Динаміка та прогноз споживання електроенергії в світі, млрд. КВт. Ч.

Країни	1990 р.	2000 р.	2010 р.	2020 р.	2030 р.	середньорічний темп приросту у 2001 –2030 рр., %
Промислово розвинені країни	6368	7950	9100	10500	12100	15,3
Країни, що розвиваються	2272	4170	7400	10200	14000	37,5
Країни з перехідною економікою	1903	5290	2400	3100	2900	-45,2%
Світ у цілому	10543	13630	18900	23800	29000	28,9%

Аналіз даних табл. 8.13 свідчить про неухильне збільшення обсягів споживання електроенергії в світі. Зокрема, прогнозується збільшення середньорічних темпів приросту кінцевого споживання електроенергії у країнах, що розвиваються, у 2,45 рази порівняно з розвиненими країнами. Країни з перехідною економікою у майбутньому значно (на 45,2%) зменшать обсяги споживання електроенергії, що обумовлюється темпами їх соціально-економічного розвитку та зменшенням чисельності населення.

Американські спеціалісти прогнозують, що до 2015 року потреби у паливно-енергетичних ресурсів збільшаться на 54% порівняно з 1995 роком, що обумовлюється швидким зростання обсягів промислового виробництва у азіатських країнах. Споживання енергії у світі в 2015 році збільшиться до 20 трлн кВт на рік, що на 75% більше, ніж у 1995 році (11,4 трлн кВт). Для цього необхідно побудувати 5000 нових 300-мегаватних електростанцій. Розробки Міжнародної ради з питань енергетики показали, що до 2020 року слід очікувати збільшення попиту на електроенергію порівняно з 1990 роком вдвічі. Прогнозується, що ТЕС збільшать споживання вугілля з 26,1% до 28,5%, частка спожитого газу збільшиться з 19,3% до 20,9%. Практично не зміняться обсяги виробництва електроенергії на ГЕС – 5,7 – 5,8% від загальних обсягів виробництва електроенергії, а АЕС збільшать обсяги виробництва з 4,5% до 5,8% [42].

Регулювання ринку енергоресурсів здійснює автономна міжурядова організація ООН – Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), яке було створене у 1959 році. Метою МАГАТЕ є організація та контроль за раціональним використанням атомної енергії. Даною організацією було розроблено такі міжнародні конвенції як Конвенція про безпечне поводження з відпрацьованим ядерним паливом та безпечним поводженням з радіоактивними відходами і Конвенція про ядерну безпеку. Її діяльність спрямована на постійний контроль за відповідністю норм та виконанням заходів радіаційної безпеки та захисту при здійсненні технологічних процесів, правил безпечного транспортування радіоактивних матеріалів, відходів тощо.

Також регулюванням світової енергетики займається Міжнародне енергетичне агентство – МЕА, яке було створене у 1974 році відповідно до Міжнародної енергетичної програми. До МЕА входять держави – члени ОЕСР, окрім Ісландії та Мексики. Основною метою даної організації є надання сприяння координації неенергетичної та екологічної політики країн-членів та співробітництва з метою розвитку різноманітних джерел енергії та підвищення ефективності її використання.

Основними напрямами діяльності МЕА є:

- надання сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва в розвитку різноманітних джерел енергії;

- створення резервних енергетичних запасів з метою подолання непередбачуваних ситуацій;

- аналіз енергетичної політики країн-членів МЕА з метою ефективного використання енергоресурсів;

- проведення досліджень світового паливно-енергетичного комплексу.

Однією зі складових енергетичної сфери є енергія з нетрадиційних джерел або відновлювальні джерела енергії, до яких відносяться енергія вітру, сонячна енергія, морська енергія тощо.

