3. Типи геостратегії держав.

Типологія геостратегії держав є достатньо складною проблемою, оскільки в багатьох випадках досить важко однозначно визначити геостратегію тієї чи іншої держави, враховуючи особливості її політичного і економічного розвитку, мінливість геополітичної ситуації в регіоні, специфічні особливості геостратегії даної держави відносно інших країн. Тому окрім розглянутих в даному питанні, можливими є і інші системи класифікації.

За активністю держав на світовій арені можна виділити геостратегію наступних видів:

1. наступальна (експансіоністська);

2. «активної участі»;

3. стримувальна (оборонна);

4. залежна;

5. відступальна.

Експансіоністська геостратегія спрямована на розширення сфери впливу держави, здобуття контролю над геопростором та його елементами.

Як вже розглядалось в темі 1, категорія «експансія» є однією з провідних у геополітиці. Традиційно під експансією розуміються територіальні надбання і встановлення військово-політичних сфер впливу. Експансіонізм може бути притаманним зовнішній політиці як великих, так і середніх або малих в географічному плані держав. Відповідно до змістовного наповнення експансіоністської геостратегії держав пропонується виділення таких її видів як: політична, військова, економічна, інформаційна, ідеологічна, культурно-цивілізаційна, демографічна.

Усі види експансіоністської геостратегії тісно переплетені між собою і здійснюються державами, як правило, комбіновано, у різноманітних сполученнях, враховуючи свої потенційні можливості, національні інтереси, потенціал та стратегію інших геополітичних акторів, сучасну геополітичну ситуацію у світі та його регіонах, особливості об’єктів експансії (фізико-географічні, політичні, економічні, соціальні, демографічні тощо).

Експансія може бути високої, середньої та низької інтенсивності.

За характером експансіоністська геостратегія може мати відкритий (явний) або латентний (прихований) характер. Експансія може здійснюватись шляхом агресії або, найчастіше, - поступового проникнення, яке здійснюється на законних підставах. Така геостратегія спрямована на встановлення прямого або опосередкованого контролю над об’єктом експансії. Контроль над об’єктом експансії може бути тотальним (прямий і повний контроль над територією об’єкту з усім його вмістом) або галузевим (охоплює окремі сфери життя об’єкту експансії).

З просторової точки зору контроль буває суцільним та несуцільним (дискретним). Контроль може встановлюватись над усією територією держави, може бути регіональним або локальним (місцевим). Крім того, можна виокремити лінійно-вузловий контроль над важливими транспортними комунікаціями та вузлами на території інших держав, а також точковий контроль над окремими стратегічно важливими населеними пунктами, промисловими підприємствами, військовими базами, родовищами корисних копалин тощо.

Аналізуючи сучасну експансіоністську геостратегію, слід зазначити, що територія і сьогодні є дуже привабливим об’єктом експансії – «життєвий простір», носій природних і людських ресурсів, вигідний військово-стратегічних чи економічний плацдарм тощо.

В сучасних умовах пряма анексія територій є занадто дорогим процесом з багатьох позицій. Так, виникає необхідність утримувати на новій території війська, адміністративні та правоохоронні органи, при цьому на міжнародній арені країна, що здійснює анексію, зіштовхується з негативною оцінкою світовою спільнотою, а вітчизняна громадська думка може прийняти сторону мешканців анексованих територій.

Політична експансія полягає у розширенні сфери політичного впливу в геопросторі, встановлення політичного контролю на об’єктами експансії шляхом переважно політичних засобів. Політична експансія може мати як прямий, так і опосередкований характер – встановлення прихованого контролю над політичними елітами та органами державної влади суверенних держав. На керівних посадах в вищих органах державної влади (а в разі необхідності і на регіональному рівні) розставляються «агенти впливу», які проводять політику, що відповідає інтересам латентного експансіоніста. Саме така форма політичної експансії найчастіше використовується зараз. Крім того, як допоміжні засоби можуть використовуватись і засоби цілеспрямованого політичного та економічного тиску – санкції, організація міжнародної ізоляції, невизнання легітимної влади країни (Єгипет, Лівія в 2011, Сирія – 2012), ультиматуми. На додачу до тиску дипломатичними засобами використовуються шантаж, дискримінація тощо.

