2. Поле геостратегічних інтересів сша.

Орієнтирами глобальної геостратегії США є:

• забезпечення глобальної конкурентоспроможності держави;

• послаблення негативних тенденцій в міжнародній позиції країни, таких як зменшення її частки у світовому виробництві, зниження продуктивності праці тощо;

• утримання світової першості з метою контролю над міжна­родним розвитком, інструментами чого, за висловом ексдержсекретаря США М. Олбрайт, є "проста логіка, економічні стимули, технологічна допомога, нові угоди, обмін інфор­мацією, насилля, погроза, санкції, загроза санкцій, – і будь-яка комбінація вище переліченого";

• збереження власної зверхності шляхом зміцнення амери­канської безпеки, підтримки друзів, просування своїх інте­ресів і принципів у всьому світі; підтримка балансів на регіональному рівні на користь США; домінування в тих регіонах, які США вважають життєво важливими (насамперед у Європі та басейні Тихого океану); стримування екс­пансіоністських тенденцій місцевих претендентів на геге­монію в окремих регіонах шляхом створення коаліцій (позиція інтервенціоналістів);

• боротьба з міжнародним тероризмом.

Поле геостратегічних інтересів США можна представити у вигляді схеми.

Поле геостратегічних інтересів США

Основні складові поля геостратегічних інтересів США визна­чають геостратегічні вектори цієї держави, а саме:

1. північноамериканський (Канада й Мексика);

2. азійський — АТР (особливо Японія, Китай, Південна Корея), країни Близького Сходу;

3. латиноамериканський;

4. європейський (країни ЄС, центрально- та східноєвропейські країни).

Широкий спектр геостратегічних інтересів США підтверджує вислів 3. Бжезінського про те, що чим більшою є військова, еко­номічна та політична могутність держави, тим більшим є радіус її життєвих геополітичних інтересів, впливу і втягнутості ЦІЄЇ держави у світову політику.

Надзвичайну роль у зміцненні геополітичних позицій США відіграє північноамериканська інтеграція. Хоча завдяки своїй політичній, економічній, військовій моці США мають геополітичне положення, в радіусі якого — весь світ, НАФТА для цієї країни є сферою реалізації життєво важливих інтересів. Проте слід зазначити, що погляд Вашингтона в бік північноамери­канських сусідів не завжди був таким пильним, як нині.

Усвідомлення США того, наскільки життєво важливим регіо­ном для них є Північна Америка, зокрема Канада, почало укріп­люватися в середині минулого століття. Після поразки Франції в Європі і виходу німецької армії до Атлантичного океану Президент США Ф. Рузвельт та Прем'єр-міністр Канади М. Кінг підпи­сали угоду про співпрацю обох країн у сфері оборони Північної Америки. Після війни обидві країни взяли активну участь у ство­ренні НАТО і підписали двосторонню угоду про спільний захист повітряного простору Північної Америки.

Потім на певний час країни Західної півкулі перестали бути пріоритетним напрямом зовнішньої політики США. Після Другої світової війни США віддавали перевагу трансатлантичному і ти­хоокеанському напрямкам. Проте Канада для США залишалася важливим військово-стратегічним партнером, оскільки Арктика стала головним стратегічним регіоном ракетно-ядерного протистояння із СРСР. "Холодна війна" переключила увагу США на СРСР, а отже посилила інтерес до північноамериканського (полярного) напрямку геостратегії

Наприкінці XX ст. ситуація змінилася. Розширення економічних, а згодом і політичних зв'язків з Канадою та Мексикою, інфільтрація іммігрантів через кордон, зростання політичної нестабільності в американському регіоні продемонстрували значущість взаємовідносин із найближчими сусідами. Канадський та § латиноамериканський ринки знову стали привабливими для американського бізнесу як найдинамічніші у світі.

Вагому роль відіграли відкриття і розробка в Канаді та Мексиці великих нафтових родовищ з огляду на нестабільність ринку нафти у світі. Привабливими для американців є й інші види р стратегічної сировини — газ та уран. Повороту північного і південного сусідів у бік США сприяв і відносно швидкий розвиток канадської та мексиканської економік, утворення в межах Північноамериканського континенту більш місткого, ніж раніше, з ринку, який став залучати американські капітали і розширив можливості американського експорту. За умов різкого нарощування американської торгівлі Канада й Мексика не втратили, а зміцнили свої позиції першого та третього за обсягами торгівлі партнерів США. Торгівля США з Канадою та Мексикою почала ~ зростати швидкими темпами.

Таким чином, наприкінці 90-х років минулого століття США виробили нову зовнішньоекономічну стратегію і нові підходи до лібералізації міжнародної торгівлі. Суть її полягала в тому, що свої головні зовнішньоекономічні завдання США прагнули ви­рішити не на багатосторонній, а на двосторонній основі, особли­во на регіональному рівні.

Ініціатива США щодо створення блоку країн Північної Аме­рики була зумовлена двома основними причинами. По-перше, США побоювалися конкуренції з боку ЄС та АСЕАН, що ди­намічно розвивалися. На їхню думку, НАФТА могла стати проти­вагою цим інтеграційним утворенням. По-друге, США вбачали загрозу з боку периферійних районів з дешевою робочою силою. Тому НАФТА прагне до розширення, вбираючи в себе регіони з резервом дешевої робочої сили, куди США переміщують найбільш працемісткі виробництва і нарощують таким чином власну конку­рентоспроможність, поступово розширюючи свої ринки. Деякі політологи у США вважають, що Північна і Центральна Америка повинні посісти перше місце за шкалою значущості для США — вище Західної Європи й АСЕАН, зв'язки з якими є необхідними, але (з погляду прихильників континентального зближення) не підпадають під визначення "необхідних для виживання", на відміну від її безпосередніх сусідів США. Основні аргументи на користь створення "фортеці Америка" такі: буде забезпечений найефективніший розподіл континентальних ресурсів і обмін високотехнологічними товарами та робочими місцями між США, Канадою і Мексикою, капітал і робоча сила стануть більш продуктивними, середній рівень доходів зросте в усіх країнах НАФТА. На думку американського дослідника Д. Баєра, НАФТА змінить стратегію корпорацій, модифікує географію ментальності громадян і посту­пово створить особливу північноамериканську ідентичність, яка посилить позиції регіону в глобальному суперництві.

