2. Принцип наочності і його характерні особливості

Навчання через спостереження має місце уже в тварин. У тих випадках, коли маля зростає в ізоляції від дорослих особин, не маючи можливості спостерігати їх поведінку, у нього не формується багато, здавалось би інстинктивних, життєво необхідних навиків поводження.

Стосовно ж людини, зважаючи на те, що вона є інтелектуальною істотою, необхідно передбачити не тільки наочність фактів, але і наочність закономірностей.

1. Спостерігати предмет чи дію, що вивчається, краще за все з відстані, яка в 3-4 рази перевищує розміри спостережуваного явища. З більш близької відстані краще сприймаються окремі елементи, з більш далекої – дія в цілому.

Потрібна в навчанні наочність пропонується учням :

• У показі. Але не кожну дію можна повторяти багаторазово, і не завжди її можна виконувати в потрібному ракурсі.

• У поєднанні показу з демонстрацією кіноматеріалів (це в багатьох випадках краще, ніж тільки показ).

• В ілюстрації.

• У застосуванні методів термінової інформації. Наприклад, у застосуванні відеотехніки, що дозволяє поєднувати зоровий образ із тільки-но пережитими м’язовими відчуттями.

Та уявлення про рухову дію, сформоване на основі спостереження, не завжди достатнє для опанування нею. Справа в тому, що ми не можемо спостерігати динаміки (розподіл акцентів активних зусиль, міру використання пасивних і реактивних сил). Якщо, наприклад, спостерігати за стрибуном у висоту, то видно, що перед відштовхуванням він дещо згинає ногу в коліні, і на основі цього може сформуватися думка, що перед відштовхуванням треба трохи присісти. Але таке розуміння було б грубою помилкою. М’язи випрямленої поштовхової ноги, що ставиться на опору, максимально напружені, згинається ж вона під напором зовнішніх сил, а не з волі стрибуна.

Зі сказаного зрозуміла необхідність наступного правила.

2. Учень повинен не тільки побачити, але й відчути особливості дії, що вивчається, сформувати рухове уявлення. Відчути – значить поєднати образ м’язового відчуття зі словом, яке його позначає. А тому дуже важливо, щоб учень промовляв уголос формулу потрібного відчуття як в процесі його пошуку, визначення, так і при запам’ятовуванні. Промовлене уголос слово допомагає визначити відчуття, усвідомити і запам’ятати його. Виконання відповідних вправ супроводжується вказівкою викладача: “Ви повинні відчути ...”, і установчою фразою учня: “Я повинен відчути ...”.

Формуванню уявлень про рухову дію можуть сприяти й інші аналізатори, наприклад, слуховий. Звукові сигнали роблять наочним особливості ритму дії, допомагають формувати відчуття часу під час проходження відрізків дистанції із заданою швидкістю. У деяких вправах важливе значення має тактильна чутливість (боротьба, фехтування, спортивна гімнастика і ін.).

А в результаті формується, як зазначається у фізіології фізичних вправ, так званий “комплексний аналізатор”, завдяки якому створюються спеціалізовані відчуття (відчуття снігу у лижників, відчуття води у плавців, відчуття снаряду у гімнастів, відчуття м’яча у гравців і т.д.). Тут доцільно навести висловлювання Я.А. Коменського, визначене ним як “золоте правило” дидактики: “Все, що тільки можливо, надавати для сприйняття відчуттями: видиме для сприйняття зором; чутне – слухом; запахи – нюхом; призначене для смаку – смаком; доступне дотику – шляхом дотикання. Коли якісь предмети зразу можна сприймати декількома відчуттями, хай вони зразу схоплюються декількома відчуттями”.

3. Формуванню рухових уявлень дуже сприяє вміле поєднання наочності зі словом.

Захоплення показом і нехтування словом при навчанні руховим діям не стимулює розвиток розумових здібностей учнів. Групу глухонімих дітей навчали, використовуючи на уроках фізичної культури переважно показ. Імітація рухів учителя не тільки не давала високого ефекту засвоєння, але і не формувала здатність до обдумування і свідомого пошуку вирішень рухових завдань. Гарних результатів удалося досягти лише тоді, коли вчитель вивчив азбуку глухонімих і, спілкуючись з ними, задіював уже не тільки їхню рухову, а й інтелектуальному сферу. Показ у поєднанні з поясненням вносить вирішальний вклад у формування уявлень про рухову дію. У процесі розучування учень отримує до 80 % уявлень про дію, із них більше половини формується в результаті правильної назви її, в результаті її демонстрації і пояснення.

Пояснення вчителя повинне бути образним. Важкий елемент засвоюється швидше, якщо вдається навести аналогію з руховою дією, уже добре відомою із попереднього досвіду. “При плаванні кролем треба підбивати ногами м’яч, а не крутити педалі і не місити воду” – такого роду вказівка усуває неправильні рухи, оскільки всі три образи яскраві, емоційні і добре знайомі учням. А ось який цікавий факт наводить тренер з Росії Б.В. Валік⁸¹. “Образи треба шукати постійно, немає загального рецепту. Ось іще один приклад. Здібній дівчині 13 років, яка пробігала 60 м в звичайних тапочках за 8,4 сек., ніяк не вдавалося звільнитися від сильного закріпачення: розслаблюючи плечовий пояс, вона тут же втрачала пружність ступні, і навпаки. Більше, ніж півроку не могла покращити свій результат. Допоміг випадок. Якось ми разом з нею спостерігали за тренуванням баскетболісток. Я запитав: “З чим можна порівняти зараз руку спортсмена, що веде м’яч?” Вона, не задумуючись відповіла: “Її рука, як ганчірка”. – “Ну, а м’яч? Він теж як ганчірка?” – “Ні, він завжди пружний.”

Ми зразу пішли на стадіон і після розминки, отримавши установку “Сама – як ганчірка, а ступня, як м’яч”, дівчинка пробігла 60 м краще свого звичайного часу. Біг був як політ, а очі не вірили секундоміру. Через 1,5 місяця на змаганнях вона пробігла цю дистанцію за 7,7 сек.”