5. Геополітичні процеси в східній та західній Європі.

ПЛАН

1. Світова геополітична ситуація ХХ століття.

2. Інтеграційні процеси в Західній Європі.

3. ЄС в геоекономічній моделі.

4. Геополітичний вимір сучасної Європи.

1. Світова геополітична ситуація хх століття.

У сучасному світі існує три центри сили – північноамериканський, західноєвропейський та азійсько-тихоокеанський. Сукупно всі три центри сили утворюють "перший світ" – "золотий мільярд", який власне складається з трьох зон – північноамериканської, західноєвропейської та азійсько-тихоокеанської.

Сучасні міжнародні відносини являють собою систему відносин (економічних, політичних) між центрами сили, в орбіту яких втягу­ються країни "другого" і "третього" світів. "Перший світ" при­сутній у всіх трьох економічних просторах, хоча з різним ступенем інтенсивності. У кожного центру сили є свої інтеграційні зони: в Західній Європі — ЄС, у Північній Америці – NAFTA, у Східній Азії - АСЕАН.

Хоча європейська інтеграція, у широкому розумінні, є склад­ним історичним процесом формування культурних, етнічних, економічних та політичних зв'язків між європейськими народа­ми, який розпочався ще за доби Середньовіччя, сучасна гео­політична роль Європи була зумовлена ситуацією на політичній карті світу в повоєнний період. Міжнародна політична система зазнала тоді серйозних трансформацій. Європа, що впродовж кількох сторіч була "центром світу", носієм передових досягнень культури, науки і техніки, головним полюсом економічного роз­витку, ядром колоніальної системи, опинилася на периферії світової політики. Спустошена двома світовими війнами, зазнав­ши жахливих демографічних та економічних втрат, Європа пере­творилася з геополітичного суб'єкта на геополітичний об'єкт, опи­нившись на стику інтересів біполярного світу, між двома ідео­логіями, центри яких географічно знаходилися за межами регіону.

До чинників, що спричинили периферійне геополітичне по­ложення Західної Європи, можна віднести стрімке економічне

З зростання та військове зміцнення США, чому сприяли особливості їх географічного положення та характер участі у Другій світовій війні; розширення сфери впливу СРСР у Східній Європі та встановлення там підконтрольних радянській владі соціалістичних режимів (останній фактор активно використовувався у пропаганді США щодо необхідності об'єднання зусиль західного світу. Післявоєнний занепад підсилювався постійними суперечностями у відносинах між головними європейськими державами.

За таких умов європейська інтелектуальна еліта концентрува­ла свої зусилля на пошукові шляхів подолання наслідків війни, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. Ключовим моментом для досягнення такої мети було забезпе­чення довгострокового миру в регіоні й недопущення самої мож­ливості нових конфліктів. У цей час починають активно обгово­рюватися ідеї федеративного устрою Європи, за якого діяльність наднаціональних органів унеможливила б виникнення міждер­жавних конфліктів.

Водночас ідеальні моделі федеративного устрою були прире­чені на невдачу через об'єктивну непідготовленість європейців до об'єднання. Суть переходу до федеративної Європи полягала в переданні суверенітету (або його частини) національних держав до наднаціональних органів. Слід зауважити, що національна держава була фундаментальним поняттям і основним суб'єктом так званої вестфальської системи міжнародних відносин. Ство­рення міжнародних організацій, що мають право втручатися у внутрішні справи національних держав, на той час становило безпрецедентне порушення усталених норм міждержавних відно­син і сприймалося різко негативно на рівні національних урядів та громадської думки. Таким чином, перед європейцями стояла дилема: з одного боку, формувалося колективне усвідомлення необхідності об'єднання і координації міждержавних відносин у Європі задля збереження миру та відновлення добробуту, з іншо­го — ідея утворення європейської наддержави наштовхувалася на бар'єр світосприйняття, сформованого під впливом вестфальсь­кої суспільно-політичної системи.

Неможливість утілення федералістських ідей змусила ідеологів об'єднання Європи шукати компромісні шляхи. З ініціативи Жа­на Моне та Робера Шумана Франція висунула проект створення спільної франко-німецької організації для контролю над стра­тегічними на той час галузями промисловості – вугільною та ста­леливарною. Організація була відкритою для інших країн, які б виявили бажання брати в ній участь. Хоча ця організація й передбачала відмову від частини державного суверенітету в економічній сфері, вона не становила загрози політичній незалежності країн. Ідея полягала в лібералізації ринку вугілля і сталі, що відкривало всім країнам-учасницям доступ до сировинних ресурсів (коксу та залізної руди) на вигідних умовах. Крім того, лібералізація та спільний контроль знімали політичне напруження навколо конт­ролю за такими стратегічними регіонами, як Рур, Лотарингія та Ельзас. Колективний контроль за використанням стратегічних ре­сурсів унеможливив би подальше нарощення озброєнь однією з країн-учасниць об'єднання. Таким чином, вигравали промислові інтереси Франції, країн Бенілюксу та Італії. Німеччина, хоч і втрачала стратегічні переваги від контролю над своїм природно- ресурсним потенціалом, отримувала кращі можливості для прори­ву післявоєнної економічної блокади.