Основною особливістю енергії вітру є її непостійність, тому її частка у енергоресурсах невелика. Електроенергію за рахунок сонячної енергії можна отримати або в теплосилових установках, в яких використовується потік концентрованого сонячного випромінювання, або шляхом прямого перетворення енергії з використанням фотоелектричних перетворювачів. На початку XXI ст. світове виробництво фотоелементів у світі склало 200 МВт, а щорічні темпи зростання за останні п’ять років – близько 30%. Серед країн-лідерів слід відзначити Японію – 80 Мвт, США – 60 МВт, Німеччину – 50 МВт. Загальна площа сонячних колекторів (водонагрівачів) у світі перевищує 21 млн м² , а річні обсяги виробництва колекторів становлять 1,7 млн м². Лідерами з виробництва сонячних колекторів є Японія (7 млн м² ), США (4 млн м²), Ізраїль (3 млн м²), Греція (3 млн м²). Морська енергія включає енергію приливів, хвиль, течій, перетворення теплової енергії океану, градієнту солоності, морської біомаси. Так, перетворення теплової енергії океану базується на різниці температур між поверхневими водами і більш холодними придонними. Це забезпечує безперервне поповнення запасу теплової енергії, яка в подальшому може бути перетворена в електроенергію. Слід зазначити, що вже сьогодні такі нетрадиційні джерела енергії як енергія вітру, біомаси, гідроенергія можуть ефективно використовуватись у виробництві. Використання ж енергії сонця, приливів, хвиль, течій є досить витратним і тому розглядається як альтернатива при подорожчанні органічного палива.

Чорна та кольорова металургія. Чорна металургія є однією з базових галузей світового господарства, яка включає видобування та збагачення залізної, марганцевої та хромової руди, виплавку чавуну та сталі, виробництво стального прокату.

Світові прогнозні ресурси залізної руди досягають приблизно 600 млрд т, а розвідані за­паси – 260 млрд т. Найбільшими родовищами в світі знаходяться в Бразилії, Австралії, Канаді, Росії, Китаї, США, Індії, Швеції. Видобуток залізної руди складає 0,9 – 1,0 млрд т на рік. Ресурсозабезпеченість світового господарства цією сировиною – приблизно 250 років. Для виплавки чорних металів необхідні марганець, хром, кобальт, нікель, а для виплавки якісних сталей та сплаві використовують вольфрам та молібден. Родовища марганцевих руд зосереджені в Південно-Африканській республіці (ПАР), Габоні, Індії; нікелю – в Новій Каледонії, Канаді, Індонезії, Філіппінах; кобальту – в Заїрі, Новій Каледонії, Австралії, Індонезії; хрому – у ПАР, Зімбабве, вольфраму – у Південній Кореї, Австралії; молібдену – в країнах Америки.

Для виробництва кольорових металів (алюмінію) широко використовують боксити, прогнозні запаси яких становлять 50 млрд т, а розвідані - 20 млрд т. Найбільшими родовищами бокситів володіють Австралія, Гвінея, Брази­лія, Венесуела, Ямайка. Забезпеченість світової економіки бокситами при щорічних обсягах видобутку близько 80 млн т – 250 років.

Прогнозні запаси мідних руд оцінюються у 860 млн т, достовірні – 450 млн. т, основна частина яких зосереджена в США, Чилі, Заїрі, Канаді, Панамі, Перу, Замбії. При щорічних обсягах видобутку у 8 млн т, їх вистачить на 56 років

Достатньо обмеженими є запаси свинцю, олова, цинку. Прогнозні запаси свинцю складають 200 млн т, достовірні – 100 млн т, які знаходяться в США, Австралії, Канаді. Видобуток свинцю становить 2,5 млн т на рік, забезпеченість ним – 40 років.

Прогнозні запаси олова – 8,3 млн т, достовірні – 3,8 млн т. Родовища олова знаходяться в Індії, Таїланді, Болівії. Забезпеченість оловом при щорічних обсягах видобутку у 180 тис. т – 18 років.

Запаси цинку оцінюються у 300 млн т, достовірні – 250 млн т. В основному родовища цинку зосереджені в США, Канаді, Австралії, Перу, Мексиці. При щорічному видобутку цинку в обсязі 4,5 млн т його запасів достатньо на 55 років.

Аналіз ресурсної бази світового господарства дозволив виявити певні диспропорції між ресурсозабезпеченістю країн та рівнем їх виробничого розвитку. Так, у промислово розвинених країн зосереджено близько 36% мінеральних ресурсів світу і 81% обробної промисловості. У країнах, що розвиваються сконцентровано близько 50% мінеральної сировини і менше 20% обробної промисловості, що перетворює їх на “сировинні придатки”. Країни Східної та Центральної Європи мають значні запаси мінеральної сировини – 14%, серед них найбільші запаси має Росія, частка якої складає 13% світових запасів нафти, 39% природного газу, 30% залізної руди, 70% апатитової руди. Мінеральні ресурси є однією з найприбутковіших статей міжнародного торговельного обороту. В табл. 8.14 наведено динаміку експорту руд та металів у розрізі груп країн.

Таблиця 8.14