Тема 10. Адміністративне право Поняття, предмет і метод адміністративного права України

Адміістративне право, подібно до інших складових національної правової системи України, слід розглядати як: а) галузь права; б) галузь законодавства; в) юридичну наук; д) навчальну дисципліну.

Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право Украни яляє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспіьних відносин у сфері державного управліїня Як галу з права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумін адміністративне право України характеризується сукупнстю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову — систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовніїнього виразу змісту адміністративно-правових норм та іститутів.

За суб'єктивним розумінням адміністративне право України — це сукупність закрілених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.

Адміістративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспіьні віносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями віносин, що складають предмет адміністративного права є такі:

• вонивиникаютьврезультатідержавноївладно-управлінськоїдіяльності;

• суб'єктомтакихвідносинєвиконавчо-розпорядчийорган;

• їхвиникнення, зміначиприпиненняєрезультатомсвідомої, вольової, цілеспрямованоїдіяльності. Методи адміністративного права — це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здіснюється

правовий вплив на предмет адміністративного права. Аналізуючи засоби, з допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміістративного права, слід сказати, що переважно це зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну іїформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Серед способів як складового елемента адміістративно-правового методу, слі виділити авторитарний (наказовий, щоб це сказати владний чи диктаторський) та субординаціний. Авторитарний спосіб виправданий «неріїністю» сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків. Субординаціий спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління ві суб'єкта управління

Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу віокремлювати адміністративне право від іїіішхгалзейукраїнського права.

Як юридична наука адміністративне право яляє собою систему знань, теорій, гіпотез, висновкі і рекомендацій стосовно історії виникнення та розвитку, поняття, предмета й методу правового регулювання, системи та джерел галузі адміністративного права (законодавства), наук та навчальної дисципліни. Наук має свій предмет і методи дослідження, свою систему і джерела.

Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також я юридичної науки.

Отже, адміністративне право України — одна з профіюючих галузей права, норми, інститути та відносини якої, історія розвитку і функціонування є предметом дослідження юридичної науки і викладається як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах.

Система і джрела адмінятративного права. Характеристика Кодексу України про адмінятративні правопорушення

Система адміністративного права — це його внутріїня форма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню побудову. Структура системи адміністративного права включає в себе а) адміїістративні правові норми та б) адміністративні правові інститути.

Адміністративно-правові норми можна охарактеризувати я загальнообов'язкові, формально-визначені правила поведінки людини в суспіїьстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закрілення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Адміістративно-правовим нормам притаманні я загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна віднести такі:

• закріплюютьвладні(керівні) тавнутрішньоорганізаційнівідносини;

• методвпливунасуспільнівідносиниєдержавно-владним(імперативним);

• гарантування державного переконання та примусу при їх реаліації

• органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміістративно-правові норми мають логічну структуру (гіпотеза, диспозиції, санкція) і можуть за різними критеріями групуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різними критеріями і створювати адміністративно-правові іститути (наприклад, заальні, особливі та спецільні).

Адміністративно-правовийінститут — цеоб'єднаннядвохібільшеадміністративно-правовихнормв єдину початкову, видову чи родову групу для регулювання віповідних суспільних відносин.

Об'єднуючись норми й інститути утворюють загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права України.

Загальна частина об'єднує адміістративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правовий статус суб'єктів управління, форми та методи їхньої діїльності функціонування адміністративного процесу та гарантії і способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина включає в себе адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють управління в різних сферах суспіьного життя, а саме; в економічні, адмністратишо-політичній, соціїльно-культурній, державно-правові та і.

Спеціальна частина обіймає адміністративно-правові норми, іститути та нормативно-правові акти, що регулюють адміістративно-правову діяльність конкретних органів (наприклад, внутрішніх справ, митної служби, податкової адміністрації тощо).

Назван три види іститутів слід розглядати я загальні. Своєю чергою, вони поділяються на головні та початкові.

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та іших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують ріні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що жляють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституціїні, законні та підзаконні. Наприклад, Конституція Украни закрілює, що громаддни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 3 8).

