3. Геостратегія держави.
ПЛАН
Сутність геостратегії в сучасному світі.
Національні інтереси та національна безпека держави.
Типи геостратегії держав.
Вплив імперської геостратегії в сучасному світі.
1. Сутність геостратегії в сучасному світі.
Як і в минулому, сьогоднішній світ наповнений боротьбою між різноманітними геополітичними силами. Проте ця боротьба, як правило, має більш прихований (латентний) характер і найчастіше ведеться за допомогою більш витончених засобів, аніж банальне використання грубої військової сили. Хоча наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст. у ряді випадків представники найсильніших у даному аспекті держав вдавались до її допомоги для вирішення питань в міжнародних відносинах на свою користь.
Характерною рисою сучасної геополітичної ситуації залишається змагання між провідними геополітичними державами за перерозподіл сфер впливу на міжнародній арені. При цьому зростає вплив геополітики інших суверенних держав і недержавних геополітичних акторів.
Основні цілі та завдання, принципи поведінки та використовувана методологія основних акторів у міжнародних відносинах (найчастіше ними виступають держави) у світовому геополітичному просторі має назву геостратегії. Інколи під поняттям «геостратегія» розуміють застосування на практиці положень фундаментальної геополітики.
Так, російський геополітик Цимбурський В.Л. вважає, що геостратегія – це вміння перетворювати фундаментальні геополітичні картини світу в цілі і завдання конкретного гравця, забезпечені необхідними ресурсами та обґрунтованими стратегіями. Українським вченим П.О.Масляком геостратегія визначається як мета держави на міжнародній арені (виживання, збереження, розвиток тощо). – «боротьба за місце під сонцем». Британський геополітик Дж.Паркер трактує геостратегію ширше – як дослідження просторового розподілу сухопутної, морської та повітряної сил та їх взаємозв’язків з географічною складовою.
Геостратегія як напрям наукової геополітики займається насамперед розробкою стратегічних цілей, напрямів і принципів зовнішньої політики держави у світовому геопросторі. В узагальненому вигляді під геостратегією вважаємо доцільним розуміти визначення головних цілей, завдань і принципів зовнішньої політики держави, загальне планування державних дій, розробку засобів і прийомів здійснення політики на міжнародній арені. У першу чергу геостратегія обслуговує потреби зовнішньої політики держави, визначаючи її магістральні напрями. Велике значення вона має також для формулювання концептуальних положень національної безпеки, розробки військової доктрини держави. Крім того, геостратегія безпосередньо стосується провідних напрямів економічної, культурної, демографічної, екологічної політики держави на міжнародній арені.
Провідний (або один із провідних) напрям стратегії геополітичного актора на міжнародній арені називають геостратегічним (геополітичним) вектором. Для держави ці вектори виступають як стратегічні напрями її зовнішньої політики на глобальному, регіональному і локальному рівнях і визначаються, виходячи з особливостей геополітичного коду (кодексу).
Можна виділити наступні рівні геостратегії держав у земному геопросторі: світовий (глобальний); трансрегіональний і макрорегіональниий; субрегіональний. Інколи виокремлюють метастратегію – довгострокову стратегію в глобальному геопросторі.
За тривалістю дії можна виділити довгострокову, середньострокову та короткострокову геостратегію.
Щодо акторів геостратегії, то, наприклад, З.Бжезінський на геополітичній карті Євразії виділив «геостратегічних гравців» та «геостратегічні вісі (центри)». Геостратегічні гравці – це держави, які мають спроможність і національну волю застосовувати силу або вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити наявний геополітичний стан справ. Тут необхідно буде здійснити розподіл гравців на тих, хто прагне регіонального домінування та тих, хто прагне глобального утвердження. В Євразії Бжезінський виділив, щонайменше, п’ять основних та активних геостратегічних гравців: Францію, Німеччину, Росію, Китай, Індію.
«Геополітичний центр» або «геостратегічна вісь» - це держава, значення якої випливає не з її сили або мотивації, а з особливого «вразливого розташування» - географічного (геостратегічного положення) відносно «геостратегічних гравців». На політичній карті Євразії Бжезінським виділено 5 «геостратегічних осей»: Україна, Азербайджан, Туреччина, Іран, Південна Корея. Британські геополітики таку ж роль відводять Афганістану.
Окрім суверенних держав роль геостратегічних акторів можуть також відігравати міждержавні блоки (союзи).
Геостратегія держави на міжнародній арені має враховувати реалії сучасного світового геополітичного порядку, забезпечувати максимальну реалізацію своїх національних інтересів, національної безпеки, повинна спрямовуватись в майбутнє.
Традиційно будь-яка геостратегія зводилась до визначення провідних напрямків зовнішньої політики держави, спрямованих в кінцевому підсумку на здобуття і (або) утримання контролю над певним геопростором.
Геостратегія держав може здійснюватись в різних типах середовища. Відповідно виділяють такі їх різновиди як:
сухопутна;
морська (океанічна);
повітряна;
космічна.
