4. Переосмислення геополітики в постбіполярному світі.

Зі зникненням біполярної системи з'явилася пот­реба в ґрунтовному переосмисленні геополітичної картини світу, а також новій інтерпретації ролі пострадянського простору (і пе­редусім Росії) в постбіполярному світі. Основна розбіжність у тлу­маченні геополітичної світобудови на початку ХХІ ст. полягає у протистоянні концепцій монополярного світу на чолі із США та багатополярного світу, що складається з кількох відносно рівно­значних центрів – у Північній Америці, Європі, Східній та Південно-Східній Азії тощо.

Для того щоб краще зрозуміти геополітичну роль РФ у сучас­ному світі, доцільно зробити кілька узагальнень щодо самого по­няття геополітичної ролі держави в сучасних умовах. Річ у тім, що з моменту зародження геополітики в другій половині XIX ст. розуміння предмета цього напряму знань суттєво змінювалося.

Як уже зазначалося у попередніх темах, джерелом геополіти­ки були ідеї географічного детермінізму. Праці Ф. Ратцеля за­початкували течію, що пояснювала політичні процеси у світі природно-географічними факторами. Ратцель порівнював державу з біологічним організмом, що постійно веде боротьбу за своє існування. Ця боротьба спрямована передусім на збере­ження та розширення "життєвого простору" держави. На думку Ратцеля, держава прагне досягти свого ідеального розташуван­ня, тобто охоплення цілого "світового острова", від одного оке­ану до іншого. До ідеальної моделі наближується кілька держав у світі, зокрема США, Росія, Канада, що мають найдовші морські кордони. Всі держави, а надто найбільші й найсильніші з них, за Ратцелем, намагаються наблизити свій "життєвий простір" до ідеального, що охоплює весь континент або його більшу частину. Це бажання є об'єктивним і зумовлюється са­мою природою політичної організації людства. Отже, існує пос­тійний конфлікт між державними організмами за розширення сво­го "життєвого простору". До порівняння держави з біологічним організмом вдавався також Р. Челлен.

Ще один аспект геополітичного доробку Ф. Ратцеля, розви­нутий у теоретичних побудовах інших видатних геополітиків, зводиться до оцінки вигідності чи невигідності природних кор­донів держав. Найвигіднішими вважалися морські кордони, тоді як суходільні кордони, зумовлені гірськими пасмами, річками та іншими природними перешкодами, мають радше негативний вплив на розвиток державного організму. У працях А. Мехена та Г. Маккіндера обговорювалися проблеми протистояння морських та суходільних держав. Зрештою, в геополітичний словник увій­шли поняття "влади суходолу" (теллурократія) і "влади моря" (талласократія) як двох визначених природно-географічними умова­ми видів військово-політичної могутності.

Уникаючи певної гіперболізації даних понять, можна зазна­чити, що увага до моря та суходолу зумовлена здатністю людини долати відстані. Виникнення та розвиток геополітичних ідей великою мірою спричинювалися постійними військовими кон­фліктами (переважно в межах Європи). Якщо війна велася за ме­жами власної державної території, надзвичайно актуальною ста­вала проблема військової логістики, тобто можливість оператив­но пересувати на значні відстані вояків, техніку, боєприпаси, а також налагоджувати систему матеріально-технічного постачання військ. На певному рівні розвитку технологій, у другій половині XIX – на початку XX ст., морські простори забезпечували знач­но швидші комунікації. Простіше кажучи, пересуватися морем на великі відстані було набагато швидше і дешевше, ніж суходо­лом, особливо в Європі, де часто доводилося долати фізико-гео­графічні перешкоди. Саме тому наявність потужного морського флоту становила стратегічно важливий фактор як у торгівлі, так і у військово-політичній сфері.

Аналогічним чином "влада суходолу" пояснюється неспро­можністю держав, що володіли потужним морським флотом, ефективно просуватися в глиб суходолу на чужій території, хоча рівнинні частини континентів також вирізняються порівня­но високою пропускною здатністю. Степові простори Євразії забезпечували високу мобільність кочівникам-кіннотникам і, за рядом теорій, стали основою могутності монгольської імперії Чингісхана. З розвитком залізничного транспорту про­пускна здатність суходолу стала ще більшою. Отже, Хартленд також набув можливості швидко перекидати ресурси на великі відстані, спираючись на іншу, порівняно з Римлендом, техно­логічну базу.

Поступово, з розвитком транспортних технологій, зокрема авіаційного транспорту, актуальність морського та континенталь­ного типів військової й торговельної могутності суттєво знизила­ся. Впродовж другої половини XX ст., аж до моменту падіння Берлінської стіни та розпаду СРСР, геополітичні концепції мали наочне "підтвердження" у формі протистояння "морської" над­держави США і "континентальної" СРСР. Однак очевидно, що і СРСР, і США рівною мірою могли сприйматися і як морські, і як континентальні наддержави. Після припинення "холодної війни" модель протистояння двох наддержав виявилася непро­дуктивною. І, незважаючи на спроби деяких учених відродити термінологію класичної геополітики, сучасні реалії спонукають до її серйозного переосмислення.

Якщо відмежуватися від найбільш гіперболізованих уявлень і метафоричних прийомів та спробувати узагальнити наявні праці з геополітики, можна виокремити кілька основоположних еле­ментів, що відрізняють цей напрям від інших суміжних:

• Геополітика завжди стосується зовнішньої щодо держави по­літики. Тобто геополітична тематика в той чи інший спосіб торкається різних форм і закономірностей міждержавних відносин, а також намагається встановити їх причинно-наслідкові зв’язки.

Геополітика здебільшого розглядає засоби та механізми впли­ву одних держав на інші. Якщо інші дисципліни, що вивчають міжнародну політику, рівною мірою приділяють увагу всім формам міжнародних політичних відносин, то геополітика, як правило, акцентує увагу на важелях активного впливу (або примусу) одних суб'єктів міжнародної політичної діяльності на інших.

Геополітика у своїх концепціях так чи інакше спирається на географічні фактори. Щоправда, розуміння ролі географії в міжнародній політиці еволюціонувало від ідей географічного детермінізму до оцінки сукупної ваги економіко-, політико-, історико-, культурно- та, певною мірою, фізико-географічних особливостей тієї чи іншої країни або території. Відповідно, розглядаючи сучасну геополітичну роль Росії, ми акцентуємо нашу увагу на географічних (у широкому розумінні цього терміна) особливостях цієї держави, які визначають наявні та потенційні важелі впливу Росії на інші держави світу, а також оцінюємо, наскільки суттєвими є ці особливості й наскільки ефективним є зумовлений ними зовнішньополітичний вплив.

Далі ми викладемо три концептуальні погляди на роль та місце Росії в сучасній геополітичній картині світу. Перший – один із найпоширеніших серед російських геополітиків поглядів на світову роль Російської Федерації, сформульований у кон­цепціях неоєвразійства, зокрема у працях одного з найяск­равіших російських геополітиків О. Дугіна. Другий представляє американсько-атлантичну позицію, сформульовану колишнім радником з питань національної безпеки при президенті США 3. Бжезінським. Третій – спроба неупередженого аналізу місця і ролі Росії в постбіполярному світі з урахуванням змін у геополітичних парадигмах.