3. Єс в геоекономічній моделі.

У геоекономічному вимірі Європа сьогодні являє собою потуж­ний геополітичний масив, згуртований навколо ЄС. Регіон є од­ною зі складових "тріади" центрів світової сили, полюсом еко­номічного та соціального розвитку. У 2003 р. на ЄС припадало близько 19,3% світової торгівлі. Разом із США регіон займає провідні позиції у сфері прямих іноземних інвестицій. Крім то­го, європейські країни підтримують одні з найвищих у світі стан­дартів життя населення – європейська соціальна модель є особ­ливою рисою суспільного розвитку регіону, що відрізняє Європу від економічно більш ліберальних США та працеінтенсивного Східно-Азійського регіону. В геоекономічному аспекті доцільним видається союз країн ЄС та ЄАВТ (Ісландія, Норвегія, Швей­царія та Ліхтенштейн), оскільки ці країни поєднують стійкі гос­подарські зв'язки.

У другій половині XX ст. країни Європи досягли значного пос­тупу у сфері економічного розвитку. З одного боку, цьому сприяла потужна фінансова допомога США, спрямована на відбудову Євро­пи. З іншого, безперечний ефект дали інтеграційні процеси. Хоча початковий задум ідеологів європейської інтеграції обмежувався за­побіганням виникненню нових конфліктів між провідними євро­пейськими країнами, в результаті лібералізації економічного життя в межах країн – учасниць ЄЕС протягом 60-х років спостерігався '5. період інтенсивного економічного піднесення. Подолання штучних бар'єрів у сфері торгівлі та руху капіталів у поєднанні з кейнсіанською стратегією суспільно-економічного розвитку, що добре узгоджувалася із соціал-демократичним спрямуванням європейських політичних сил, дало змогу не лише поліпшити макроекономічні показники, а й створити потужний споживчий ринок і успішно впровадити модель держави загального добробуту (Welfare State).

Від 1970-х років західний світ почав переживати системну кризу, пов'язану з вичерпанням ресурсу розвитку кейнсіанської моделі держави загального добробуту, або кризу атлантичного фордизму. Криза проявилася в падінні продуктивності виробництва, зниженні темпів економічного зростання під впливом інфляційного тиску та нестабільності міжнародної валютної системи. Міжнародна торгівля перетворилася з доповнювального чинника економічного розвитку на середовище жорсткої конку­рентної боротьби. Діяльність транснаціональних корпорацій призводила до переміщення цілих галузей у країни, що розвива­ються, внаслідок чого зростало безробіття у старих індустріаль­них районах розвинутих країн.

Ефективність моделі держави загального добробуту опинила­ся під питанням. Виходом із ситуації була лібералізація еко­номічного життя та зменшення державного втручання в господар­ство. Країни Європи пішли шляхом поглиблення інтеграції й лібералізації міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва в межах європейського ринку, захищаючи його від негативних впливів ззовні. Водночас відмова від європейської соціальної моделі не дістала підтримки в континентальній Європі (лише Ве­лика Британія, що завжди більше орієнтувалася на англо-американську економічну модель, за часів правління М. Тетчер відда­ла перевагу економічній ефективності перед соціальними га­рантіями населенню).

Зрештою Європа почала програвати в конкурентній боротьбі США, а також новому полюсові економічного розвитку в Південно-Східній та Східній Азії, де навколо Японії згуртувався по­яс нових індустріальних країн, а на початку 2000-х років до них долучився і Китай. У 2000 р. Рада Європи прийняла Лісабонську стратегію, що поставила за мету протягом десятирічного терміну зробити Європу найбільш конкурентоспроможним та найдинамічнішим регіоном глобалізованого світу. Хоча офіційні публікації наголошують передусім на поліпшенні системи освіти, професій­ної підготовки, розвиткові наукових досліджень та інформацій­них технологій, у тому числі і в бізнесі, експерти зазначають, що найпроблемнішою є реформа моделі соціального захисту, яка становить "найбільше багатство Європи". Іншими словами, Лісабонська стратегія має на меті досягти високої економічної ефективності без соціально болючого перехідного періоду, як у Великій Британії.

Наскільки успішною виявиться Лісабонська стратегія, покаже час. На даний момент Європа не витримує конкурентної боротьби в умовах глобалізації. Особливо це стосується "чутливих" галузей (сільське господарство, чорна металургія, хімічна промисловість та текстильна галузь). Конкурентний тиск на ці галузі загрожує соціальній стабільності індустріальних районів Європи. Методи захисту, що їх використовує ЄЄ у рамках спільної торго­вельної політики, – квотування імпорту окремих груп товарів, установлення додаткових стандартів, яким має відповідати про­дукція, антидемпінгові розслідування. У критичних випадках ЄС вдається до порушень правил ЄОТ, запроваджуючи заборонні імпортні тарифи. Як приклади можна навести "банановий дис­пут" або конфлікт щодо імпорту китайського текстилю у 2005 р.

Важливим кроком для визначення геоекономічної ролі ЄС стало запровадження європейської грошової одиниці – євро. Хо­ча міжнародні фінансові аналітики доволі скептично ставилися до перспектив створення єдиної грошової одиниці без запровад­ження уніфікованої фіскальної системи, єдина валюта додала єдності економічному просторові ЄС і конкурує з дола­ром США.