8. Геополітика Російської Федерації.

ПЛАН

1. Російська Федерація на політичній та економічній карті світу.

2. Історичні передумови розвитку Російської держави.

3. Концептуальні засади зовнішньої політики Росії.

4. Переосмислення геополітики в постбіполярному світі.

5. Геополітична роль Росії у неоєвразійських геополітичних концепціях.

6. Геополітичні сценарії розвитку Росії з по­зицій американського атлантизму.

7. Місце і роль РФ у постбіполярному світі: аналіз сучасного стану.

1. Російська Федерація на політичній та економічній карті світу.

Російська Федерація є найбільшою державою планети, що займає понад половину Європи та Північний Схід Азії, посідає сьоме місце у світі за кількістю населення, є однією з найбільш забезпечених природними ресурсами держав. Всі ці факти, а також наявність у держави значного військового потенціалу та приналежність до клубу ядерних держав (ядерний арсенал РФ є одним із найбільших на Землі), роблять Росію однією з ключових фігур у сучасному геополітичному розкладі, змушуючи рахуватись із її думкою такі держави, як США, Китай, країни ЄС, не говорячи вже про менші в геополітичному плані країни.

Географічне положення Росії дає можливість віднести її до теллурократичних країн або ж Хартленду (РФ межує із 14 державами по суходолу: Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусія, Польща, Україна, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Китай, Монголія, Пн. Корея (КНДР), плюс визнані невеликою чисельністю країн Абхазія та Південна Осетія, з Японією та США має прямий морський кордон по морю). Але вихід Росії напряму до Північного Льодовитого та Тихого океанів (плюс до Чорного, Азовського, Каспійського, Берингового, Охотського та Японського морів) змушують нас приєднатись до думки, що і таласократичний потенціал нашого північно-східного сусіда є не малим.

Серед інших кількісних та якісних характеристик, які здатні розкрити потенціал РФ: чисельність населення – 143 млн. чол. (2012) – 9 місце в світі, переважаюча релігія – православ’я (християнство східного обряду) – 75% населення (друга за чисельністю релігія іслам – 5%), національний склад: перше місце займають росіяни (понад 80%), друге та третє місця належать татарам (3,87%) та українцям (1,41%). Державною мовою є російська, згідно з Конституцією суб’єкти федерації мають право встановлювати регіональні мови. Так, в Карачаєво-Черкессії статус регіональних мають ще 4 мови.

Держава є членом ООН, СНД, ЄврАзЕС, ОДКБ, ШОС, АТЕС, ряду інших міжнародних організацій. Дипломатичні відносини встановлені з 191 країною світу (немає їх тільки з Бутаном, Соломоновими островами, Тувалу та Грузією).

2. Історичні передумови розвитку Російської держави.

Нинішня Російська Федерація початково виникла та сформувалась як державне утворення східних слов’ян. Даний процес розпочався в ХІІ-ХІІІ століттях, коли під загрозою знищення з боку монголо-татар, мешканці Київської Русі почали мігрувати в північно-східному напрямку: в Володимиро-Суздальське, Смоленське, Чернігівське, Рязанське, Новгородське князівства. По мірі занепаду з різних причин даних державних утворень, економічний та демографічний потенціал почав концентруватись навколо Москви, яка поступово стала центром спочатку князівства, потім великого князівства, згодом царства; стрімко розширювалася територія країни: в 1462 р. – близько 430 тис. кв. км, в 1533 р. – 2,8 млн. кв. км, в кінці цього ж XVI ст. – понад 5,4 млн. кв. км. Накопичення сил та ресурсів, вигідне розташування та ефективне управління призвели до переходу кількісних змін у якісні. За правління Петра І (1682-1725; реальне одноосібне правління орієнтовно з 1695 р., з 1721 р. – в статусі імператора) Російська держава трансформувалась у імперію, яка відігравала важливу роль у світових процесах впродовж до її ліквідації в 1917 р.

