6.2. Фактори розвитку і поглиблення міжнародного поділу праці
В основі процесу сучасної територіальної диференціації виробничої діяльності лежать різні фактори природного, соціального, економічного, науково-технічного характеру, до яких слід віднести:
1) відмінності у розподілі природних ресурсів є однією з найбільш очевидних передумов поділу праці між країнами та визначення їх експортної спеціалізації;
2) географічне положення визначає пріоритетні напрями зовнішньоекономічної політики країн, особливості організації транспортних комунікацій, передумови для інтеграції;
3) відмінності у кліматичних умовах, які більшою мірою відображаються на агропромисловій спеціалізації країн;
4) чисельність населення країни визначає факторозабезпеченість країн – якщо в країні є значні трудові ресурси, їй більш вигідно спеціалізуватись на експорті трудомісткої продукції. Якщо ж у країні спостерігається дефіцит трудових ресурсів, то вигідніше імпортувати трудомістку продукцію;
5) розмір території країни. За наявності великої території та значної місткості внутрішнього ринку є можливості для розвитку суспільного поділу праці всередині країни. Не великі та середні за територією та чисельністю населення країни більшою мірою залежні від міжнародного поділу праці через відсутність природно-сировинних ресурсів та вузькість внутрішнього ринку. Однак сучасний розвиток міжнародної економіки свідчить про зміну характеру впливу цих факторів: більшість країн, що розвиваються є багаточисельними та мають велику територію, але ступінь їх залежності від міжнародного середовища велика. Це пояснюється не врахуванням таких чинників, як науково-технічний розвиток країн та характер зовнішньоекономічної політики;
6) головним чинником формування та розвитку МПП у сучасних умовах є науково-технічний прогрес (НТП), під впливом якого відбувається поглиблення поділу праці як всередині окремих країн, так і в міжнародному масштабі. Тому ступінь участі країни у МПП визначається рівнем розвитку її національних продуктивних сил, стану науки та технології;
7) характер та тип організації національної економіки, ступінь її відкритості зовнішньому середовищу. Відкритість економіки – це зважена державна політика економічного спілкування із зовнішнім світом, яка побудована на принципах ефективного, безпечного та взаємовигідного співробітництва.
6.3. Форми прояву і реалізації міжнародного поділу праці
Основними формами прояву та реалізації міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та міжнародне кооперування виробництва.
Спеціалізація виробництва передбачає концентрацію та визначення обсягів виробництва певних видів продукції в окремих країнах залежно від природно-кліматичних, політичних, соціально-економічних умов її розвитку. Міжнародна спеціалізація передбачає зростання концентрації та обсягів виробництва певних видів продукції в окремих країнах понад внутрішні потреби для задоволення потреб світового ринку.
Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) розвивається за двома напрямами – виробничому та територіальному. Залежно від виду виробничої діяльності МСВ поділяється на:
1) міжгалузеву спеціалізацію – спеціалізація країн на виробництві продукції різних галузей економіки;
2) внутрішньогалузеву – спеціалізація країн на виробництві диференційованих товарів однієї галузі;
3) спеціалізацію окремих підприємств.
У територіальному розрізі МСВ поділяється на:
1) спеціалізацію окремих країн;
2) спеціалізацію груп країн;
3) спеціалізацію окремих регіонів на виробництві продукції для світового ринку.
Формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є:
1) предметна спеціалізація, яка передбачає спеціалізацію країн, підприємств, компаній на виробництві готової (кінцевої) продукції;
2) по детальна – спеціалізація на виробництві вузлів, деталей, напівфабрикатів, компонентів тощо;
3) технологічна передбачає зосередження виробничих зусиль суб’єктів господарювання на окремих стадіях технологічного процесу.
З поглибленням МПП та розвитком МСВ в економічній літературі [1; 2; 15; 16; 28; 30] використовуються такі поняття як, “міжнародноспеціалізована галузь” та “міжнародноспеціалізована продукція”.