Серед законі, що є джерелами адміістративного права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих законі відносять, наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс Украни, Митний кодекс України та деякі інші. Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних законів я джерел адміністративного права можна він ести Закони України «Про мііцію»», «Про прокуратуру»», «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про Антимонопольний комітет України», «Про органи та служби у справа неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх»», «Про державну податкову службу»», «Про державну службу»» та ін. До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять Закони Украни «Про зайнятість населення», «Про державний кордон Украни»», «Про митну справу в Україні, «Про надзвичайний стан», «Про охорону праці», «Про пожежну безпеку»», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»», «Про звернення громадян» та ін.

Назван джерела адміністративного права — це джерела вищої юридичної сили. Норми Конституції України, що заіфіплюють права людини й громадянина, мають пряму дою.

Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у Постановах ВРУ. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовці за шкоду, заподіну державі, затверджене Постановою Верховної Ради Украни ві 23 червня 1995 р., або Положення про заальні збори громаддя за місцем проживання в Украні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.

Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрі України, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, затверджені Указом Президента України ві 10 квітня 1997 р., Ука Президента України від 4 Липня 1998 й. «Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної владності»; Поряок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою Кабінету Мністрів України ві 19 березня 1997 р., Інструкція з діловодства за зверненнями громаддя в органах державної влади і місцевого самовржування, об'єднання громадян, на піприємствах, в установах, органіаціях незалежно від форм власності, в засобах маової іформації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів Украни від 14 квіня 1997 р. та ін. Джерелами адміністративного права можуть бути і спільні постанови Кабіету Міністрів України і профспіок Україні з питань охорони праці та соціального захисту праціникі незалежно від форми владності.

Окрему групу нормативних акті, що визнаються джерелами адміїістративного права, становлять акти центральних і місцевих органі державної виконавчої влади. Сюди виносять накази міістерств, державних комітетів і служб, інших органі центральної виконавчої влади із спеціальним статусом, розпорядження голі місцевих державних адміністрацій.

Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівникі підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органі місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деяими авторами як правові акти державного управління. Акти управління характеризуються за двома особливостями: а) я правові джерела і б) як управлінські. Вони мають між собою діалектичний зв'язок. Їх

визначають зтрьохнайбільш поширених позицій: а) як форми управлінськоїдіяльностідержави; б) як документи, що походять від компетентних органів; в) я владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.

Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс Украни про адміїістративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми; що регулюють і охороняють маеріальн і процесуальні суспільні відносний у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідаїьності. У заальних положеннях закіплюються завдання та система законодавства про адміністраивні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміїістративні правопорушення, їх запобігання, виявлення та усунений причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні у справах про адміїістративні правопорушення.

Матеріальне право про адміїістративні правопорушення і адміїістративну відповідальність складається із заальної та особливої частин. У загальній частин закрілюються поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністраивного проступку, понятя і види адміністративних стягнень і зааьні правила ї накладання

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях, а саме: а) охорони праці та здоров'я наелення; б) ті, що посягають на владність; в) охорони природи, використаня природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури; г) в промисловості, будовництві та в галузі використання електричної і теплової енергії ґ) у сільському господарстві; д) при порушенні ветеринарно-санітарних правил; є) на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; є) житлових прав громаддя, житлово-комунального господарства та блаоустрою; ж) торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів; з) стандартизацї, яості продукції та метрології и) ті, що посягають на громадський поряок і громадську безпеку; і) ті, що посягають на встановлений порядок управління.

У процесуальному праві закріплюється система органі, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, справи, що півідомчі їм, а також їхня компетенція щодо розгляду цих справ.

Окремий розділ присвяений регулюваню поряку провадження у справах про адміїістративні правопорушення. У ньому закрілен завдання і принципи провадження у справах про адміїістративні правопорушення, поряок складання протоколів, заримання правопорушників, їх особистий огллд, огляд речей і вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, порядок винесення на розгляд справу оскарження і опротестування постанов відносно справи про адміістративне правопорушення

Окремим розділом регулюється поряок виконання постанов про накладення адміістративних стягнень. У ньому закріплюються основні положення та порядок провадження з виконання постанови про: а) винесення попередження; б) накладення штрафу; в) о платне вилучення предмета; г) конфіскацію предмета, грошей; г) позбавлення спеціального права; д) застосування виправних робіт; є) застосування адміністративного арешту; є) відшкодування майнової шкоди.

Отже, чинний кодекс України про адміністративні правопорушення врегульовує матеріально-правові та матеріально-процесуальні адміністративні деліктні правовідносини.