1. Поглиблене вивчення обраних для дослідження питань чи проблеми

Потрібна для опрацювання література міститься в бібліотеках. Але, як правило, не всі потрібні джерела можуть бути в бібліотеках того чи іншого населеного пункту. В такому випадку користуються системою замовлень по міжбібліотечному абонементу (МБА). Можна також через комп’ютерну мережу скористатися системою “Інтернет”, та в умовах нашої нинішньої дійсності це вельми дорога процедура. З часом, звичайно, ситуація тут покращиться, та все ж таки бібліотеки як сховища інформації і як осередки її опрацювання будуть і надалі зберігати провідну роль.

Читання літератури відкриває двері перед дослідником, налаштовує на експериментальну роботу, а остання, у свою чергу, спонукає до читання. Та не слід прагнути до механічного накопичення знань, бо це може привести до втрати самостійності в особистому дослідженні.

Вивчення складних питань краще розпочинати з підручників і навчальних посібників, де наукові факти дидактично оброблені, і вже потім переходити до наукових публікацій. Опрацювання будь-якого літературного джерела починається зі знайомства з вихідними даними і продовжується доти, коли стає можливим висловити головні думки публікації і порівняти їх із іншими, подібними за тематикою.

При конспектуванні використовують різні форми запису.

• Цитування. Ця форма найбільш легка для читача, але й найбільш трудомістка.

• План. Лаконічний виклад головних питань, що розглядаються в публікації і в такій послідовності, як це зроблено в оригіналі. Складання плану привчає виявляти та коротко формулювати основні думки і дозволяє за необхідності відновити в пам’яті зміст публікації.

• Тези. Це пояснення пунктів плану із запереченням чи захистом тих чи інших тверджень автора. Тези повинні відображати висновки, провідні положення, які будуть підлягати подальшому опрацюванню.

• Конспект. Існує три його різновиди. 1. Простий конспект. Він являє собою послідовний, короткий виклад змісту роботи без аналізу, доведень, без розчленування тексту на певні частини, підпункти. 2. Складний конспект. Це виклад матеріалу з описанням фактів, з аналізом, аргументацією, узагальненням, висновками і поділом тексту на пункти і підпункти. Такий конспект містить і цитати, і план, і тези, а також може мати таблиці, малюнки (як запозичені в автора, так і власні). 3. Зведений конспект. Це єдиний цілісний виклад ряду публікацій. Як правило, такі конспекти є тематичними, тобто узагальнюють матеріали різних авторів з якоїсь однієї теми. Їх використовують для написання літературного огляду.

Які з форм запису чи їх поєднання будуть вибрані, залежить від змісту, значимості публікації, що опрацьовується, від підготовленості, схильностей та особливостей мислення дослідника.

2. Підбір досліджуваних

Будь-яке педагогічне дослідження є порівняльним. Необхідність застосування тих чи інших способів порівняння результатів дослідження диктує особливі вимоги до підбору досліджуваних: вони повинні бути максимально ідентичними за своїми характеристиками. Тільки в цьому випадку можна буде стверджувати, що, наприклад, ефективність педагогічного процесу досягнута за рахунок нового навчально-виховного елементу, а не за рахунок, скажімо, кращого фізичного розвитку досліджуваних експериментальної групи.

Вирівнювання характеристик досліджуваних за віком, статтю, фізичною підготовленістю, професійною належністю і т.п. називається типологічним відбором.

Оскільки об’єктом педагогічних досліджень є обмежена кількість людей, то вони є вибірковими і повинні бути організовані так, щоб експериментатора не можна було дорікати в суб’єктивізмі.

Отже, застосовуючи вибірковий метод, експериментатор повинен вирішити принципове завдання: кого вибрати для участі в дослідженні. Вирішити це завдання допомагають закони математичної статистики. Ґрунтуючись на них, можна вважати, що найбільш об’єктивним при відборі досліджуваних є спосіб випадкової вибірки. У педагогіці і медицині він називається механічним відбором.

Використовують три варіанти способу випадкової вибірки.

Перший із них полягає в застосуванні алфавітних списків. Прізвища всіх претендентів на дослідження розподіляють строго за алфавітом і нумерують. Прийнято, що всі особи, прізвища яких виявились під непарними номерами, потрапляють в число досліджуваних, а всі інші – не потрапляють. Цей же варіант може бути використаний і для розподілу досліджуваних за дослідними групами: всі непарні номери складають експериментальну групу, всі парні – контрольну.

Слід відзначити, що наведений розподіл згідно з непарними і парними номерами повинен бути принципом відбору при будь-якому дослідженні. Не можна одному експериментатору вводити в контрольну групу осіб під непарними номерами, а іншому – під парними.

Другий варіант можна назвати способом лотереї. Прізвища кожного претендента на дослідження заносяться в закриту картку. Як і в будь-якій лотереї, картки змішуються, і зі всієї їх кількості береться стільки, скільки осіб необхідно для дослідження. Аналогічними чином можна розподіляти відібраних за дослідними групами.

Третій варіант відбору ґрунтується на використанні так званих таблиць випадкових чисел. Ці випадкові числа і методика користування ними наведені, зокрема, в посібнику Б. А. Ашмаріна⁸⁴.