Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕВ посіб.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
3.89 Mб
Скачать

4.3. Розвиток світового господарства на початку XX століття

Нарівні з інтенсивним зростанням міжнародної торгівлі наприкінці XIX ст. великого значення набула така форма міжнародних економічних відносин, як експорт капіталу. На ранніх етапах експорт капіталу здійснювався промислово розвиненими країнами (Англією, Францією, Німеччиною, США) в країни з низьким рівнем економічного розвитку і, насамперед, в колонії та напівколонії. Усередині XIX ст. світове промислове панування належало Англії, що обумовлювалось її внутрішньою та зовнішньою економічною політикою, характерною особливістю якої було фритредерство (вільна торгівля). У 1850 році частка Англії у світовому товарообороті склала майже 40% (5,24 млрд марок з 14,5 млрд), в 1870 році – 14 млрд марок із 37,5 млрд, в той час як на частку США, Німеччини та Франції у 1850 році приходилось 4,9 млрд марок, а в 1870 році – 12 млрд.

У кінці XIX ст. Англія залишалась країною малого та середнього бізнесу, рівень концентрації капіталу був значно нижчий, ніж у США та Франції, що гальмувало процес монополізації капіталу. Великі монополістичні об’єднання виникли у нових галузях англійської промисловості: суднобудівництві, хімічній, цементній галузях, а також залізничному та морському транспорті. Особливістю англійського монополістичного капіталізму є його колоніальний характер. На початку XX ст. територія англійських колоній у сто разів перевищувала територію самої метрополії. Англія мала найбільший у світі воєнно-морський флот, що забезпечувало їй панування у Світовому океані. Наприкінці XIX – початку XX ст. вивіз капіталу став для Англії своєрідною компенсацією за втрачене світове лідерство. До Першої Світової війни обсяг експортованого Англією капіталу перевищував сумарний обсяг німецького та французького експорту капіталу; при цьому ¾ обсягу капіталу переважно у формі виробничих інвестицій експортувалось в межах Британської колоніальної імперії, близько 20% – в США, 5% – у країни Європи.

На відміну від Англії, перехід до монополістичного капіталізму у Франції відзначився стрімкими темпами зростання банківської сфери та уповільненими темпами у промисловості. У Франції саме фінансовий капітал був централізованим, що сприяло інтенсивному його експорту. На початку Першої світової війни обсяги експорту капіталу у 1,6 раза перевищував обсяги його імпорту, а щорічні темпи його зростання становили 103%. На відміну від англійського капіталу, який вкладався в основному у промислові підприємства, французький капітал був лихварським, тобто надавався у вигляді позик іноземним державам, компаніям. На початок Першої світової війни вартість різних цінних паперів у Франції склала 104 млрд франків, з яких частка вітчизняної промисловості та торгівлі складала лише 9,5 млрд франків. Капітал експортувався в різні країни. Так, у 1913 році з 42,5 млрд франків 12 млрд франків було вкладено в економіку Росії, 3 млрд франків – Туреччини, 3 млрд франків – Іспанії, 3 млрд франків – Португалії, 2,5 млрд франків – Австро-Угорщини, 7 млрд франків – США, Німеччини, Голландії, та Англії та 6 млрд франків – країн Латинської Америки. Низький рівень розвитку промислового виробництва обумовив переважання споживчого експорту та пасивного торговельного балансу Франції. ЇЇ зовнішньоекономічна політика відзначалась непослідовністю та невизначеністю – боротьбою між фритредерством та протекціонізмом. Так, промислова буржуазія займала жорсткі протекціоністські позиції, в той час як за свободу торгівлі виступали капіталісти, які займались будівництвом залізних доріг та внутрішньою торгівлею. Тому Франція почала вести активну завойовницьку політику для забезпечення надійного ринку для своїх товарів та капіталів. З 1830 по 1912 р. Франція завоювала Алжир, Туніс, Індокитай, території Західної та Екваторіальної Африки, Мадагаскар та Марокко, що дозволило створити другу після англійської колоніальну імперію площею 10,6 млн. км² , де проживало 55,5 млн чоловік.

