Донорські установи сша з надання міжнародної технічної допомоги Україні

Донорська установа	Кількість проектів	Вартість проектів (млн дол. США)
Агентство США з міжнародного розвитку	42	213,009539
Департамент енергетики США	17	80,318706
Державний Департамент США	8	19,206685
Агентство з торгівлі і розвитку	1	0,666830
Міністерство фінансів США	1	2,3936
Міністерство оборони США	3	37,579607
Корпус Миру США	2	10,44
Комісія США з ядерного регулювання	1	1,62
Міністерство праці США	2	3,15
Національний фонд підтримки демократії	1	0,367057

Усі проекти з надання міжнародної технічної допомоги обов’язково реєструються в Державному реєстрі проектів Міністерством економіки України. Для контролю за виконанням проектів Міністерство економіки разом з представниками країни-донора та виконавцями здійснює їх поточний та заключний моніторинг. На основі результатів моніторингу робляться висновки щодо ефективності та доцільності подальшої міжнародної технічної допомоги.

Основу національного науково-технічного потенціалу складають висококваліфіковані кадри. У цілому в Україні функціонують 1388 установ, які займаються НДДКР, серед них 295 науково-дослідних інститути (НДІ) та 103 їх філії, 143 вузи, 443 проектно-конструкторських інститути, 97 конструкторських бюро на самостійному балансі. Кількість винахідників та раціоналізаторів у країні неухильно зменшується – з 1 027 000 чоловік у 1985 році до 48 000 чоловік у 2000 році, тобто у 21 раз. Протягом останніх десятиліть спостерігається міграція висококваліфікованих кадрів (так званий “відплив інтелекту”) з України в Росію – 42%, США – 18%, країни Західної Європи, Канаду, що обумовлюється відсутністю відповідного державного фінансування наукових розробок. Так, на наукову працю в Україні витрачають у 100 разів менше коштів, ніж у Франції, Німеччині, Великобританії. Обсяги державного фінансування науки складають 0,4% ВВП, у той час як в США – 3,8%, Німеччині – 3,5%, Росії – 2,5%, Південній Кореї – 2,5-3,0%, Сінгапурі – 2,3%, Малайзії – 0,5%. В розвинених країнах 10% витрат на науку складають витрати на фундаментальні дослідження, 40-60% – на конструкторсько-технологічні розробки, а 30-50% - на впровадження у виробництво та реалізацію товару. В Україні витрати на наукову діяльність розподіляються наступним чином: 60% - фундаментальні дослідження, 15-20% – конструкторсько-технологічні розробки, 5-10% – впровадження експериментальних зразків, 10% – впровадження у виробництво та просування товару на ринок. Тому не випадково, що в Україні 90% виробленої продукції не має відповідного науково-технічного забезпечення. Наукомісткість промислового виробництва складає 0,3%, що у 10-20 разів нижче світового рівня. На сьогодні приховане безробіття в науковій сфері складає майже 90%, спостерігається значне скорочення наукових кадрів – на кожні 10 000 населення приходиться 25 вчених

Однією з найбільш ефективних форм взаємодії науки та виробництва вважаються технологічні зони або технологічні парки, які включають виробничу зону та науковий центр, завдяки чому в одному місці концентруються науковий і промисловий потенціал. Перший технопарк – Стенфордський університет – виник у США на початку 50-х рр. XX ст., на сьогоднішній день у країні їх налічується близько 160 – це 30% загальної кількості технопарків у світі. У Європі технопарки виникли у 70-х рр. XX ст., одними з перших були Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі, науковий парк Триніті коледж в Кембриджі, Софія – Антиполіс в Ніцці та ін. У 80-х рр. XX ст. технопарки почали виникати в Канаді, Сінгапурі, Австралії, Бразилії, Індії, Малайзії, Китаї, Японії, а в 90-х рр. – в Росії та Україні.

У світовій економіці існують чотири важливі критерії успіху технопарків, а саме:

1) ефективний організаційний менеджмент, який полягає у підтримці місцевих органів влади, правильності вибору організаційно-правової форми, відсутність бюрократичного апарату, наявність суспільної фінансової та технічної підтримки, згуртований колектив, тісні наукові зв’язки з університетом;

2) правильний вибір місця розташування парку;

3) розробка цілеспрямованої маркетингової стратегії;

4) фінансування наукових досліджень є основним критерієм ефективної роботи технопарків. Так, у США близько 50% витрат технопарків покриває держава, в Китаї – 90%, в Фінляндії Національне технологічне агентство TEKES інвестує від 30 до 80% коштів у інноваційні проекти.

В Україні формально існує 16 технопарків, з яких функціонують 4: Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона (Київ), Інститут монокристалів (Харків), Інститут фізики напівпровідників (Київ), “Вуглемаш” (Донецьк). У табл. 12.3. наведені технопарки-аутсайдери.

Таблиця 12.3