12.3. Міжнародні комерційні та некомерційні науково-технічні зв’язки

Міжнародне науково-технічне співробітництво здійснюється як на комерційній, так і на некомерційній основі. До форм налагодження некомерційних науково-технічних зв’язків відносять:

1) публікації у технічних, наукових, професійних журналах, виданнях та іншій спеціальній літературі;

2) участь у міжнародних виставках, ярмарках, симпозіумах, конференціях;

3) стажування вчених, спеціалістів у компаніях, університетах, організаціях;

4) навчання студентів та аспірантів;

5) діяльність міжнародних організацій у сфері науки та техніки.

До комерційних форм передачі технологій відносять патентні угоди, ліцензійні угоди, ноу-хау, інжиніринг, франчайзинг.

Патентна угода (patent agreement) — це міжнародний торговельний договір з передачі прав власності на винахід. Як зазначалось, для підтримки правової сили патенту його власник повинен сплачувати високі патентні мита, що спонукає до продажу патенту через неможливість впровадження винаходу у виробництво.

Ліцензійна угода (li­censing agreement) — це міжнародний торговельний договір з надання дозволу власником технології на її використання покупцем у визначених межах, протягом визначеного періоду часу та за визначену винагороду.

“Ноу-хау” (“know how”) — надання технічного досвіду та секретів виробництва, використання яких забезпечить підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. У міжнародному співробітництві під ноу-хау розуміють незапатентовані винаходи, які мають комерційну цінність, – економічна, правова, адміністративна інформація, авторські методики тощо.

Інжиніринг (engineering) — це надання технологічних знань, які необхідні для придбання або орендування, монтажу та введення в експлуатацію основних виробничих фондів (машин, обладнання, транспортних засобів тощо).

Франчайзинг – це передача торговельної марки та технології власником (франчайзером) на визначених умовах покупцю (франчайзі), які зазначаються у франчайзинговому договорі (франшизі).

Торгівля ліцензіями. Основною формою міжнародної передачі технології є торгівля ліцензіями, зростання обсягів якої обумовлено наступними чинниками:

1) комерційною зацікавленістю у здійсненні технологічних трансфертів;

2) посиленням конкуренції на світовому ринку та зміні її характеру з цінової на технологічну;

3) отриманням доступу до додаткових джерел ресурсів;

4) здійсненням перехресного ліцензування, в процесі якого компанії отримують доступ до нових технологій іноземних партнерів;

5) можливість проникнення на ринки країн з жорсткою протекціоністською зовнішньоторговельною політикою;

6) невідповідність технології стратегічним пріоритетам ліцензіара та можливість отримання прибутків від ліцензійної торгівлі;

7) політична нестабільність в країні, яка є гальмом для залучення іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі;

8) відсутність належного правового забезпечення науково-технічного співробітництва в країні.

Однак ліцензійна торгівля має і певні недоліки для ліцензіара, які полягають у:

1) втраті можливості отримання прибутків від самостійного впровадження технології у виробництво;

2) зниження цінності технології через укладання ліцензійних угод з декількома ліцензіатами;

3) втраті або обмеженні контролю над впровадженням технології у виробництво та якістю продукції, що значною мірою впливає на імідж компанії- ліцензіара;

4) неможливості або складності здійснення контролю за погашенням ліцензійних платежів;

5) при розширенні своєї діяльності за рахунок впровадження нової технології ліцензіат стає конкурентом ліцензіара (при експорті продукції на ринки країн, що розвиваються).

У цілому щорічний обсяг ліцензійної торгівлі складає близько 30 млрд дол., щорічна вартість продукції, виробленої за ліцензіями – 330–340 млрд дол. У міжнародній ліцензійній торгівлі серед лідерів слід відзначити США (65% надходжень від експорту ліцензій), Японію – 19%, Німеччину – 13%, Великобританію – 8%. Класифікація країн залежно від їх ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі наведена в табл. 12.1.

Таблиця 12.1