Розподіл експорту руд та металів за групами країн, %

Групи країн	Руди та метали
	1980	1990	2004
Промислово розвинені країни	65,7	51,3	49,3
Країни з перехідною економікою	5,2	6,9	6,3
Країни, що розвиваються	27,3	40,9	43,3

Аналіз експорту руд та металів свідчить про неухильне зростання частки країн, що розвиваються. Це обумовлюється збільшення обсягів їх видобутку через постійне збільшення світового попиту.

Частка ж розвинених країн зменшується завдяки збільшенню імпорту з країн, що розвиваються більш дешевої та більш якісної мінеральної сировини, а також за рахунок транснаціоналізації виробництва – відкриття філій ТНК у країнах з легким доступом до джерел дешевої сировини.

8.4. Агрокліматичний потенціал світового господарства

Сільське господарство є однією зі стратегічно важливих галузей національного господарства всіх країн світу, від рівня та характеру розвитку якої залежить її національна продовольча безпека.

Сукупність таких сільськогосподарських галузей, як землеробство, рослинництво та тваринництво становлять агропромисловий комплекс країни. Співвідношення між цими галузями змінюється під впливом структурних та кон’юнктурних змін у промислово розвинених країнах. Так, у Швеції, Фінляндії частка тваринництва у валовому виробництві сільськогосподарської продукції становить 75 – 80%, а у США – 55%, Франції – 53%, Італії -42%.

Незважаючи на значний вплив агропромислового комплексу на розвиток світової економіки, частка сільськогосподарської продукції у світовому експорті неухильно зменшується: по продовольчих товарах з 13% в 1970 році до 9% у 2004 році; по сільськогосподарській сировині з 7 до 2,5%. Ця тенденція обумовлена як підвищенням рівня самозабезпеченості продовольством країн Західної, центральної Європи, Китаю та Індії, так і широким використанням замінників сільськогосподарської сировини.

Агропромисловий потенціал світового господарства визначається можливістю світового агропромислового комплексу забезпечувати потреби міжнародної економіки у продовольчих товарах.

Основною галуззю землеробства є вирощування зернових культур, яке неухильно зростає – за останні 50 років з 800 до 2000 млн тонн. В структурі збору зернових 28% займає пшениця, 26% – рис, 25% – кукурудза, 21% – інші зернові. Частка розвинених країн складає 30% валового збору зернових у світі. Лідерство країни у цій галузі визначається за двома критеріями: за врожайністю зернових (ц/га): Японія – 54, США – 47, країни ЄС – 46, Україна – 14–16; за збором зерна на душу населення (кг): Канада – 2125, Австралія – 1320, США – 1250, Франція – 1050, Україна – 790 [25]. Динаміка світового ринку зернових відображена у табл. 8.15.

Таблиця 8.15

Динаміка світового ринку зернових, млн т

Компонент	Роки					Зміни
	2003-2004	2004-2005	2005-2006	2006-2007	2007-2008	2005/2004	2006/2005	2007/2006	2008/2007
Виробництво	1481	1649	1602	1567	1655	+168	-47	-35	+88
Торгівля	208	212	215	222	224	+4	+3	+7	+2
Споживання	1543	1601	1615	1621	1663	+58	+14	+6	+42
Запаси	281	329	316	262	255	+48	-13	-54	-7

Дані табл. 8.15. свідчать про неухильне зростання обсягів споживання зернових – на 120 млн т за останні 5 років, що обумовлюється збільшенням кількості населення в світі та загостренням продовольчої проблеми. У той же час, у 2005 – 2007 рр. світове виробництво зернових зменшилось на 82 мл. т, що пов’язано з несприятливими кліматичними умовами, зниженням рівня продуктивності сільськогосподарських земель. Дана тенденція привела до значного скорочення запасів зернових – на 74 млн т за останні 4 роки. Вирішення проблеми із забезпеченістю світової економіки даним видом продовольства частково стало можливим тільки у 2008 році за рахунок збільшення експорту зернових з країн Східної Європи та СНД, у тому числі і з України.

Світові обсяги експорту зерна складають щорічно близько 200 млн т (10-11% валового збору), у тому числі 90–100 млн т пшениці, 60–70 млн т кукурудзи, 15–20 млн т рису. Основними експортерами пшениці є США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина, кукурудзи – США. Основними імпортерами пшениці є Китай, Японія, Бразилія, Єгипет. Світове виробництво рису щорічно складає близько 530 млн т. Лідируючі позиції на світовому ринку рису займають Таїланд, США, В’єтнам, М’янма, Пакистан, а імпортерами – Індонезія, Бангладеш, Іран, КНДР, Саудівська Аравія, Бразилія.

У розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою широкий розвиток отримало м’ясомолочне тваринництво. Перехід на індустріальні методи, покращення кормової бази, успіхи селекції сприяли значному зростанню продуктивності тваринництва. За надоями молока з однієї корови (в тис. кг на рік) лідирують США – 6,7; Данія – 6,3; Швеція – 6,2; Японія – 5,2; Україна – 2,8. У промислово розвинутих країнах порівняно з країнами, що розвиваються надої молока у 6 разів вище, а виробництво м’яса – у 1,5 рази. За виробництвом молока на душу населення лідирують Нова Зеландія – 2400 кг, Нідерланди – 900 кг, Білорусь – 700, Франція – 490, Німеччина – 450, Україна – 300. За виробництвом м’яса лідерські позиції належать Нідерландам – 200 кг., Австралії – 180, США – 125, Аргентині -125, Німеччині – 110, Франції – 110 (в Україні – 40 кг) [25].

Світове виробництво м’яса складає 53 – 54 млн. т на рік. У світовій торгівлі яловичиною чітко виокремлюються країни експортери та імпортери даної продукції за регіонами. Так, по експорту яловичини та телятини лідерами є Австралія і Нова Зеландія, частка яких становить 25% світового експорту, а також Бразилія, Аргентина, Уругвай, країни ЄС та США. Основними імпортерами їх продукції є Японія, Республіка Корея, Іран, Єгипет. Основними експортерами свинини є Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Канада, США. Основні експортери баранини та ягнятини – Нова Зеландія та Австралія, по експорту птиці – країни ЄС і США.

Особливе місце у світовій торгівлі м’ясом та молочною продукцією займають США. Відносно низькі світові ціни на ці товари привели до переорієнтації американського агропромислового виробництва на імпорт сільськогосподарської продукції. Аграрна політика США спрямована на підтримку експорту зернових, у тому числі фуражного зерна, в результаті чого потенційні можливості країни зосереджені не на експорті тваринництва, а на експорті сировини для їх виробництва.

Щорічний обсяг світової торгівлі молочними продуктами (переважно сирами, сухим молоком, вершковим маслом) перевищує 11 млн т основними постачальниками цих продуктів є Нідерланди, Ірландія, Данія, Франція, Нова Зеландія.

Традиційними постачальниками овочів та фруктів є більшість країн Європи: Франція, Італія, Німеччина, Іспанія, Швейцарія, Нідерланди, Португалія. Причому, країни Північної Європи є постачальниками овочів, а південної європейської частини – фруктів та винограду. Структура світової торгівлі фруктами наступна: 35% – банани, 30% – цитрусові, 18% –кісточкові, 5% – виноград, 2% – ананаси, 9% – інші фрукти. Структура світової торгівлі овочами: 38% – картопля, 18% – томати, 8% – капуста, 6% – огірки, 30% – інші овочі.

Найбільшими виробниками цукру в світі є Індія, Китай, Бразилія, Таїланд, Франція, Куба, Україна (9 - 10 місце – близько 4 млн т на рік). Зростання споживання цукру на душу населення спостерігається насамперед у країнах, що розвиваються, а в розвинених, навпаки, спостерігається протилежна тенденція за рахунок збільшення споживання замінників цукру. Не зважаючи на це, в наступні роки прогнозується збільшення щорічних обсягів споживання цукру на 1,2%. Цьому сприятиме державна політика підтримки національних виробників цукру, а також діяльність Міжнародної угоди по цукру. 75% світової торгівлі цукром здійснюється на вільному ринку, де найбільш показними є котирування Лондонської, Нью-Йоркської та Паризької бірж.

Світове виробництво олійних культур має наступну структуру: соєві боби (48,6%), насіння бавовни (15,9%), насіння рапсу (10,9%), арахіс (10%) та насіння соняшника (10%). Основним виробниками сої у світі є США (50% обсягів світового виробництва), Бразилія (17%), Китай (10,8%), Аргентина (10%). Ці країни і є основними її експортерами, а імпортерами виступають Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Італія, Португалія. Виробництво соняшника зосереджено у країнах Європейського Союзу 28 – 29% його світового виробництва, Аргентині – 17 – 18%, США – 11%, Україні –10%. У розрахунку на душу населення Україна займає третє місце у світі (45 кг) після Угорщини (71 кг) та Болгарії (52 кг)[25].

Таким чином, розвиток сучасного агропромислового комплексу має наступні риси:

1) збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на душу населення;

2) зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва у промислово розвинених країнах за рахунок впровадження нових технологій виробництва продуктів – замінників сільськогосподарської сировини;

3) збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва у країнах, що розвиваються, обумовлене стрімким зростанням чисельності населення та загостренням проблеми його продовольчої забезпеченості;

4) скорочення сільськогосподарських продуктивних земель;

5) розвиток міжгалузевої кооперації;

6) впровадження нових методів обробки сільськогосподарських земель шляхом механізації та автоматизації, розробка штучних сортів рослин та пород скотини для підвищення рентабельності галузі;

7) концентрація капіталу в агропромисловому комплексі, яка обумовлена високим рівнем конкуренції на світовому ринку та збільшенням витрат на інноваційні розробки з метою підвищення продуктивності та рентабельності сільськогосподарського виробництва.