3. Концептуальні засади зовнішньої політики Росії.

12 липня 2008 р. президент Д.А.Медведєв своїм указом затвердив Концепцію зовнішньої політики Росії, яка стала модернізованим варіантом попередньої Концепції від 2000 р. Згідно з документом, зовнішня політика РФ є системою поглядів на зміст та основні напрями зовнішньополітичної діяльності Росії.

В Концепції зазначено, що головні зусилля Росії на міжнародній арені будуть спрямовані на досягнення таких основних цілей: забезпечення надійної безпеки країни, збереження і зміцнення її суверенітету та територіальної цілісності, авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що відповідають інтересам Російської Федерації як великої держави і одного з впливових центрів сучасного світу і які необхідні для зростання її політичного економічного, інтелектуального та духовного потенціалу; вплив на загальносвітові процеси задля формування стабільного, справедливого та демократичного світового порядку, заснованого на загальновизнаних нормах міжнародного права, включно із завданнями та принципами Статуту ООН, на рівноправних і партнерських відносинах між державами; створення сприятливих зовнішніх умов для поступального розвитку Росії, розвитку її економіки, підвищення рівня життя населення, успішного проведення демократичних перетворень, зміцнення основ конституційного ладу, дотримання прав і свобод людини; формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння ліквідації наявних і недопущення виникнення потенційних осередків напруженості і конфліктів у прилеглих до Російської Федерації регіонах; пошук злагоди і спільних інтересів із зарубіжними країнами і міждержавними об’єднаннями в процесі вирішення завдань, зумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союз низьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії; сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі, популяризації російської мови та культури народів Росії в іноземних державах.

У Концепції зазначено, що з’явились нові виклики і загрози національним інтересам Росії. Зокрема, йдеться про посилення тенденції до створення однополярної структури світу за економічного і силового домінування США; під час вирішення принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу, на ослаблення (та певною мірою дискредитацію) Ради Безпеки ООН. Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародну обстановку, спровокувати напруженість і гонку озброєнь, збільшити міждержавні суперечності, національну і релігійну ворожнечу. Використання силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів, - зазначено в документі, - неспроможне усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні та інші суперечності, що лежать в основі конфліктів і лише підриває основи правопорядку.

Наголос в Концепції зроблено на тому, що Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, яка реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїттям його інтересів. Інтереси Росії безпосередньо пов’язані і з іншими тенденціями, серед яких: розвиток регіональної і субрегіональної інтеграції в Європі, Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, Латинській Америці; військово-політичне суперництво регіональних держав, зростання сепаратизму, етнонаціонального та релігійного екстремізму. Інтеграційні процеси, зокрема в Євроатлантичному регіоні, згідно з Концепцією, найчастіше мають вибірково-обмежувальних характер. Спроби принизити роль суверенної держави як основного елемента міжнародних відносин створюють загрозу довільного втручання у внутрішні справи. Росія, оцінюючи роль НАТО, виходить з важливості поступального розвитку взаємодії у форматі Ради Росія-НАТО на користь забезпечення передбачуваності та стабільності в Євроатлантичному регіоні, максимального використання потенціалу політичного діалогу та практичної співпраці у вирішенні питань, що стосуються реагування на загальні загрози, - тероризм, поширення зброї масового ураження, регіональні кризи, наркоторгівля, природні та техногенні катастрофи, торгівля людьми та людськими органами, піратство. Водночас у документі зазначено, що Росія будуватиме відносини з НАТО з урахуванням готовності альянсу до рівноправного партнерства, неухильного дотримання принципів і норм міжнародного права, виконання всіма його членами взятого на себе в рамках Ради Росія-НАТО зобов’язання не забезпечувати свою безпеку за рахунок безпеки Російської Федерації, а також зобов’язань щодо військової стриманості.

У Концепції наголошується, що Росія зберігає негативне ставлення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени альянсу України та Грузії, а також наближення військової інфраструктури НАТО до російських кордонів у цілому, позаяк це порушує принципи рівної безпеки, зумовлює появу нових розмежувальних ліній у Європі і суперечить завданням підвищення ефективності спільної роботи з пошуку відповідей на реальні виклики сучасності.

Згідно з Концепцією зовнішньої політики Росії, Москва планує «вести справу до завершення міжнародно-правового оформлення державного кордону Російської Федерації, а також кордонів морських просторів». У документі йдеться також про плани Російської Федерації щодо збільшення обсягів видобутку корисних копалин за рахунок розширення кордонів свого континентального шельфу. Тобто Росія висловлю претензії на значну частину дна Північного Льодовитого океану і намагається відстояти свої позиції.

У відносинах з країнами СНД Росія планує дотримуватись ринкових принципів. Питання створення Союзної держави з Білорусією Концепція пропонує вирішувати шляхом створення єдиного економічного простору. На практиці даний проект отримав дві різноспрямовані тенденції: 1) уповільнення інтеграції між Росією та Білорусією, обумовлене бажанням останньої зберегти незалежність; 2) поглиблення співпраці в сфері економіки із залученням ще однієї держави – Казахстану, - шляхом формуванням Єдиного митного простору.

Своєрідними продовженням Концепції зовнішньої політики РФ є ухвалена 10 січня 2000 р. Концепція національної безпеки Російської Федерації. Важливим геополітичним моментом є заміна в даній редакції документа (відносно варіанту 1997 р.) терміну «оборонна політика» на «військова політика», що означає можливість застосування військової сили за межами Росії для захисту інтересів держави та життя і безпеки громадян РФ. Практичне застосування даного положення було реалізоване в 2008 р. під час операції по змушуванню Грузії до миру, а також впродовж 2009-2011 рр. в рамках антипіратського патрулювання кораблями ВМФ Росії акваторії Індійського океану.

Одним із чинників забезпечення військової безпеки є ядерне стримування. Застосування ядерної зброї, згідно з новим документом, стверджується як правомірне з метою «відбиття збройної агресії, якщо всі інші заходи вирішення кризової ситуації вичерпані або виявились нефективними».

Вперше в даному документі згадується поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційної війни».

У зв’язку із необхідністю забезпечити стабільний розвиток держави згадано і про необхідність уваги влади до питань, пов’язаних із функціонуванням російської мови та культурних потреб російськомовного населення в державах СНД.