6. Геополітичні сценарії розвитку Росії з по­зицій американського атлантизму.

Друге бачення Росії як геополітичного суб'єкта відображає перспективу західного світу та ідеологію атлантизму, що базується на принципах плю­ралістичної організації людства з домінуванням демократичних цінностей у політичній сфері та ринкових в економічній. Чи не найвідомішим західним геополітиком кінця XX ст. є З. Бжезінський. виходець із Польщі, політолог, радник з питань національ­ної безпеки при Президенті США Дж. Картері з 1977 по 1981 рр. У його праці "Велика шахівниця. Американське домінування та його геостратегічні імперативи" обґрунтовується роль США у світі після завершення "холодної війни" в контексті кардиналь­них змін, що відбуваються на Євразійському континенті внаслідок краху СРСР та суспільно-політичної реструктуризації колишнього соціалістичного табору (рис.). Значна увага в цій праці приділяється новим геополітичним реаліям, у які по­трапила РФ після розпаду СРСР.

Зникнення СРСР як суб'єкта міжнародної політики у 3. Бжезінського асоціюється з появою "чорної дірки" в самому серці Євразії, що становить серйозний виклик США. Небезпека поля­гає в можливості виникнення політичної анархії або радикально налаштованої, ворожої Заходові диктатури в державі, що володіє Досить потужним ядерним потенціалом. Таким чином, США по­винні сприяти демократичним перетворенням та економічному відродженню Росії, водночас не допускаючи можливості виник­нення нової євразійської імперії, що може стати на заваді виконанню головної американської геостратегічної мети – форму­ванню могутньої євроатлантичної системи, з якою Росія могла б бути тісно пов'язана в майбутньому.

Актуальними для Заходу питаннями щодо геополітичної ролі РФ є такі:

Чи є РФ національною державою, чи вона за визначенням є чимось більшим, а отже обов'язково мусить бути імперією?

Якими є справжні кордони Росії (історично, стратегічно та етнічно)?

Залежно від того, якими є відповіді на ці запитання, можливі різні варіанти подальшої геополітичної долі все ще найбільшої за площею держави світу.

Переосмислюючи власну роль у пострадянський період, ро­сійські еліти висунули три геостратегічні варіанти розвитку РФ. Головною їх рисою було те, що вони відбивали стереотипи про­тистояння СРСР і США. Всі ці варіанти передусім відштовхува­лися від визначення статусу Росії відносно США. Іншими слова­ми, лише США як глобальний гравець були вартими уваги в російському геополітичному середовищі, незалежно від того, чи мова йде про партнерство, чи про конфронтацію.

Перший варіант базується на пріоритеті "зрілого стратегічно­го партнерства" з Америкою, який іноді інтерпретувався як гло­бальне співволодіння. Другий шлях орієнтований на посилення контролю в межах так званого "близького зарубіжжя", що є основним об'єктом російських геополітичних інтересів. Моделі цього шляху варіюють від розвитку економічної інтеграції в регіоні під домінуванням Москви до відновлення імперських форм, що допомогли б створити державу, спроможну зрівнова­жити вплив Америки та Європи. Третій шлях передбачає ство­рення контральянсу, метою якого була б євразійська антиамериканська коаліція, здатна зменшити переважання США в Євразії. Перший варіант найбільш імпонує З. Бжезінському, оскільки з ним асоціюється перспектива поширення принципів атлантизму на більшому євразійському просторі, гарантуючи реалізацію гео­стратегічної доктрини США збереженням їхнього світового домінування.

Змальовуючи хід політичних подій у РФ у першій половині 90-х років, З.Бжезінський відзначає сплеск прозахідної орієн­тації російської політичної еліти в перші роки президентства Б. Єльцина і поступове зниження популярності західного векто­ра впродовж наступних років. Піднесення та занепад ідей спів­праці із США були пов'язані головним чином із неадекватною інтерпретацією цього партнерства російською стороною. Для ба­гатьох російських політиків демократичний альянс Росії й Аме­рики означав автоматичне надання РФ геополітичного статусу нарівні із США (обов'язкова участь РФ у вирішенні будь-яких глобальних питань, а також певна політична підпорядкованість Центральної Європи волі Москви). Разом з усвідомленням не­обґрунтованості таких очікувань принадність співпраці із Захо­дом суттєво падала в очах російських політичних еліт.

