2. Прудкість (бистрота) як фізична якість людини і основи методики її розвитку

Прудкість – це здатність людини вирішувати рухові завдання за мінімальні для даних умов проміжки часу.

Розрізняють елементарні форми проявлення прудкості:

а) латентний час рухової реакції;

б) швидкість одиночного руху при малому зовнішньому опорі;

в) частота рухів.

Елементарні форми виявлення прудкості відносно незалежні одна від одної. Особливо це стосується латентного часу рухової реакції, який у більшості випадків не корелює з показниками швидкості рухів. Можна мати дуже добру реакцію і бути відносно повільним у рухах і навпаки. Та це й зрозуміло. Латентний час реакції зумовлений виключно тими процесами, що відбуваються в нервових центрах, а швидкість рухів зумовлена не тільки центрально-нервовими, а й значною мірою тими процесами, що протікають безпосередньо в м’язах.

Практично ж, звичайно, найбільше значення має прудкість цілісних рухових актів, а не її елементарні прояви. Головним мірилом цієї прудкості є швидкість, але остання при виконанні складнокоординованих рухових дій може залежати не тільки від прудкості. Якщо при здійсненні цілісного рухового акту доводиться генерувати зусилля в діапазоні 15-20 % від максимальних, то швидкість рухів буде визначатися майже повністю прудкістю, силові здібності суттєвої ролі тут грати не будуть. У діапазоні від 15-20 % до 70 % від максимального зусилля швидкість рухів буде визначатися в основному бистротною силою м’язів, яка забезпечується стартовою і прискорюючою силою. Причому прискорююча сила має специфічний характер. На початку діапазону вона більше пов’язана зі стартовою силою, а в кінці його – із максимальною силою. В діапазоні ж вище 70 % від максимального зусилля швидкість рухів буде залежати, головним чином, від максимальної сили. Окрім цього, не слід забувати, що швидкість цілісних рухових актів зумовлена також і координаційними впливами з боку центрів керування рухами, і гнучкістю та витривалістю.

А тому швидкість цілісних рухових актів лише побічно характеризує прудкість людини, і при докладному аналізі саме елементарні форми проявлення прудкості виступають як найбільш показові.

Бистротні здібності людини взагалі досить специфічні. Можна дуже прудко виконувати одні рухи і порівняно повільно інші. Проявляється це, зокрема, в тому, що між швидкостями в координаційно різних діях у одних і тих же осіб не виявляється кореляції. Прямий, безпосередній перенос прудкості відбувається лише в координаційно подібних рухах. Значний же перенос прудкості спостерігається лише у слабко фізично підготовлених людей, а також у дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку.

Проявлення прудкості як фізичної якості визначається цілим рядом механізмів, які можна умовно розділити на три групи:

нервові;

біохімічні;

морфологічні.

Нервовими механізмами забезпечується швидка обробка сенсорної інформації з метою вироблення ефективних еферентних команд, які б сприяли швидшій і високоточній м’язовій роботі, а також швидке переключення від процесу збудження до процесу гальмування і навпаки у відповідних нервових центрах.

З біохімічної точки зору прудкість залежить від вмісту макроергів (таких як АТФ і креатинфосфат) у м’язах, від швидкості розщеплення АТФ під дією нервового імпульсу, а також від швидкості її ресинтезу.

Морфологічні механізми загалом зводяться до співвідношення швидких (білих) і повільних (червоних) волокон у м’язах. Відомо, наприклад, що м’язи спринтерів містять більше (до 75 %) швидкоскорочувальних волокон, тоді як у м’язах бігунів на довгі дистанції переважають (до 90 %) повільно скорочувальні волокна.