Розвитку монополістичного капіталізму в Росії сприяла економічна криза 1900-1903 рр. Саме в цей період виникли монополістичні союзи для збуту продукції за монопольними цінами. Їх відмінність від синдикатів в інших країнах полягала у вибірковій монополізації тільки прибуткових підприємств та виробництв. На початку XX ст. були засновані великі синдикати: “Продвагон” (1902), “Продуголь” (1904), “Гвоздь” (1903), “Продамет” (1906). Концентрація капіталу охопила і банківську сферу – невеликі банки перетворюються у філії крупних банків. У 1901-1904 рр. Петербурзько-Азовський, Мінський та Київський банки об’єднались у Азовсько-Донський банк. У 1908 р. утворився Об’єднаний банк з Московського міжнародного, Орловського комерційного та Південно-Руського промислового. На початку 1900 р. частка 9 петербурзьких банків в балансі комерційних банків країни становила 47,7%, а наприкінці 1905 р. частка 10 петербурзьких банків досягла 64,4%. Шляхом придбання акцій банки-монополії поступово перетворюються у власників основного капіталу промисловості. Таким чином, монополізація банківської сфери, як і в інших країнах, сприяла виникненню в Росії фінансової олігархії. В цей період країна активно експортувала капітал в Маньчжурію, Китай, Монголію, Афганістан, Туреччину, Персію та Балканські країни, так і імпортувала його – іноземні вкладення становили 45% всього акціонерного капіталу. Більше половини іноземного капіталу було вкладено в металургійну та гірничу промисловість. В першому десятилітті XX ст. за активною участю французьких інвесторів у Росії створюються великі торговельні монополістичні об’єднання з метою інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності, яка мала сировинний характер. Так, у структурі експорту країни 90% складали сировина та продовольчі товари і тільки 10% – тканини, цукор, метали. Зовнішньоекономічна політика Росії характеризувалась активною державною підтримкою експортерів у формі спеціальних премій, повернення податків з експортованих товарів тощо. Але, не зважаючи на це, Росія займала лише п’яте місце в світі за обсягами виробництва промислової продукції та виплавки сталі, шосте – по видобуванню вугілля, восьме – за виробництвом електроенергії.

Об’єктом інвестиційного інтересу була і Україна – найбільш розвинений регіон Російської імперії. Переважна частина іноземних інвестицій (до 90%) спрямовувалась у видобувну, сталеплавильну та інші галузі важкої індустрії. Інвесторам Франції, Німеччини, Англії, Бельгії належало 80% всіх доменних печей, 90% коксохімічних заводів, 80% рудників Кривого Рогу, 70% видобування марганцю та значна кількість вугільних шахт Донбасу.

Зовнішньоторговельна експансія та вивіз капіталу на ранніх етапах монополістичного капіталізму привели до економічного поділу світу найбільшими монополіями. Виникли міжнародні монополістичні формування – прообрази сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК). На початку ХХ ст. виникнення значних протиріч між ними обумовило територіальний поділ світу, початок якого поклала Перша світова війна. Монополізація економічного життя, вирішуючи цілій ряд протиріч ринкового господарства, сприяла формування простору для розвитку продуктивних сил. Разом з тим, монополізація економіки привела до виникнення протиріч між її суб’єктами. Надаючи нові імпульси розвитку продуктивних сил, монополістичний капіталізм посилив руйнівні наслідки конкурентної боротьби як в окремих країнах, так і у світовому господарстві у цілому. Особливо ця тенденція проявилась у світовому господарстві, де протиріччя, які притаманні монополістичному капіталізму, визначили характер принципів міжнародного спілкування. В цей період міжнародні економічні відносини будувались з позиції сили: у зовнішній торгівлі панував нееквівалентний обмін, звичайним явищем було пряме розграбування багатств та ресурсів менш розвинених країн, жорстка експлуатація поневолених територій, у світовому господарстві панувала не рівноправність. Весь світ поділився на “центр” (індустріально розвинені країни) та “периферію” (країни, що розвиваються). Однак сам “центр” розвивався нерівномірно і ця нерівномірність в період монополізації економіки посилювалась.