Війна в сучасному світі є занадто дорогим та ризикованим засобом досягнення політичних цілей. Тільки окремі держави та блоки держав можуть собі дозволити знехтувати нормами міжнародного права та розв’язати війну. Як правило, це або одиничні держави із великим військово-політико-економічним потенціалом або маргіналізовані країни, для яких війна може стати єдиним засобом вирішення внутрішніх та зовнішніх проблем. Військова експансія в сучасній геостратегії держав світу має значно менше поширення, ніж у попередні геополітичні епохи. Військові стратегії розробляються з урахуванням інших видів експансії, покликаних забезпечити необхідний контроль над завойованим геопростором. Військовий контроль над територією може бути як суцільним, так і локальним. Можливий варіант опосередкованого військового контролю, наприклад, ракетно-ядерний.

Економічна експансія, яка за самою своєю природою не має тотального характеру, за умов глобалізації світових економічних процесів виступає як провідна. Серед різновидів економічної експансії можна, у свою чергу, виділити: кредитно-фінансову, валютну, товарну, технологічну, комунікаційну. Геостратегія економічної експансії планується і здійснюється не лише окремими державами, а і міжнародними організаціями (наприклад, світовим Банком, Міжнародним валютним фондом, світовою організацією торгівлі) та транснаціональними корпораціями, економічний потенціал яких може значно перевищувати можливості окремих невеликих держав. Спостерігається тенденція до подальшого дистанціювання таких економічних суб’єктів, як ТНК від національних господарств.

Кредитно-фінансова експансія є дієвим засобом посилити свій вплив на країну-боржника. Може бути використане також скуповування боргових зобов’язань певних країн. Кредити МВФ, що служить інтересам провідних країн світу, досить часто супроводжуються виконанням таких умов, які по суті є втручанням у внутрішні справи держав-боржників та встановлення контролю над їх економіками. Провідні держави світу і могутні наддержавні актори спроможні впливати на ситуацію на валютних ринках окремих держав. Одним із ключових інструментів економічної експансії зараз є долар США, конкурувати з яким намагається євро.

Активна товарна експансія окремих держав на ринках певних товарів дає їм можливість перетворитися на фактичних монополістів, диктувати свої ціни та забезпечувати нееквівалентний обмін на світовому ринку. Предметом критики з боку держав, що розвиваються, є стратегія та тактика подвійних стандартів, яку активно використовують країни ЄС, США та Японія,. Так, вони, з одного боку, намагаються нав’язати усьому світу ліберальні умови вільної торгівлі, з іншого – весь час встановлюють бар’єри для обмеження доступу товарів з інших країн та регіонів на власні ринки.

В світі швидко зростають потреби у енергоносіях (особливо нафті та природному газі), а їх ресурси обмежені. Володіння окремими державами великими запасами енергоносіїв дає можливість подекуди використовувати їх як засіб геополітичного впливу на зовнішніх партнерів.

За умов нерівномірного розподілу науки і технологій в різних країнах спостерігається таке явище як неоколоніалізм. Вагомою складовою сучасної могутності держави є володіння високими технологіями, що дозволять домінувати у виробництві наукомісткої високотехнологічної продукції. Слабкішим країнам відводиться роль придатків господарських комплексів найбільш розвинених держав або ТНК. Продуктивні сили технологічно залежних країн («нових колоній») використовуються для виробництва певних видів продукції насамперед для потреб ТНК. Окремі країни з відносно розвиненим науково-технологічним потенціалом, потрапляючи у залежність від іноземних акторів, стають джерелом «відтоку мозків» або задешево розробляють нові технології на замовлення ТНК. Так, без власного розвитку науки та техніки, а також без створення належних соціально-економічних умов доля неоколонії очікує і Україну.