Звернення США до найближчих сусідів, як стверджують при­хильники континенталізму, посилить здатність США конкурувати з європейцями та японцями. Американський бізнес має поєднати недорогу робочу силу Мексики (а то й країн Центральної Амери­ки) з технічно досконалішими американськими технологіями.

Геостратегічні інтереси США в Євразії та Азійсько-Тихооке­анському регіоні виявляються в існуванні складної системи коаліцій і союзів, ініційованих головним чином США. НАТО, наприклад, пов'язує найбільш розвинуті і впливові європейські держави з США, перетворюючи тим самим США на головну дійову особу навіть у внутрішньоєвропейських справах. Двосто­ронні політичні й військові зв'язки з Японією прив'язують наймогутнішу азійську державу до США. США також беруть участь у діяльності таких тихоокеанських багатосторонніх організацій, як Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), таким чином маючи можливість залишатися провідним гравцем у регіоні. Навіть на пострадянському просторі поширилися різноманітні, підтримувані американцями матеріально, схеми спів­робітництва з НАТО, такі як програма "Партнерство заради миру". Мережа спеціалізованих міжнародних організацій, між­народні фінансові інститути — МВФ і Світовий банк теж пред­ставляють глобальні інтереси США.

На думку деяких політологів, глобальна першість США зале­жить від того, наскільки довго й ефективно зберігатиметься їхня перевага на Євразійському континенті. Євразія займає осьове геополітичне положення, і держава, яка панує в Євразії, контролює два з трьох найбільш розвинутих і економічно продуктивних регіонів світу. Контроль над Євразією автоматично спричинить підкорення Африки, перетворивши Західну півкулю й Океанію на геополітичну периферію Центрального континенту світу. Концентрація уваги на ключових дійових особах і ситуації на континенті є відправною точкою для формулювання геостратегії США з огляду на перспективи реалізації геополітичних інтересів США в Євразії.

В короткостроковій перспективі США зацікавлені в зміцненні й збереженні "геополітичного плюралізму" на карті Євразії. Це має попередити появу ворожої коаліції, яка змогла б кинути виклик провідній ролі США. А в середиьостроковій перспективі потрібен пошук важливих і в стратегічному плані сумісних партнерів, які здатні були б створити під керівництвом США трансєвразійську систему безпеки.

Південна Америка з кінця Другої світової війни перебувала на периферії американських пріоритетів. Сьогодні США приділяють велику увагу розвиткові відносин з країнами Латинської Америки. Активізуючи свою діяльність у цьому напрямку, США прагнуть створити дієву противагу Східноазійському і Західноєвропейському регіонам. На початок XXI ст. на Латинську Америку припадає 1/5 загального американського експорту і ²/₃ його приросту. Суттєвим стимулом для розвитку співпраці США з латиноамериканськими державами є торговельні угоди. У квітні 1998 р. Президент США і керівники 33 країн Західної півкулі почали переговори про створення зони вільної торгівлі в Америці (ФТАА). Приєднання США до ФТАА має важливе значення з кількох причин. В останні роки країни Латинської Америки активізували взаємне співробітництво, інтерес до роз­витку торговельних відносин з ними виявляють країни ЄС, які є серйозними конкурентами США у цьому регіоні. На думку фахівців, якщо США не стануть учасником ФТАА, вони втратять свої конкурентні переваги на ринку Західної півкулі. Приєднання США до створюваної зони вільної торгівлі в Америці сприятиме лібералізації торговельних відносин США з країнами цього регіону і збільшенню американського експорту. Крім того, Ва­шингтон надає ФТАА також політичного значення, розглядаючи об'єднання як інструмент боротьби з наркобізнесом, фактор охо­рони навколишнього середовища та зміцнення демократії в Лати­ноамериканському регіоні.

Стратегія державної підтримки американського експорту в цьому регіоні передбачає низку заходів: збільшення обсягів фінансуван­ня американського експорту в країни Латинської Америки, спри­яння двосторонньому співробітництву в найвигідніших для США секторах економіки, допомога державам Латинської Америки і Ка­рибського басейну в організації зовнішньої торгівлі через елект­ронну мережу, підтримка малих і середніх американських ком­паній, які мають намір діяти на цьому ринку, сприяння розвиткові інфраструктури в регіоні, захист американських компаній, які вкладають інвестиції в економіку країн регіону тощо.

Для того щоб конкурувати з Європою та Азією, які до цього були у фокусі американських інтересів, і зберегти світове лідерство, Вашингтон сьогодні має активно співпрацювати з Ла­тинською Америкою в напрямі створення спільного ринку Західної півкулі. Канада вже відкрита, настає час наступу на південь. Деякі творці "фортеці Америка" вважають Канаду й Мексику лише першим редутом. США, на їхню думку, після підписання НАФТА не повинні обмежуватися Мексикою, їм слід активізувати рух на південь і в ідеалі ввести всю Південну Амери­ку у сферу своїх першочергових інтересів.