Серед правителів країни, які відіграли визначальну роль у забезпеченні геополітичної могутності Росії були Катерина ІІ, Олександр І (на його правління випав період Наполеонівських війн, який на півстоліття закріпив домінуючу роль Великобританії та Росії у Європі), Микола І, Олександр ІІ (Кримська війна, яку Росія програла, втративши попередній вплив у Європі), Олександр ІІІ.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. та наступної громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилась світова наддержава СРСР, та декілька незалежних країн (Польща, Фінляндія, з 1918 по 1941 Естонія, Латвія та Литва). Негативні геополітичні наслідки даного історичного періоду країна змогла подолати тільки після завершення Великої Вітчизняної Війни, розгрому Німеччини з сателітами та Японії. Саме в 1945 р. було встановлено двополярну модель світу, яка проіснувала впродовж до 1990 р.

Геополітичні аспекти сучасного розвитку Російської Федерації. Після поразки у холодній війні, яка завершилась розвалом СРСР та утворенням 15 незалежних країн, Росія опинилась у непростій ситуації: виснаженою була економіка, країну переслідували проблеми соціального, економічного, політичного походжень, з 1994 р. почались проблеми на Кавказі, які були підкріплені дефолтом в 1998 р. Здавалось, що після такого важкого удару держава не зможе оговтатись впродовж тривалого часу. Втрата геополітичного впливу підтверджувалась подіями у світі: Росія програла Першу чеченську війну, де-факто втративши контроль над частиною своєї території, виявилась неспроможна протидіяти агресії США та їх партнерів по НАТО проти союзної на той час Югославії (1998), яка закінчилась відокремленням краю Косово. Такий стан справ призвів до повернення ряду зарубіжних геополітиків до думки про деконструкцію Російської держави, з подальшим утворенням 3-5 підконтрольних Заходу держав менших розмірів з метою контролю за природними ресурсами.

Проте реальність виявилась дещо іншою. Дефолт 1998 р. та девальвація рубля справили оздоровлюючий ефект на економіку, а прихід до влади В.В.Путіна (обраний Президентом в 2000 р.), який одразу почав відновлювати сильну вертикаль влади, призвели до зупинки процесів руйнівного характеру. Підтвердженням даних подій стали відновлення законної влади та державного суверенітету над територіями на Кавказі, повернення Росії в число впливових країн. Про це свідчить включення Росії до неформального клубу БРІКС, який включає економіки, що найбільш динамічно розвиваються (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка). В 2007 р. достатньо гостра критика з боку В.В.Путіна на адресу країн НАТО і, перш за все, США, на Мюнхенській конференції з питань роззброєння 2007 р. змусила аналітиків говорити про Росію як державу, яка оговталась від розпаду СРСР та має значні геополітичні амбіції. Повернення Росії до клубу геополітичних гравців світового масштабу остаточно було оформлене в 2008 р., коли після війни з Грузією, стало зрозуміло, що РФ відновлює свої устремління геополітичного характеру.

Якщо ж згадати про роль РФ в Раді Безпеки ООН, політичний та правовий статус Постійного члена даної інституції, можна стверджувати, що сьогоднішня Росія стала одним із центрів сили потенційно багатополярного світу. Природно, що Захід в цілому та США зокрема зацікавлені у подальшому ослабленні Росії та недопущенні її повернення в число світових впливових держав (ще ніколи ні один суб’єкт бізнесу або політики не був зацікавленій у появі потужного конкурента, який би проводив незалежну політику, та з яким необхідно було б рахуватись). Водночас Захід почав усвідомлювати і той факт, що Росія своїм існуванням забезпечує баланс сил в Євразії: завдяки незалежній політиці її сприймають як посередником між Європою та ісламським світом, Європою та Китаєм. Тобто руйнування Російської держави скоріше за все б призвело до: по-перше, поширення радикального ісламу спочатку на Кавказ, згодом на Європу, по-друге, до різкого посилення позицій Китаю та Індії. В будь-якому випадку Європа опинилася б перед реальною загрозою руйнування під впливом зовнішнього тиску з боку молодих, енергійних та не налаштованих на асиміляцію або взаємодію, цивілізацій. Це б загрожувало хаосом та напруженістю планетарного масштабу.