Історично першою виникла геостратегія, спрямована над встановленням контролю над суходолом. Згодом давні цивілізації оволодівали технологіями мореплавства, а питання контролю над прибережним простором та морськими комунікаціями набувало дедалі більшого значення. Особливо роль океанічної геостратегії зросла після Великих географічних відкриттів. У ХХ ст. в зв’язку з появою та модернізацією авіації, а також її використаням у військових цілях актуальною стала геостратегія повітряна. Як бачимо, в реаліях початку ХХІ ст. значення даного виду геостратегії набуває надзвичайно важливого значення в питаннях забезпечення по-перше, просування інтересів геостратегічних гравців у світі, по-друге, забезпечення національної безпеки країнами, які до першої категорії не належать.
Космічна геостратегія виникла після виходу людини в космос в 60-х роках ХХ ст. Питання контролю над даним видом простору актуалізувалось в 80-ті роки, коли ескалація холодної війни породила програму «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ або «Зоряні війни»), яка здійснювалась США. Хоча зараз можна відзначити, що вона була скоріше високоякісною дезінформацією СРСР, спрямованою на виснаження економічних ресурсів останнього. Виходячи з наявного розвитку техніки та геополітики можна прогнозувати, що раніше 2-ї половини ХХІ ст. очікувати, що геостратегія космічна вийде на перше місце серед інших, вже названих різновидів, не доводиться.
Формування державної геостратегії і сьогодні значною мірою залежить від геополітичного положення держави у світі в цілому, своєму макрорегіоні, регіоні, субрегіоні. Вигідне положення держави відносно сусідів, трансрегіональних держав, світових «полюсів» політичної та економічної могутності, вихід до Світового океану, транснаціональних рік, головних транспортних магістралей посилюють стратегічний потенціал держави. Це дає можливість урізноманітнити геостратегію, створити свободу для маневрів, різновекторних дій на міжнародній арені, сприяє активнішій участі в регіональних та світових політичних процесах. З іншого боку, невигідне географічне положення – відсутність або обмеженість виходу до Світового океану, головних транспортних артерій, обмежена кількість сусідів, з якими до того ж існують проблеми у взаємовідносинах, інші несприятливі чинники погіршують геостратегічні можливості держави щодо вибору партнерів, різноманіття зв’язків з іншими країнами, звужують спектр можливих векторів зовнішньої політики.
На сучасну державну геостратегію великою мірою впливає наявний військовий, природно-ресурсний, економічний, фінансовий, промисловий, науково-технологічний, аграрний, комунікаційний, культурний, демографічний потенціал. Геостратегія держави залежить від рівня політичної культури правлячої еліти та суспільства, усвідомлення ними національних інтересів і пріоритетів на міжнародній арені, уявлення щодо головних зовнішніх загроз національній безпеці і засобів реагування на них. Історія взаємовідносин також накладає свій відбиток на сучасну геостратегію певної держави. Інерцію вже сформованого ворожого характеру відносин між країнами буває важко подолати навіть на основі взаємного прагнення зацікавлених сторін до діалогу. Аналогічне справедливо і до дружньої історії взаємовідносин: негативні дії однієї країни відносно іншої деякий час «амортизуються» попереднім позитивним досвідом.
Геополітична свідомість населення держави формується під впливом фольклору, художньої літератури, історичних знань. Починаючи ще з ХІХ ст., у розвинених країнах на формування геополітичних поглядів населення значний вплив стали здійснювати засоби масової інформації. (Роль ЗМІ в висвітленні ситуації в Лівії на початку 2011 р: частина сюжетів про «протести» знімалась в Катарі, а далі матеріал подавався після належної обробки для споживання західною громадськістю. Аналогічно ЗМІ відіграють вирішальну роль у всіляких «кольорових революціях»). Зараз, на поч. ХХІ ст. саме за допомогою ЗМІ правлячі еліти нав’язують населенню певні геополітичні погляди, прагнучи вкоренити їх в суспільній свідомості. Геостратегія, що розробляється і впроваджується в життя державними органами влади, має спиратись на якомога ширшу підтримку основної маси населення своєї країни. Тому влада прагне заволодіти засобами впливу на людський розум або тримати ці засоби під своїм контролем. Для ідейного обґрунтування певних напрямків геостратегії влада може використовувати тенденційно відібрані історичні факти, апелювати до національної свідомості, релігійної віри, моральних цінностей, емоційних почуттів народу. І тоді геостратегія, що відбиває інтереси вузького кола національної верхівки або, навіть, іноземних «замовників», набуває підтримки значної частини населення країни, яке починає вважати проголошувані владою напрями зовнішньої політики держави цілком відповідними справжнім національним інтересам суспільства країни.
Для розробки геостратегії держави на міжнародній арені провідне значення має розуміння правлячою елітою національних інтересів. Зміст геостратегії повинен максимально відображати потреби забезпечення національної безпеки. Хоча нерідко державний апарат видає свої інтереси за загальнонаціональні, а свою власну безпеку та можливість панувати в країні – за необхідність зміцнення національної безпеки.
