Самовиховання як головний чинник формування особистості

На сьогоднішній день набули досить великого поширення такі вислови: “Не треба комплексувати”, “Ми люди без комплексів” і т.п. Як правило, їх можна найчастіше почути від людей, схильних до сексуальної розпущеності, до подружньої невірності, до неточності, до необов’язковості, до непослідовності, від людей, схильних до безцеремонності в стосунках з іншими, до безцеремонності в стосунках з людьми старшими за віком, до безцеремонності в стосунках з людьми нижчими за посадою і т.д. Узагальнюючи, можна сказати, що подібні вислови характерні частіше всього для людей з невпорядкованим мисленням і з невпорядкованою поведінкою.

Рух шляхом розкомплексування часто призводить до сумних наслідків. Так, наприклад, по одному із каналів російського телебачення транслювалось інтерв’ю з жигало. Жигало в перекладі на нашу мову означає „чоловік-повія”. Цей жигало цілком спокійно, навіть з деякою погордою розповідав про свою професію, про те, що він за гроші задовольняє бажання будь-яких клієнтів: і нормальних, і з різними сексуальними збоченнями, що про цю його роботу знає дружина і ставиться до неї спокійно, бо ж вони, мовляв, є людьми без комплексів.

Спостерігаючи за такою мірою розкомплексованості, уже не так гостро сприймаєш одну історію, яка вражає своєю дикістю. Історія така. Розмовляють двоє молодих людей. Один бідкається, що в нього виникла нагальна, жагуча потреба в грошах, а взяти їх ніде. Співрозмовник йому й каже: “У твого ж батька є деякі заощадження і він, ти ж казав про це, збирається їх тобі заповісти”. – „Уже заповів, але ж, поки він живий, я цими заощадженнями розпоряджатися не можу”. “Правильно, - відповів співрозмовник, - але ж твій батько хворий і скоро помре. І не суттєво, чи помре він на рік-два раніше, чи на рік-два пізніше, однак відправиться до праотців, тож немає великого гріха в тому, коли ти допоможеш йому померти уже зараз, і тоді заощадження твої.” “Та це ж мій рідний батько!” - вигукнув з подивом скаржник. “Спокійно, спокійно, не треба комплексувати, жити треба без комплексів,” - почав заспокоювати його колега-виродок.

Як бачимо, певна частина громадян перевела віками напрацьовані й усталені норми, правила моралі в розряд комплексів і радіє, що позбавляється від них. Та це радість дегенератів, бо ж людей без комплексів, без певних стереотипів мислення взагалі не існує. Якщо ми відкидаємо одні комплекси чи стереотипи (не важливо, яким терміном ми це називаємо), та незалежно від нашої волі, підсвідомо народжуються інші, які ймовірніше всього можна назвати комплексами аморальності.

І тут виникає цілком законне питання: які зі стереотипів слід розцінювати як позитивні, а які як негативні? Щоб правильно відповісти на поставлене запитання, треба згадати, що людина не є результатом якогось одномоментного творення, а є продуктом еволюції і, таким чином, в її природі приховане і тваринне, і суто людське начало. Або, іншими словами, нею керують і вищі, і нижчі жадання. До вищих жадань ми відносимо вірність, саможертовність, відвагу, любов, терпіння, співчуття, милосердя, достойність, щедрість, працьовитість, чесність, самоопанування, самопоневалення, незалежність, точність, чистоту, дбайливість, поміркованість, слухняність, а до нижчих - убивство навмисне, намовляння до вбивства, крадіжка, заздрість, жорстокість, лінощі, марнотратство, нечистоту, п’янство, крикливість, дратівливість, дріб’язковість, балакучість, розкошолюбство, зневіру, збайдужіння, самолюбство нечесне, злобливість, нетерпимість, наклепництво, улесливість, лицемірність, зажерливість.

Ті стереотипи поводження людини, які зумовлені нижчими жаданнями, слід розцінювати як негативні, а ті, які зумовлені плеканням вищих і поневоленням нижчих жадань, треба розцінювати як позитивні.

