5. Геополітична роль Росії у неоєвразійських геополітичних концепціях.

Доволі радикальне і досить популярне бачення геополітичної ролі Росії викладене в теоріях неоєвразійства, що виникли з ідей євразійства — інтелектуальної спадщини кінця XIX — початку XX ст.

Джерелом євразійства є теорія локальних культурно-історич­них типів М. Данилевського. Заперечуючи єдність людства та за­гальнолюдської цивілізації, Данилевський стверджував, що у світі існує кілька культурно-історичних типів (цивілізацій), кож­на з яких має свою систему цінностей та культурно-цивілізаційний шлях розвитку. На основі праць М. Данилевського, К. Леонтьсва та М. Страхова слов'янофіли (С. Аксаков, О. Хомяков та ін.) розвинули ідеї щодо високої історичної місії Росії, яка становить унікальний соціокультурний та політичний регіон, якому належить ключова роль у світовій історії. Засновниками власне євразійства стали представники російської еміграції М. Трубєцькой, П. Савицький та Г. Флоровський. Концепція євразійства базується на уявленні про Росію як окремий "євразійський континент", утворення, що не є ні Європою, ні Азією, а є чимось, що поєднало в собі елементи першого і другого, створивши унікальний простір зі своїм суперетносом та культурно-географічною спільністю.

За тлумаченням П. Савицького, Росія являє собою особливе цивілізаційне утворення, що може бути визначене через властивість "серединності". "Серединність" полягає в особливому географічному положенні Росії, що знаходиться одночасно і в Європі, і в Азії і є самодостатньою духовно-історичною та геополітичною реальністю. П. Савицький адаптував геополітичну концепцію Маккіндера, ототожнивши "географічну вісь історії" та Гартленд із Росією, а відцентрові імпульси, що виходять із цієї осі, - з російською культурою. На відміну від Маккіндера, який вважав, що Гартленд дає поштовх "внутрішньому півмісяцю" морських держав, під впливом якого вони творять культуру й історію, Савицький стверджував, що саме Росія, завдяки своїй "серединності", і є синтезом світової культури та історії.

Ідеї євразійства розвивалися переважно представниками російської еміграції, що була вимушена залишити Росію після приходу до влади більшовиків. У СРСР геополітична тематика була заборо­нена, тому друга половина XX ст. характеризується певним спа­дом у розвиткові євразійської тематики.

Важливий імпульс подальшому розвитку євразійських ідей дав доробок відомого географа й етнографа JI. Ґумільова, який створив оригінальну і досить авторитетну в широких колах те­орію етногенезу. Теорія Л. Ґумільова містила кілька моментів, що непрямим чином пасували уявленням євразійців. Першим було нівелювання ролі Європи чи Заходу відносно інших етнічних спільнот у світовій історії. Так, Гумільов розуміє хід історії як по­яву, розвиток та зникнення суперетносів, що порівнюються з живими організмами, а отже жодне з етнічних утворень не може претендувати на історичну унікальність або провідну роль – зна­чення різних спільнот зростає і зменшується в різні історичні епохи. Другий момент полягає в тому, що, порівняно із західно­європейськими етносами, Гумільов наділяє етноси, які проживають на території Росії та суміжних держав, вищою пасіонарністю, а тому кращими перспективами щодо самоствердження та культурної експансії.

За Л. Ґумільовим, процеси етногенезу відбуваються най­активніше вздовж ліній стику різних ландшафтних, культурних, історичних тощо ареалів. У цьому відношенні Росія в уявленнях євразійців становить ідеальний простір, у межах якого зіткнення культур і ландшафтів забезпечує найвищу динаміку суспільного розвитку на відміну від Заходу, що перебуває на завершальних стадіях циклу етногенезу, а отже на стадії занепаду.

Після відходу комуністичної ідеології на початку 90-х років XX ст. спостерігається сплеск геополітичної тематики в Росії. Реакцією на фактичний програш "холодної війни" стало відновлен­ня ідей євразійства як основи геополітичної доктрини РФ. Найвидатнішою постаттю серед неоєвразійців є О. Дугін, автор відомої праці "Основи геополітики", що зводить докупи більшість геополітичних теорій як Заходу, так і Сходу, даючи їм інтерпретацію із власної, неоєвразійської позиції.

Теорії Дугіна репрезентують одне з трьох головних бачень су­часної геополітичної ролі РФ. Аналізуючи неоєвразійську кон­цепцію ролі Росії, можна виділити три її основні компоненти. Перший – це наукове обґрунтування особливої ролі Росії в роз­витку Євразії як геополітичної альтернативи Заходу, базоване на запереченні євроцентристської історичної перспективи та на уяв­леннях щодо співіснування рівноцінних за своїм значенням та потенціалом, але принципово відмінних цивілізаційних утворень (концепції М. Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера і, голов­ним чином, Л. Ґумільова). Неоєвразійці стверджують, що завдя­ки особливостям свого географічного положення на стику ланд­шафтних і культурно-історичних зон Росія являє собою унікальний простір, головною рисою якого є здатність поєднувати протилеж­ності. За О. Дугіним, "географічно, ландшафтно, лінгвістично, кліматично, культурно і релігійно Росія є синтетичним єднанням євразійського Заходу та євразійського Сходу, причому її геополітична функція не зводиться до підсумовування або опосеред­ковування західних та східних тенденцій. Росія є щось третє, особливе, ні Схід, ні Захід". Дугін говорить про російську культуру як культуру "Серединної імперії", де "географічні та геополітичні протилежності зливаються у вертикальному синтезі".