Реальна геостратегія певної держави, як правило, спрямована на задоволення своїх егоїстичних інтересів, максимальне використання вигод від наявного природно-ресурсного потенціалу, розвитку науково-технічного прогресу, володіння фінансовими ресурсами, сучасними видами озброєнь, демографічним потенціалом тощо. Проголошуване прагнення всіляко захистити національні інтереси може мати наслідком оголошення будь-яких стратегічно важливих та багатих природними ресурсами районів світу сферою життєвих інтересів окремої держави. Справжня геостратегія держави може відрізнятись від формально задекларованої в офіційних документах і проголошуваної через засоби масової інформації.
В ряді літературних джерел можна зустріти думку про те, що геостратегічні засади політики більшості західних держав насправді розробляються та спрямовуються із взаємопов’язаних латентних (прихованих) центрів світової політичної та економічної могутності, відповідаючи інтересам збереження і розширення сфер їх панування.
Геостратегія міждержавних союзів повинна в ідеалі відповідати спільним інтересам держав-учасниць, бути спрямованою на досягнення спільних цілей на регіональному або світовому рівні. Така союзницька геостратегія може здійснюватись на засадах рівноправного партнерства. Проте за реальних умов конкуренції держав кожна з них при розробці спільної геостратегії намагається перш за все максимально забезпечити свої власні інтереси. При декларуванні тривалого терміну дії спільної геостратегії між партнерами виникають суперечності, що можуть призвести до довгострокового припинення співробітництва на міжнародній арені. Крім того, всередині міждержавного союзу можуть мати місце відносини гегемона та сателіта (сателітів). В такому випадку держава-гегемон здійснюватиме геостратегію імперського характеру навіть стосовно своїх союзників, забезпечуючи реалізацію перш за все своїх власних цілей.
Переважній більшості держав світу притаманна геостратегія на субрегіональному рівні (на основі локальних геополітичних кодів) щодо окремих (як правило, сусідніх) держав. Для геостратегії сусідніх цивілізаційно близьких держав може бути притаманний союзницький характер, прагнення до реалізації спільних цілей на зовнішній арені, до субрегіональної інтеграції. З іншого боку, саме в умовах субрегіонів можливий запеклий антагонізм між окремими державами, і їх геостратегія щодо «історичного ворога» може набувати відверто експансіоністського агресивного характеру (Ізраїль – Палестина, Вірменія – Азербайджан, Ефіопія – Еритрея). Особливо яскраво це простежується у випадку приналежності країн-антагоністів до різних цивілізаційних спільнот (згадуємо С.Хантінгтона та його «Зіткнення цивілізацій»).
Геостратегія регіональних держав спрямована насамперед на забезпечення своїх геополітичних інтересів на теренах певного регіону. Крім того, окремі напрями їх геостратегії можуть стосуватись держав за межами «свого» регіону. Регіональні держави при розробці своєї геостратегії повинні враховувати особливості регіональної геополітики провідних держав світу, розвиваючи з ними співробітництво або ж конкуруючи за геополітичний вплив у «своєму» регіоні, а в окремих випадках і за його межами.
Держави другого порядку розробляють і здійснюють геостратегію на макрорегіональному і трансрегіональному рівні. Особливо варто відзначити Китай, геостратегія якого спрямована в першу чергу на приєднання Тайваню та забезпечення своєї провідної ролі в геоекономічному просторі Південно-Східної Азії. У найближчій перспективі сфера дії геостратегії КНР усе більше буде поширюватись на країни Центральної та Південної Азії. На міжнародній арені саме Китай разом з Росією найбільш активно виступають за багатополярний світовий геополітичний порядок як запоруку миру та безпеки на Землі.
Для геостратегії інших держав другого порядку, які мають потужні інтегральні потенціали, притаманне різноманіття видів і векторів спрямування. Так, геостратегія Великобританії та Франції, окрім Європи, спрямована на усі інші регіони світу., де в минулому були їх колоніальні володіння і залишились їх політичні та економічні інтереси. Для сучасної військово-політичної геостратегії Великобританії притаманною є прив’язка до геостратегії їх головного союзника США (через що Великобританію навіть називають «філією США у Європі»). Геостратегія Бразилії спрямована на здобуття домінування в Південній Америці (в ідеалі, у всій Латинській Америці), Індії – у Південній Азії (у всьому басейні Індійського океану). Слід відзначити, що такі трансрегіональні держави, як Німеччина та Японія, віддають перевагу економічній геостратегії у «своїх регіонах» та світі в цілому.
Фактично, тільки одна країна сучасного світу (США) є планетарною за ступенем та широтою сфери своєї могутності (тобто є наддержавою або супердержавою) і спроможна здійснювати свою геостратегію в усьому світовому політичному геопросторі (на глобальному рівні).