Міжнародно-правові аспекти дипломатичних зносин. Встановлення дипломатичних відносин і заснування дипломатичних представництв

Нормальне спілкування між державами було б неможлие, якби всі вони не дотримувались загальни принципів взаєми, і в першу чергу таки загальновизнаних принципів міжснародного публічного права, я рівноправність і самовизначення народі, суверенна рівність, териоріальна цілісність, невтручання у внутріїші справи одна одної Безперечно, потрібен інструмент, за допомогою яого держави на практиці змогли б реалізувати ці принции. Дійсно, яким способом і в, яій формі одна держава може демонструвати свою повагу іншій державі я ріному партнерові?? Як держава повинна поводиись з представниками іноземни держав не на шкоду своєму престижсу і національному достоїнству? Ці та інші подібні запиання немиуче виниали б, якби в ході багатовікової історії міжнародних відносин і дипломатії не утворися такий інструмент. Таким інструментом є диломатина діяльність державни органів зовнішніх зносин.

Ст. 2 Віенської конвенції 1961 р. про дипломатині зносини передбачає, що «встановлення дипломатичних відносин між державами і заснування постійних дипломатини, представництв здіснюється за взаємною згодою держав»». У міжнародному праві не існує права посиання посольства, хоча всі незалежні держави мають право встановлювати диломатині віносини. Передумовою для встановлення і підтримгування диломатиних відноси є міжснародно-правове визнання держави. Практино визнання «де-юре»» веде до встановлення дипломатини відноси. Останнє тягне за собою, я правило, обмін дипломатиними представнитвами. Однак з різних приин держави можсуть утриматися ві фактичної організації посольств і підтримуваи диломатині відносини в інши формах (наприклад, з допомогою спецільни місі). Але це скоріше виняток, а не правио.

Засновуючи постійні дипломатичні представництва, держави домовляються, на якому ріні функціонуватимуть ці представництва - на рівні посольств чи місій. Посольства - це дипломатичні представнитва вищого поряку, тоді як, місії - нижчого. Був час, коли створення посольств було прерогаиою великих держав (у 1822 р. в Лондоні тільки 6 європейськи столиць було представлено посольствами). Тепер переважну більшість дипломатини представництв усіх кран становлять посольства

Місії, як правио, практиуються при незначному обсягові зв'язкі між державами, а також у ти виадках, коли відносини між ними не зовсім урегульовані чи навіь дещо напружен. Звичайно, з часом, а також зі зміою умов, місії можуть бути перетворені на посольства

Незважаючи на. суттєву різницю між посольствами і місіми, з погляду ї правового положення, вони рівні між собою. Мж ними, не має бути ніякої різниці у матерільному змісті, обсягові приілеїв та імунітетів, адже це органи, яі представляють державу я суб'єкт міжснародного права Це ж стосується і осіб, які очолюють згадані диломатині представництва.

Диломаині представнитва держав за кордоном виконують цілий ря важлии функцій. Вони визначаються міжснародним правом і національним правом держави. Згідно з Віенською Конвенцією про диломатині зносини 1961 року (ст. 3) головними функціми посольств і місій є: 1) представництво акредиуючої держави в державі перебування; 2) захист в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громаддя у межах, передбачених міжснародним правом; 3) ведення переговорі з урядом держави перебування; 4) з'ясування всіма законними засобами (тобто в рамках законів крани перебування) умов і подій в державі перебування та повідомлення про ни своєму уряові; 5) заохочення дружніх віносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їхні взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

Поряд з указаними функціями в даний час диломаині представництва вионують нерідко і консульські функції, для чого в таки виадках у складі посольств і місій утворюються консульські відділи.

Дозакордоннихорганівзовнішніхзносинналежатьіпостійніпредставництвадержавприміжнародних організаціях. Це порівняно новий іститут міжснародного публічного права, що набув значного розвитку в шслжоєннИ час, у зв'язку із створенням ООН та інши міжснародни організацій як всесвітнього (ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.), так регіонального (ОАД, ОАЄ та ін.) характеру.

Посгійні представництва держав та їхні співробінии перебувають при відповідній міжснародній організації безперервно протягом усього строку їхніх повноважень, які видаються уряом, що направляє її.

Такі представництва існують насамперед при ООН. Багато держав мають постіїні представництва при спеціліовани установах ООН. Неріко вони утворюються і при регіональних органіаціях За заальним правиом, представництво держави при міжнародній організації може мати тільки член даної міжнародної організації.

До функції постіного представнитва при міжнародні організації входять: забезпечення представнитва своєї держави, охорона її ітересів стосовно до організації, підтримування зв'язків з нею, повідомлення своєму урядові інформації про ії дільність тощо.

Найбільше значення мають постіні представнитва держав-членів при штаб-картері ООН у Нью-Йорку. Акредитування постійних представниів при Секретаріаті ООН зДОйснюється шляом вручення постійними представниами повноважень своїх держав Генеральному Секретареві ООН. Головне завдання представнитв — підтримувати необхідні зв'язки між державами-членами і ООН. Окрім представництва своєї держави в ООН, постійні представництва ведуть чималу дипломаичну роботу і поза рамками ООН, підтримуючи контакти з аналогічними представництвами інши держав, у тому числі й ти, з якими дана держава має дипломатини віносин. Саме це робить постійні предстаництва при ООН важливими органами зовнішніх зноси держав.

Україна також має свої постіні представнитва при деяки з ци організацій, наприлад, у Нью-Йорку при ООН, у Парижі при ЮНЕСКО, у Відні при міжснародни організаціях та ін.

Віденська конвенція про спеціальні місії 1969 р. виначає спеціальну місію як місію, що має представниький і тимчасови характер і посилається однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду певних пиань або для виконання в цій державі певного завдання. Інакше кажучи, спеціальні місії - це делегації держав, які виконують певні функції в двосторонніх віносинах (делегації на двосторонніх переговорах, на різни церемоніх, наприлад, при вступі на посаду глави держави, на ювілеях).

Главою спеціальної місії може бути політиний діяч (глава держави, голова уряду, депутат парламенту) або інша уповноважена на це особа. В Конненції про спеціальні місі робиться застереження, що у ти виадках, коли спеціальну місію очолюють глава держави, голова уряду, міністр закордонни справ або тоді, коли ці особи беруть участь у спеціальній місії, вони користуюэться в державі перебування або третій державі, переваами, приілеями й імунітетами, яі визнаються за ними міжснародним правом (ст.21).