Другий варіант – із пріоритетом на відновленні зв'язків із країнами "близького зарубіжжя" – став переважати в міру розча­рування політиків і громадськості у співпраці із Заходом. Голов­на теза цього напряму зводилася до того, що партнерство із США перешкоджає відновленню нормальних зв'язків із колишніми членами СРСР, "близьким зарубіжжям". З.Бжезінський зазначає, що концепція "близького зарубіжжя" стала своєрідною "парасолькою", під якою об'єднуються кілька геополітичних ідей. Так, прихильники економічного функціоналізму стверджували, що першочергове посилення зв'язків із колишніми республіками СРСР є необхідним для відновлення порушених господарських зв'язків між республіками. Водночас ідея співпраці із сусідами сприймалася рядом російських політиків як шлях створення на основі СНД своєрідного варіанта ЄС із центром у Москві, що стало б сходинкою у відновленні імперської могутності РФ.

Як приклад імперського підтексту в пріоритеті співпраці з країнами "близького зарубіжжя" З.Бжезінський наводить одну з офіційних доповідей 1992 р., в якій ішлося про встановлення стратегічного партнерства із Заходом, яке дасть Росії змогу регу­лювати ситуацію у Східній Європі, Середній Азії та на Далекому Сході. Доволі популярними серед прихильників концепції "близького зарубіжжя" була теза про виняткову роль Росії на пострадянському просторі, а також звинувачення Заходу в антиросійській політиці, зміст якої полягав у підтримці незалежності новоутворених на теренах СРСР держав, у тому числі й України. Найрадикальніший варіант орієнтації на "близьке зарубіжжя", про який пише З.Бжезінський, пов'язаний з ідеями євразійства. Як зазначає автор, євразійська тематика знайшла вдячну ауди­торію у заплутаній пострадянській ситуації. З одного боку, було дискредитовано комуністичну ідеологію, ворожу до російського православ'я та особливої "російської ідеї", з іншого – прозахідна орієнтація сприймалася як антиросійська з погляду культури. Крім того, Захід заважав російським претензіям на ексклюзив­ний контроль над євразійськими просторами.

Третій, найрадикальніший варіант – створення антиамериканської коаліції – З.Бжезінський пов'язує з приходом до вла­ди сильного авторитарного уряду. Ознакою можливості впровад­ження такої геополітичної стратегії стали певні кроки в напрямі налагодження співпраці з Китаєм та Іраном. Підґрунтям для та­кої коаліції може бути лише сильний антагонізм щодо США з боку Ірану та Китаю водночас, що можливо лише за умови гру­бих прорахунків зовнішньої політики США.

На думку З.Бжезінського, посилення імперського спряму­вання зовнішньої політики РФ матиме єдиний можливий наслідок – повну геополітичну ізоляцію Росії із втратою нею будь-яких елементів реального впливу на перебіг світових про­цесів. Альтернативним шляхом, який дав би РФ змогу лишитися активним геополітичним гравцем, – це шлях розвитку партнер­ства з трансатлантичною Європою, що характеризується розши­ренням ЄС і НАТО. Лише такий шлях надасть РФ переваги від трансконтинентального співробітництва у сфері торгівлі, ко­мунікацій, капіталовкладень та освіти. '

Вибір на користь трансатлантичної Європи передбачає докорінне переосмислення російської зовнішньополітичної тра­диції, оскільки партнерство з Європою вимагає визнання реального суверенітету низки країн, що традиційно входять до зони російських геостратегічних інтересів, а отже й відмови від будь- яких імперських амбіцій.

Крім того, такий союз із трансатлантичною Європою виклю­чає саму можливість його інтерпретації як шляху об'єднання Євразії для протидії США. Тому, на думку З.Бжезінського, по­дальша геополітична доля Росії залежить від вибору між перева­гами переходу до ціннісної системи атлантизму і збереженням ідей щодо своєї унікальності та відновлення імперської могут­ності. Відповідно до цього вибору на РФ чекає або залучення в заможний і стабільний трансатлантичний простір, або тривала геополітична ізоляція з дедалі більшим послабленням авторитету РФ на міжнародній арені.