Доречно, у зв’язку з цим, навести слова волхва Чари²⁶ із його бесіди з одним із воєвод: “Я учив юного Святослава, даючи йому таїни нашого віровчення: керуй своїм слухом, зором, нюхом, смаком, дотиком. Керуй сам (і тільки сам!) своїми почуттями і поневолюй їх, щоб вони вірно служили твоєму розумові”.

“Керуй своєю суворістю, чеснотливістю, стриманістю, простотою, гідністю. Керуй своєю вірою, своїми звичками. Керуй спонуками тіла й душі. І це твоє керування собою, дасть тобі силу бути могутнім царем”.

“І був цар Святослав стриманий у всьому - він був вихований на законах віри України (Русі). Ніхто не міг його полонити золотом, розкошами, жіночими принадами. Він спав, підклавши під голову сідло. Він їв стримано, він пив стримано. Він умів сам в собі слабі пристрасті поневолювати, і тому ніхто не був здібний поневолити його. І тому, що отамани-воєводи жили законами рідного віровизнання, силу мали велику, і хоч многих ворогів мала Україна (Русь), всі – побиваша”.

“Цар Володимир нещасний, будучи царем, він живе як раб. Він нестриманий у словах, нестриманий у ставленні до дівиць і вина. Він вважає, що йому все вільно, бо він цар. Він не знає, що йому не вільно робити того, що вільно робити рабові”.

“І приходять до мене вісті, що він відважується осуджувати віру України (Русі), бо вона обмежує його вдачу, ні, так не є: віра України (Русі) обмежує в людині вдачу раба, щоб людина була володарем-наставником свого життя”.

“Царем може бути тільки той, хто тверезий тоді, коли всі сп’яніли, хто самоволодінням урівноважений тоді, коли всі переполохалися, хто невиснажений любов’ю з дівицями тоді, коли інші розпустою розум окволили, хто не зраджує законів батьківських тоді, коли інші зрадою душу занапастили”.

Із наведеного уривка видно, що в ньому йдеться, про виховання і самовиховання. Легко бачити також, що в формуванні кращих рис особистості провідна роль належить самовихованню. До нього слід приступати тоді, коли людина починає задумуватись про своє “Я”, про те, навіщо вона живе на цьому світі, тобто починаючи з підліткового віку.

Та поневолення нижчих жадань і плекання вищих ще недостатньо для дієвого самовиховання. Людина не є космополітом, просто мешканцем планети Земля, істотою без роду і племені. Вона завжди належить до певної спільноти і повинна жити у злагоді та гармонії з нею, повинна бути патріотом, достойним громадянином своєї Вітчизни. І це треба завжди пам’ятати, здійснюючи як виховання так і, особливо, самовиховання.

Але як це здійснювати практично, на які провідні ідеї (положення) орієнтуватися, щоб процес самовиховання був цілеспрямованим, суспільно корисним, всебічним і ефективним? Це питання опрацьоване нашою педагогічною наукою недостатньо, а якщо бути більш точним, - дуже слабо. Та це не значить, що розробкою його, окрім педагогів, ніхто не займався. У першому розділі підручника зазначалось, що одним із джерел теорії і методики фізичного виховання як наукової дисципліни є використання передових ідей, висловлених не тільки педагогами, а й лікарями, філософами. І зараз ми зіткнулися з таким випадком, коли доречно скористатися саме цим джерелом.

Питання самовиховання на фундаментальному, світоглядному рівні глибоко і всебічно розроблені видатним українським філософом-теологом Л.Т. Силенком. Результати своїх філософсько-теологічних пошуків Лев Терентійович оформив у вигляді сімох законів правильного життя. З цими законами не тільки доцільно, а й необхідно познайомитися, бо слідування їм визначає і оптимізує процес самовиховання. Отже, правильне життя має правильне мислення, правильне бажання, правильне виконання, правильне ставлення до себе й оточення, правильне харчування, правильну любов, правильну віру. Спробуємо дати невелику розшифровку цих сімох законів.