Достатньо давнім напрямом експансії є комунікаційна. Контроль над транспортними шляхами є дієвим засобом геоекономічного впливу. Сучасна стратегія комунікаційної експансії вже не обмежується контролем над транспортними артеріями (навіть такими важливими як трубопроводи), а поширюється і на сучасні системи зв’язку та телекомунікацій.

Інформаційна експансія спрямована на встановлення домінуючого контролю над інформаційним простором інших країн насамперед шляхом повного або часткового оволодіння місцевими засобами масової інформації. Фактично підконтрольні іноземній державі ЗМІ покликані нав’язувати населенню країни певні політичні погляди, формувати бажану для інформаційного «агресора» точку зору на ті чи інші політичні події. Посилення інформаційної експансії пов’язано з подальшим прогресом ЗМІ, особливо радіо- і телекомунікацій, а також мережі Інтернет. Інформаційний контроль над геопростором може вважатись найбільш сучасним і досконалим різновидом комунікаційного. Інформаційна експансія виступає як дієвий засіб здійснення політичної, економічної, ідеологічної, культурної, мовної експансії.

Ідеологічна експансія має на меті розширення геопросторового впливу певної ідеології. Встановлення ідеологічного контролю означає укорінення в свідомості населення певної країни або регіону тих чи інших ідейних поглядів, цінностей, норм. Нині використовується широкий діапазон засобів ідеологічної експансії. Перш за все слід відзначити активну пропаганду через ЗМІ. У зв’язку з їх прогресом у сучасну епоху саме цей засіб виступає як найбільш дієвий. Ідеологічну експансію можна вважати різновидом цивілізаційної у широкому розумінні.

Цивілізація виступає як найвища культурна спільнота людей, найширший рівень культурної ідентифікації. В цілому цивілізаційна експансія здійснюється через укорінення в людській свідомості певних культурних (в широкому розумінні) архетипів: поведінкових (суспільно-побутових, політичних, правових), літературних, мистецьких, релігійних, світоглядних тощо. У цивілізаційній експансії виокремлюють взаємопов’язані між собою різновиди: релігійну, культурну, мовно-лінгвістичну, тощо.

За сучасних умов найбільш дієвим засобом культурної експансії є поширення стереотипів масової культури, як правило, за допомогою ЗМІ, кінофільмів, реклами. Однією з голових тенденцій культурної експансії ХХІ ст. є наростаюча протидія західній експансії представниками інших цивілізацій.

За поширеним у сучасній західній літературі поглядами найяскравішою ознакою-індикатором цивілізації виступає, як правило, релігія. В процесі міжконфесійної взаємодії в багатьох випадках спостерігається конкуренція за людські душі, прагнення навернути до своєї релігії нових послідовників. Потужні конфесії поширюють свою діяльність на міжнародній арені, використовуючи середні та вищі навчальні заклади, дослідницькі центри, видавництва, журнали, газети, здійснюючи релігійну пропаганду через радіо, телебачення, інтернет. У ряді випадків релігійна експансія є складовою державної експансіоністської геостратегії.

Мовна експансія здійснюється шляхом поширення мови через друковані ЗМІ, радіо, телебачення, інтернет, а також через безпосередніх її носіїв. Оскільки мова є однією з найбільш суттєвих характеристик етнічності, тому мовна експансія є доволі ефективним засобом забезпечення етнічної асиміляції. Таким чином, мовна експансія може супроводжувати етнічну асиміляцію, бути однією з її ознак. Так, процес лінгвістичної експансії англійської мови як мови світового спілкування здійснюється до всіх регіонів світу, сприяє сприйняттю західної, особливо американської, культури різними народами світу, формуючи при цьому стереотипи про «вищість», «престижність» та «універсальність» англомовної культури.

