є економічно невигідним |
Предметом ліцензійної торгівлі є патентні та безпатентні ліцензії на використання винаходів, секретів виробництва, технічного досвіду та знань. Тому залежно від рівня патентного захисту існують наступні види ліцензій:
1) патентна ліцензія, яка засвідчує передачу прав користування запатентованим винаходом без відповідного ноу-хау;
2) безпатентна ліцензія засвідчує передачу права користування незапатентованим ноу-хау.
За способом передачі виділяють:
1) самостійну ліцензію на використання технології без відповідних матеріальних носіїв;
2) супутню ліцензію на використання технології з наданням відповідних інжинірингових послуг та обладнання для впровадження її у виробництво.
Залежно від обсягу прав суб’єктів ліцензійної угоди:
1) проста ліцензія передбачає надання ліцензіару права їх продажу не одному, а багатьом ліцензіатам та самостійного використання об’єкта ліцензії. Прості ліцензії найчастіше використовуються у сфері виробництва товарів широкого споживання, де унікальність технології та необхідність збереження комерційної таємниці втрачає свою актуальність
2) виключна, при продажу якої ліцензіату надаються виключні права на використання об’єкту ліцензії на визначених у договорі умовах. Ліцензіар в даному випадку не може надавати аналогічну ліцензію іншим особам, однак має право самостійного використання її об’єкта. Характерною особливістю цих ліцензій є максимальне звуження території її використання, що відкриває для ліцензіара додаткові можливості для укладання ліцензійних угод з третіми особами;
3) повна ліцензія передбачає втрату ліцензіаром всіх прав на об’єкт ліцензії впродовж терміну дії ліцензійної угоди.
Умови ліцензійної торгівлі регулюються відповідною ліцензійною угодою – договором, відповідно до якого ліцензіар (власник ліцензії) передає ліцензіату (покупцю) дозвіл на використання об’єкта ліцензії (технології) на визначених умовах. При цьому право власності на технологію залишається за ліцензіаром, а ліцензіат отримує лише право на її використання в обумовлених у договорі межах, протягом визначеного в договорі часу та за визначену у договорі ліцензійну винагороду. Укладанню ліцензійної угоди передує досить складна підготовча робота по узгодженню економічних інтересів ліцензіара та ліцензіата. Тому основними вимогами до об’єкта ліцензії є:
1) високий технічний рівень;
2) промислове освоєння, підтвердженням якого є надані промислові зразки. У випадку придбання ноу-хау, коли унеможливлюється процес попереднього розкриття ексклюзивної інформації, ліцензіар та ліцензіат укладають опціонну угоду, відповідно до якої ліцензіат отримує на умовах конфіденційності доступ до ноу-хау та переважне право на покупку ліцензії протягом встановленого терміну при підтвердженні даних щодо її ефективності;
3) патентний захист, який знижує ризик копіювання та плагіату;
4) технологічний пакет – сукупність необхідної технічної документації, ноу-хау, обладнання, комплектуючих, технічної допомоги з метою прискорення процесу освоєння технології.
Однією з головних вимог до ліцензіата є наявність потенціалу освоєння нової технології та організації рентабельного виробництва. В США при виборі ліцензіата керуються наступними критеріями:
- правове становище компанії;
- імідж компанії у діловому світі;
- виробнича діяльність;
- збутова діяльність;
- фінансове становище;
- рівень інноваційного розвитку;
- інформаційне забезпечення тощо.
Після проведення переговорів між ліцензіаром та ліцензіатом підписується ліцензійна угода, структура якої є стандартною, але залежно від специфіки об’єкта ліцензії, інтересів партнерів до неї можуть бути внесені спеціальні корективи. Ліцензійна угода складається з наступних розділів.
1. Преамбула містить відомості про партнерів (юридичні назви, адреси).
2. Визначення понять, які будуть використовуватися у даній угоді з метою запобігання неправильного тлумачення. Зазвичай даються визначення таким термінам, як спосіб, продукція по ліцензії, спеціальна продукція, технічна документація, обладнання, комплектуючі вироби, патенти, ноу-хау, територія (зона виключного та не виключного права, зона експорту), початок комерційного виробництва (дата виготовлення першого зразка або випуску першої серійної партії продукції по ліцензії), звітний період (період діяльності ліцензіата з виконання умов ліцензійної угоди), ціна ліцензії.
3. Предмет угоди передбачає точне зазначення предмета, виду ліцензії (повна, виключна чи проста), номери патентів.
4. Технічна документація передбачає повний перелік супроводжуваної документації (як правило виноситься у додаток до угоди), терміни її передачі та умови відповідності.
5. Територія дії угоди передбачає визначення територіальних меж дії ліцензійної угоди, де ліцензіат отримує право виробляти та продавати ліцензійну продукцію.
6. Гарантії та відповідальність сторін по патентно-правових, технічних та виробничих питань.
7. Платежі. Вказуються форма та розмір ліцензійної винагороди, умови її виплати, а також умови оплати витрат з надання технічної допомоги, постачання обладнання, якщо вони не включаються у загальну вартість угоди.
8. Удосконалення, нові патенти. Обумовлюються обов’язки сторін щодо порядку обміну на комерційній або некомерційній основі удосконаленнями або нововведеннями.
9. Технічна допомога передбачає встановлення чітких умов, обсягів її надання.
10. Збори та податки. Визначається механізм сплати зборів та податків при укладанні та виконанні ліцензійної угоди.
11. Інформація та звітність. Даний пункт обов’язково включають при встановленні роялті у якості форми ліцензійної винагороди. У цьому випадку визначаються терміни, умови та обсяги надання інформації щодо виробництва, реалізації ліцензійної продукції та дані фінансової звітності.