Міжнародноспеціалізованою галуззю називається галузь з високою часткою експортованої продукції та високим рівнем внутрішньогалузевої спеціалізації. Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є:
- коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – відношення частки експорту товару у загальному обсязі експорту країни до частки експорту товару у світовому обсязі експорту:
,
(6.1)
де
– коефіцієнт відносної експортної
спеціалізації;
–
річні
обсяги експорту;
–
річні
обсяги валового внутрішнього продукту.
Галузь вважається міжнародноспеціалізованою при значенні ≥1.
- галузева експортна квота – відношення обсягу експорту галузі до обсягу ВВП країни, дозволяє визначити експортну орієнтацію країни;
- індекс товарності характеризує ступінь участі країни у міжнародному поділі праці та визначається за формулою:
,
(6.2)
де
– індекс товарності країни;
– річні обсяги експорту;
–
річні
обсяги імпорту.
Міжнародноспеціалізована продукція виробляється в декількох країнах на основі розмежування виробничих програм відповідно до їх спеціалізації.
Міжнародне кооперування виробництва (МКВ) також є формою МПП, яка взаємопов’язана зі спеціалізацією. Поділ праці передбачає її спеціалізацію, а відповідно необхідність обміну та кооперування. В свою чергу, кооперування праці вимагає її поділу та спеціалізації.
Міжнародне виробниче кооперування – це форма МПП, яка передбачає об’єднання матеріальних, інноваційних, фінансових ресурсів декількох країн для реалізації великих науково-технічних проектів.
Класифікація міжнародного кооперування здійснюється за наступними критеріями:
1) за видами:
- економічне, яке полягає у концентрації економічних зусиль учасників коопераційного процесу для досягнення поставленої мети;
- виробниче, передбачає об’єднання виробничих зусиль суб’єктів господарювання;
- науково-технічне доцільне за необхідності акумулювання значних інноваційних ресурсів країн – учасниць для розробки та реалізації науково-технічних проектів;
- збутове кооперування спрямоване на мінімізацію витрат з реалізації продукції на зовнішній ринок;
2) за стадіями:
- передвиробниче, тобто коопераційні зв’язки виникають на етапі генерування ідей та формування стратегії співробітництва;
- виробниче – передбачає чітке розмежування виробничих програм учасників МКВ з метою мінімізації виробничих витрат;
- комерційне – передбачає співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
3) залежно від кількості учасників коопераційного співробітництва:
- двостороннє;
- багатостороннє;
4) залежно від структури зв’язків:
- внутрішньофірмове, яке здійснюється між структурними підрозділами фірм, підприємств, ТНК;
- міжфірмове, яке здійснюється між самостійними суб’єктами господарювання різних країн;
5) за галузевою належністю:
- міжгалузеве кооперування – передбачає співробітництво господарюючих суб’єктів різних галузей;
- внутрішньогалузеве – передбачає співробітництво господарюючих суб’єктів однієї галузі;
6) за територіальною належністю:
- міждержавне;
- регіональне;
- міжрегіональне.
Основними методами МКВ є:
1) договірна спеціалізація, яка передбачає розмежування виробничих програм та закріплення за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції;
2) реалізація спільних програм шляхом:
- підрядного кооперування, при якому виконавець за дорученням заказника виконує певні роботи з виробництва окремих деталей, компонентів, напівфабрикатів, які є частиною продукції заказника. Тобто при підрядному кооперуванні вибір виконавця оснований на його подетальній спеціалізації;
- організації спільного виробництва, що передбачає об’єднання фінансових, матеріальних, науково-технічних ресурсів учасників та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини продукції залежно від його спеціалізації (подетальної або технологічної);
3) створення спільних підприємств шляхом об’єднання на пайовій основі власності партнерів на умовах довгострокового співробітництва з чітким розподілом прибутків і ризиків відповідно до умов коопераційної угоди.