6. Геополітика країн Північної Америки

1. Північноамериканський регіон у геополітичному контексті.

Північноамериканський центр сили, який нині репрезентує потужне інтеграційне ядро – Північноамериканська угода про вільну торгівлю (NAFTA), є найвпливовішим суб'єктом світогосподарських відносин. Його потенціал визначається найбільш містким у світі ринком з насе­ленням в 360 млн. чол. та річним обсягом ВВП 11 трлн дол. Ці показники перевищують аналогічні західноєвропейські показни­ки в 1,2 рази. Зрозуміло, що потенціал північноамериканського центру сили зумовлений передусім могутністю США. Основні макроекономічні показники, які характеризують північноамери­канський центр сили, є чи не найважливішими геополітичними факторами, які визначають загальний напрям геополітики, а та­кож можливості її здійснення, оскільки економічні пріоритети в сучасному поліцентричному світі (на відміну від біполярного, ко­ли існував пріоритет ідеології, військово-стратегічних цілей то­що) і є тією платформою, на якій будуються геоекономічні і, як наслідок, геополітичні пріоритети та геостратегічні кроки. До того ж сучасний світ з огляду на динамізм глобальних економічних про­цесів характеризується нестабільністю геополітичної ситуації — зміщенням геополітичних векторів, трансформацією геополітичного положення окремих країн, зміною розстановки сил у світі тощо.

Геополітичне положення держав регіону. Відомо, що геополітичні та геостратегічні інтереси будь-якої дер­жави значною мірою зумовлені її геополітичним положенням (ГПП).

Основними геополітичними фокусами, які впливають на ГПП і напрями геостратегічних векторів США, є: ЄС (сукупність країн з високим потенціалом розвитку економічної й політичної взаємодії), АТР (угруповання країн на чолі з Японією, яке є одним із світових центрів сили, формує азійський вектор геостратегії США), НАТО (військово-політичний союз, до складу якого входять США і політика якого чималою мірою визначається їхньою політикою), Організація країн—експортерів нафти, ОПЕК (важливе джерело постачання енергоносіїв для США), а також Південний спільний ринок (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРІКОМ), Центральноамериканський спільний ринок, ЦАСР (резерв для ство­рення Панамериканської зони вільної торгівлі). США займають центральне положення на Північноамериканському континенті, оскільки мають найбільше сусідів першого порядку. Що ж до між­континентальної спільноти, то можна також із впевненістю характе­ризувати ГПП США як центральне. На геополітичній осі "Північ – Південь", яка проходить через Північно- та Південноамериканські континенти, США також належить центральне положення.

Суходільним сусідом першого порядку для Канади є лише США. Наявність спільного кордону зі США, який простягається в широтному напрямку більш ніж на 7 тис. км і майже не має природних перепон для комунікацій, ставить США у фокус геостратегічних інтересів Канади. США є важливим джерелом капі­талу, технології, а також ринком збуту продукції. Наявність ли­ше одного суходільного сусіда першого порядку звужує для Ка­нади можливість зовнішніх контактів.

Основними геополітичними фокусами для Канади є NAFTA, членом якої вона є, НАТО (Канада бере активну участь у роботі цієї організації), а також МЕРКОСУР, КАРІКОМ, ЦАСР. З усіма цими угрупованнями (крім NAFTA) Канада перебуває у міжкон­тинентальному сусідстві.

Композиційне положення Канади на Північноамерикансько­му континенті можна визначити як периферійне. Крім того, розташування цієї країни на геополітичній осі "Північ—Південь" також є периферійним.

Найдовший суходільний кордон зі США має також Мексика. Його значна протяжність, відсутність природних перепон для ко­мунікацій, тісне транскордонне співробітництво чималою мірою сприяють процесам інтеграції в Північній Америці. На Північно­американському континенті, а також на геополітичній осі "Пів­ніч—Південь" Мексиці належить транзитне положення між країнами Північної й Південної Америки.

Північноамериканська інтеграція. Нова ера нарощування могутності північно­американського центру си­ли почалася із підписання у 1988 р. угоди про вільну торгівлю між Канадою і США. Ця угода фактично стала лише актом конс­татації вже наявної інтеграції. В 1993 р. США, Канада та Мекси­ка підписали тристоронню угоду про вільну торгівлю (NAFTA).

Передумовою створення північноамериканської зони вільної торгівлі було прагнення країн-учасниць, зокрема США та Кана­ди, отримати більш вільний доступ до місткого регіонального ринку і таким чином реалізувати свої порівняльні переваги. В перспективі лібералізація руху факторів виробництва у створюва­ному інтеграційному угрупованні давала змогу кожній фірмі "реалізувати ефект від економії на масштабі" й посилити власну конкурентоспроможність на регіональних і світових ринках.

Шляхом інституційного оформлення вже наявних у межах регіону "особливих торговельних відносин" США, Канада і Мек­сика прагнули до реалізації довгострокових стратегічних і корот­кострокових тактичних цілей. Для США вони полягали в:

• розширенні доступу американської продукції на зовнішні ринки Мексики та Канади, які характеризуються високою аб­сорбційною здатністю;

• розширенні доступу до відносно дешевих і багатих природних ресурсів Канади й Мексики;

• вирішенні внутрішніх суспільних проблем, пов'язаних з при­пливом мексиканських нелегальних іммігрантів.

Канада мала на меті:

• усунення протекціоністських бар'єрів США для канадських товарів;

• реструктуризацію свого господарського комплексу шляхом посилення дії об'єктивних ринкових механізмів (через поси­лення конкуренції);

• отримання необмеженого доступу для канадських товарів та інвестицій на мексиканський ринок.

Значні вигоди від НАФТА отримувала також Мексика. Вона здобула гарантований доступ до американського ринку, куди спрямовується близько 80% її експорту. НАФТА стала структу­рою, яка стримувала протекціонізм США шодо мексиканських товарів. Крім того, промислова реконструкція, спричинена поси­ленням інвестиційного процесу в південному напрямку, мала сприяти економічному зростанню Мексики.

Прагнення до зміцнення могутності США втілилися в ідеї ство­рення Панамерикан­ської зони вільної торгівлі шляхом поступового розширення НАФТА за рахунок країн Латинської Америки. Чилі була формально запрошена стати кандидатом у чле­ни НАФТА, за нею мали йти інші країни, зокрема Аргентина. Оче­видно, що за такого підходу Вашингтон діставав можливість справ­ляти вплив на країни, які бажали приєднатися до НАФТА, з метою отримання від них односторонніх поступок.

Як відомо, суттю геостратегії держави є прагнення до захисту своїх національних інтересів ­ збереження національного суве­ренітету, територіальної цілісності й недоторкан­ності кордонів, збереження і підвищення конкурентоспроможності національної еконо­міки, нарощування науково-технічного потенціалу, співпра­ця і взаємодія з іншими суб'єктами світового процесу тощо. Геостратегічні вектори держави — це геопросторове втілення її цілей на міжнародній арені, які забезпечують її виживання, збереження і розвиток. Сукупність геостратегічних векторів утворює поле геостратегічних інтересів держави. Розглянемо домінанти геостра­тегічних векторів США, Канади й Мексики.