12. Забезпечення конфіденційності включає перелік обов’язків ліцензіара та ліцензіата зі збереження конфіденційності отриманої від партнера інформації.
13. Вирішення суперечностей передбачає порядок розгляду суперечностей та механізм їх врегулювання.
14. Умови вступу в дію угоди та порядок припинення її дії. Вказуються термін дії ліцензійної угоди, умови вступу угоди в дію, порядок розірвання, умови її дострокового припинення.
15. Інші умови. У цьому розділі можуть висвітлюватись можливість переуступки прав, переходу прав при реорганізації однієї із сторін тощо.
Однією з найбільш важливих домовленостей у процесі підписання ліцензійної угоди між ліцензіаром та ліцензіатом є визначення ціни ліцензії та форми ліцензійної винагороди. Розрахувати ціну ліцензії до впровадження технології у виробництво досить складно, бо, не зважаючи на наявність промислових зразків, ліцензіат не в змозі спрогнозувати можливі прибутки (або збитки) від майбутньої реалізації товарів. Тому розраховується номінальна ціна з урахуванням таких факторів, як:
- імовірний прибуток ліцензіата від комерційного освоєння об’єкту ліцензії, який повинен бути вище прибутку від комерційної реалізації існуючої технології;
- витрати на розробку технології (витрати на НДДКР та освоєння виробництва). Досить часто ціна ліцензії може бути нижчою за витрати, оскільки вони покриються за рахунок комерційного освоєння технології;
- витрати, які виникають при передачі технології, які стосуються нефіксованих неформалізованих знань (витрати на відрядження спеціалістів для підготовки та перепідготовки персоналу компанії – ліцензіата, надання технічної допомоги, інжинірингових послуг тощо). У світовій практиці ці витрати в середньому становлять 20% сукупних витрат на освоєння нової технології;
- втрачена користь ліцензіара від самостійного освоєння технології;
- ціни на аналогічні технології у конкурентів;
- потенційні витрати ліцензіата від самостійної розробки технології;
- витрати, пов’язані з порушенням патентних прав та прав інтелектуальної власності.
Реальна ціна ліцензії встановлюється в процесі експлуатації ліцензійного об’єкта. Тому, формування ціни технології – це процес взаємодії ліцензіара та ліцензіата з метою реалізації власних економічних інтересів у технологічній сфері шляхом досягнення певного консенсусу.
Ліцензійні платежі поділяються на періодичні та одноразові. В 90% ліцензійних угод використовуються періодичні платежі (роялті) – це відрахування від прибутку ліцензіата на користь ліцензіара за право користування об’єктом ліцензії. Розмір роялті залежить від економічних результатів використання ліцензії. Ціна ліцензії у цьому випадку визначається за формулою:
,
(12.1)
де \/i — обсяг випуску продукції в i-му році;
Zi - ціна одиниці продукції в i-му році;
Рi - розмір роялті в i-му році;
n- термін дії ліцензійної угоди (без врахування терміну освоєння об’єкта ліцензії).
Періодичні платежі сплачуються ліцензіатом ліцензіару щорічно протягом дії ліцензійної угоди без врахування періоду освоєння технології. Частка відрахованого прибутку становить для простої ліцензії - 10%, виключної – 20%, повної – 30-35%. У світовій практиці розмір роялті зазвичай визначають не розрахунковим шляхом, а емпіричним, тобто шляхом встановлення галузевих середньозважених ставок (“стандартних роялті”), розмір яких складає 0,5-14%.
Паушальний платіж є фіксованою у ліцензійній угоді сумою ліцензійної винагороди ліцензіару за право користування об’єктом ліцензії, яка виплачується одноразово та не залежить від обсягів виробництва та реалізації ліцензійної продукції. Розмір одночасних (паушальних) платежів встановлюються відповідно до середньої суми роялті за весь період дії ліцензійної угоди без врахування можливих коливань ринкової кон’юнктури. Паушальні платежі можуть здійснюватись як у грошовій формі, так і в формі передачі частини цінних паперів (якщо метою ліцензіара є встановлення контролю над діяльністю ліцензіата) чи технічної документації (якщо здійснюється перехресне ліцензування) ліцензіата. Ця форма ліцензійних платежів застосовується у випадках, коли ліцензіар не має можливості контролювати комерційне освоєння об’єкта ліцензії.
На практиці часто використовуються поєднання періодичних та разових платежів – комбіновані платежі. Разовий платіж здійснюється до комерційного освоєння об’єкта ліцензії та дозволяє ліцензіару компенсувати витрати на НДДКР та підготовку ліцензійної пропозиції, а після впровадження технології у виробництво, випуску та реалізації продукції виплачуються роялті.
Впровадження нової технології завжди супроводжується ризиком і з метою його зниження у ліцензійних угодах передбачаються мінімальні гарантовані платежі у фіксованому розмірі, які отримує ліцензіар при невдалій експлуатації об’єкта ліцензії.
Також у міжнародній торгівлі ліцензіями використовуються ліцензійні платежі на компенсаційній основі, які передбачають виплату ліцензійної винагороди у матеріальній формі, тобто поставками продукції, виробленої по ліцензії.
Участь у прибутку – це відрахування частини прибутку ліцензіата, отриманого від реалізації ліцензійної продукції, ліцензіару за надану ліцензію. При використанні простої ліцензії складає 10%, виключної – 30%.
Участь у власності – це передача ліцензіатом ліцензіару частини власних акцій в якості платежу за право користування об’єктом ліцензії. Як правило, ліцензіар отримує від 5% до 20%, а інколи і до 40% акцій.