Другий компонент – формулювання інтересів Росії, зумовле­них її "особливою геополітичною роллю". Як зазначає О. Дугін, для Росії надзвичайно важливим є "збереження за будь-яку піну її унікальності, обстоювання її самобутності перед викликами культури Заходу і традиції Сходу". Геополітичну доктрину неоєвразійства О. Дугін протиставляє ідеології атлантизму, головним носієм якої є США.

Єдиний шлях збереження унікальності Росії Дугін бачить у протидії впливові атлантизму, що можливо лише за умов ре­алізації ідей неоєвразійства, коли інтеграція всіх районів Євразії навколо російського центру забезпечить справжній суверенітет самобутніх культур Євразії. Таке об’єднання неодмінно передба­чає створення нової імперії, центром якої має стати Росія. Неоєвразійці переконані, що коли Росія негайно не розпочне відтворювати свій "Великий простір", тобто повертати у сферу свого стратегічного, політичного та економічного впливу тимча­сово втрачені євразійські простори, це виллється в катастрофу як для самої Росії, так і для всіх народів, що проживають на "Світо­вому острові", оскільки "Великий простір" є основним чинни­ком самодостатності держави, забезпечуючи захист від впливу інших держав.

Головна загроза самобутності євразійських народів, на думку неоєвразійців, полягає в активному поширенні західної лібераль­но-демократичної системи цінностей, яка нівелює цивілізаційно-культурні відмінності світу. Альтернативу ліберально-демокра­тичним цінностям Заходу неоєвразійці бачать в "ідеократичній" системі цінностей, характерній для традиційних суспільств. Та­ким чином, кінцевою метою "збирання імперії" є повернення до біполярного світу, де буде відновлено баланс між ідеократичною телурократією Євразії й ліберально-демократичною таласократією Заходу. Цікаво, що основою для створення нової російсь­кої імперії є виділення "спільного ворога", уособленого США. Протидія стратегічному контролеві цього ворога, заперечення ат­лантизму та ринково-економічних цінностей є, на думку євра­зійців, цивілізаційною базою для становлення нової імперії.

Третій компонент полягає у визначенні конкретних гео­політичних завдань, що стоять нині перед РФ на її шляху до створення євразійської імперії. До таких Дугін відносить: віднов­лення військової могутності, подолання технологічної відста­лості, пошук нової економічної моделі, що становила б альтер­нативу ліберальній ринковій моделі Заходу, але була б достатньо ефективною й конкурентоспроможною.

З точки зору неоєвразійської геополітичної стратегії першо­черговим завданням РФ є активна експансія з метою поширен­ня свого контролю на дедалі більші євразійські простори. Цікавими є уявлення щодо "внутрішньої геополітики" Росії, що охоплює як внутрішньоросійські проблеми, так і проблеми за межами РФ, але в зоні її стратегічних інтересів. Можна помітити, що занепокоєння неоєвразійців рівною мірою викликають як зовнішні відносини із сусідами на Заході й Півдні, так і внутрішні проблеми Північного й особливо Східного масивів, де відчувається брак впливу "центру", тобто Москви, на перебіг політичних процесів.

І якщо північний та східний вектори геополітичної стратегії неоєвразійці пов'язують зі зміцненням військово-політичного контролю вздовж зовнішнього кордону РФ, то відносно півден­ного і південно-західного векторів висуваються серйозні претензії на політичний суверенітет цілої низки держав, передусім членів СНД, а також окремих країн Центральної Європи та Азії. "Російським Півднем" О. Дугін називає Північ Балканського півострова (від Сербії до Болгарії), Молдову, Південну та Східну Україну, Кавказ, Східне та Північне узбережжя Каспію (тери­торія Казахстану і Туркменії), Середню Азію, що, крім Казахста­ну і Туркменії, включає Узбекистан, Киргизію, Таджикистан і Монголію.

Стосовно західного вектора неоєвразійська геополітика пе­редбачає поділ Заходу на два масиви: європейський Захід та аме­риканський Захід. З Європою мають установитися нейтрально-союзницькі відносини на основі поділу територій за формулою "Росії – російське, Європі – європейське". Такий сценарій дасть змогу мобілізувати весь євразійський масив для протидії американському атлантизмові. Крім того, європейському Заходу відводиться роль джерела новітніх технологій, яких бракує су­часній Росії. У географічному відношенні поділ між Європою і Росією має відбуватися таким чином:

1. Балтійський регіон об'єднується у федеративне утворення (Норвегія, Швеція, Німеччина, Естонія, Фінляндія, Карелія, Данія з делегуванням особливого статусу Литві, Латвії та Польщі). Це утворення формується на етно-конфесійній основі в історичних межах Пруссії.

2. Країни Центральної Європи (окремі західні райони Білорусі, Західна Україна, Словаччина, Чехія, Угорщина, Хорватія і Сло­венія) відходять до "Серединної Європи" під проводом Ні­меччини.

3. Переважна частина Білорусі, східна і південна частини України переходять до складу Росії.

4. Румунія і Молдова мають стати єдиним державним утворенням, що перебуватиме під стратегічним контролем Росії, забезпечуючи територіальний зв'язок із Сербією та Чорногорією.

8. Геополітика Російської Федерації. 1

1. Російська Федерація на політичній та економічній карті світу. 1

2. Історичні передумови розвитку Російської держави. 2

3. Концептуальні засади зовнішньої політики Росії. 4

4. Переосмислення геополітики в постбіполярному світі. 6

5. Геополітична роль Росії у неоєвразійських геополітичних концепціях. 9

6. Геополітичні сценарії розвитку Росії з по­зицій американського атлантизму. 13

7. Місце і роль РФ у постбіполярному світі: аналіз сучасного стану. 17