Етнічна експансія, що проводиться як на внутрішньодержавному рівні, так і на міжнародній арені, споріднена з демографічною. Демографічна експансія може здійснюватись державою за допомогою населення (мігрантів) з метою оволодіння геополітичним простором іншої країни або посилення внутрішнього впливу на територію т.з. периферійного та перехресного полів. Важливим моментом виступає якісна перевага своїх етнічних груп за віковими, професійними, майновими та іншими ознаками над місцевим населенням країни, куди здійснюється міграція.

Явище демографічної експансії в поєднанні з економічною особливо яскраво помітно на прикладі активної еміграції з Китаю, що призвела до поширення по всьому світу китайської діаспори. Так, китайські мігранти в інших країнах, як правило, концентруються в локальних районах розселення («чайнатаунах») і погано піддаються асиміляції.

Сьогоднішня експансіоністська геостратегія провідних держав виступає як багатовекторний процес нарощування геополітичного впливу, спрямованого на різні регіони і країни світу. Слід підкреслити фактично безперервний характер переважно мирної зовнішньої експансії як угруповань держав, так і окремих лідерів всередині угруповань. Експансіоністська стратегія окремих лідерів часто має характер «взаємопроникнення». Особливо це стосується економічної експансії.

Кожна держава має певні амбіції на міжнародній арені, прагне до підвищення свого авторитету, забезпечення національних інтересів. Для цього потрібна не експансія, а активізація участі держави у багатоаспектних міжнародних відносинах на різних ієрархічних рівнях. Запропоноване визначення «геостратегія активної участі» означає спрямування стратегії зовнішньої політики держави на по­силення її ролі на міжнародній арені за рахунок розвитку політичного, економічного, культурного співробітництва з іншими краї­нами, активної участі в міжнародних заходах щодо забезпечення миру та безпеки у світі, розв'язання глобальних проблем людства тощо. При цьому передбачається повноцінне забезпечення «нормальних» національних інтересів держави.

Вважаємо, що за нинішніх умов найбільш прийнятною і перспективною для будь-якої держави світу є саме геостратегія «активної участі». Саме стратегія, спрямована на активнішу участь у світових та регіональних політичних, економічних, культурних процесах без прагнення домінування, нарощування контролю над об’єктами поза національним геопростором, відповідає інтересам забезпечення рівноправного партнерства і взаємовигідного співробітництва усіх країн світу. Така геостратегія виглядає дещо ідеалістично, проте за нею майбутнє. Численні її прояви спостерігаються, зокрема, у зовнішній політиці таких держав, як Канада, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Португалія та ін.

Під стримувальною (оборонною) геостратегією розуміється сукупність напрямів зовнішньої політики держави, спрямованих на забезпечення захисту від агресивних дій чи різноманітних форм експансії з боку інших держав чи блоків. Фактично вона спрямо­вана на збереження державою своїх позицій на міжнародній арені, забезпечення консервації «статус-кво» чи хоча б його основних параметрів. Ефективним заходом оборонної геостратегії є активний пошук геополітичних союзників для спільної протидії експансії, в окремих випадках дієвим може бути також звернення до міжнародних організацій, спроможних вплинути на агресивного супро­тивника, особливо, якщо той порушує норми міжнародного права.

Як засоби оборонної економічної геостратегії використовуються різноманітні протекціоністські заходи, спрямовані на захист внутрішнього ринку, створення сприятливих умов для діяльності вітчизняних виробників різноманітної продукції. За умов агресив­ної культурно-цивілізаційної експансії зовнішніх акторів доцільно запроваджувати заходи щодо захисту державного геокультурного простору. Якщо великі потоки мігрантів з-за кордону призводять до погіршення ситуації на внутрішньому ринку праці, зростання міжетнічної та міжрелігійних суперечностей та інших негативних наслідків, задля стабілізації соціальної ситуації в країні можуть застосовуватися жорсткі обмеження щодо імміграції.

Багато слаборозвинутих держав світу здійснюють стримуваль­ну геополітику на міжнародній арені, націлену на збереження іс­нуючого «статус-кво». При цьому навіть найбідніші на нинішньо­му етапі розвитку країни мають певні об'єктивні можливості для покращення свого потенціалу й активізації участі в міжнародних відносинах.

Можна виокремити такий специфічний різновид оборонної гео­стратегії, як автаркічну, націлену на забезпечення недоторканості геополітичного і геоекономічного простору держави через макси­мальне обмеження контактів із зовнішнім середовищем. Автаркічна геостратегія, спрямована на консервацію свого політичного та соціально-економічного устрою з його специфічними атрибутами, може в підсумку або 1) привести державу до краху, або 2) може, за сприятливіших умов, трансформуватися в експансіоністську (наступальну) геостратегію.

Автаркічна геостратегія нині притаманна КНДР (Північній Кореї). Вона фактично «законсервувала» свій політичний та економічний устрій і максима і обмежила співпрацю із зовнішнім світом. Держава, де переважна більшість населення має відносно невисокі доходи, опинилась в стані шантажувати ряд країн світу загрозою використання ядерного озброєння, яке вона можливо вже має. Вважаємо, що така геостратегія в довготривалій перспективі приречена на поразку, оскільки поява нової ядерної держави суперечить геостратегічним інтересам не лише США, а й могутніх сусідів КНДР – КНР та Російської Федерації.

Геостратегія значної частини постсоціалістичних країн та тих, що розвиваються, може бути кваліфікована як «залежна», підпорядкована інтересам провідних геостратегічних «гравців». Держави розробляють і впроваджують в життя таку несамостій­ну геостратегію, оскільки провідні держави здійснюють на них потужний політичний та економічний тиск. При цьому стратегічно залежні держави сподіваються отримати певні (насамперед економічні) вигоди від таких «союзницьких» відносин. У геостратегії окремих державах спостерігається «пристосуванство» щодо світових геополітичних «полюсів», особливо наймогутнішого – США. Правлячі політичні еліти цих держав заявляють про прагнення інтегруватися до західного суспільства, при цьому сліпо наслідують окремі західні стандарти, вимагають зовнішніх кредитів, імітують демократичні реформи. У таких країнах про­цвітає всевладдя олігархічних груп, поширена корупція, жит­тєвий рівень основної частини населення залишається низьким. На зовнішньополітичній арені такі держави, очікуючи на різноманітні «преференції», сліпо наслідують приклад США, засуджують «недемократичні режими», допомагають США в політичних, економічних акціях і, навіть, у воєнних операціях.

Відступальна геостратегія (геостратегія поступок) передбачає вимушену втрату державою позицій на міжнародній арені. Як правило є наслідком дії негативних чинників (як внутрішніх, так і зовнішніх) катастрофічної сили. Така стратегія припускає стиснення сфери геополітичного впливу і навіть скорочення фізичної території країни. Відступальна геостратегія може означати відступ по всьому «фронту» на зовнішньополітичній арені або прагнення зберегти хоча б частину свого впливу на інші держави, або просто фізичне виживання держави в умовах активної зовнішньої експансії з боку потужнішого геополітичного актора. Стратегічний відступ СРСР на міжнародній арені в кінці 1980-х 1991 рр. мав всезагальний і повний характер, супроводжувався поступками навіть у внутрішньополітичній і внутрішньоекономічній сфері.

Слід підкреслити, що відступальна геостратегія має тимчасо­вий характер і у більшості випадків є вимушеною. Відступ на зовнішньополітичній арені може бути зумовлений глибокою політичною чи економічною кризою в державі, коли вона вже не спроможна утримувати контроль над ділянками зовнішнього геополітичного простору. Якщо розглядати відступ у внутрішньому геопросторі, то поступки зовнішнім геополітичним акторам можуть стосуватися контролю над окремими територіями, тими чи іншими галузями економіки, культурним простором та ін. Попри це, іноді відступ може мати стратегічний характер – бути потрібним для збереження головних сфер впливу, виграшу часу для нарощування ресурсної бази, проведення реформ, перегрупування сил тощо.