В. П. Іващенко

О. П. Безкопильний

Теорія і методика

фізичного виховання

Ч а с т и н а 1

Підручник для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

В. П. Іващенко

О. П. Безкопильний

Теорія і методика

фізичного виховання

Ч а с т и н а 1

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний підручник для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту

Черкаси

2006

УДК 796 (07)

ББК 75.1

Рецензенти:

Доктор педагогічних наук, професор Л.В.Волков

(Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Г.Сковороди)

Професор, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання та спорту Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Ареф’єв В.Г.

Доктор педагогічних наук, професор О.Д. Дубогай

(Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту (лист № 14/18.2-1385 від 21.06.2005.)

Затверджено Вченою радою Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького (протокол № 3 від 14.12.2004.)

Іващенко В.П., Безкопильний О.П.

Теорія і методика фізичного виховання: Підручник. Ч.1. – Черкаси: Видавництво, 2005. – 420 с.

ISBN 966-7986-17-9

У підручнику фізичне виховання як соціальне явище розглядається в історичному плані і з позицій системного підходу. Розкриваються загальні закономірності фізичного вдосконалення людини і методика їх реалізації під час роботи з окремими віковими контингентами населення як у межах певних ланок системи фізичного виховання, так і у межах різних напрямів фізичного виховання.

Підручник призначений для студентів факультетів фізичної культури, аспірантів та фахівців з фізичного виховання загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів.

Автори висловлюють щиру вдячність випускнику факультету фізичної культури, майстру спорту Шатило Антону Антоновичу за спонсорську допомогу у виданні підручника.

УДК 796 (07)

ББК75.1

ISBN 966-7986-17-9

“Для людини, досить знайомої з історією філософії і історією розвитку знання людства, завжди буде очевидним, що основні магістралі науки були прокладені в далекому історичному часі і що, за влучним висловлюванням Анатоля Франса, в наданні старим думкам нової форми і полягає все мистецтво і вся творчість, можливі для людини.”

/ Чижевський О.Л. Космічний пульс життя, земля в обіймах сонця, геліотараксія. - Москва.: Мысль, 1995. - с. 33 /.

В С Т У П

Загальновідомо, що в будь-якій галузі знань час від часу настає потреба зупинитись і зробити переоцінку, корекцію основних ідей, положень, висновків у відповідності із накопиченими новими фактами, соціально-історичними умовами, потребами практики. Це природне, закономірне явище, хоча в кожному конкретному випадку завжди постає питання, а чи дійсно вже назріла необхідність для подібної операції? Воно є законним і стосовно такої дисципліни як теорія і методика фізичного виховання. А й справді, чи є потреба в перегляді і переосмисленні інформації, яка є надбанням даної дисципліни? Треба відповісти ствердно: “Так, є!” І в цьому переконують ряд суттєвих моментів, які ми постараємось коротко окреслити.

Момент перший. Знаємо, що теорія і методика фізичного виховання як наукова дисципліна вивчає закономірності фізичного вдосконалення й оздоровлення людини. Отримана при цьому інформація піддається дидактичній обробці і надалі пропонується для вивчення у трьох взаємопов’язаних напрямках: освітньому, оздоровчо-профілактичному і виховному. При такому підході, здавалося б, охоплюються всі можливі аспекти онтогенезу людини як, насамперед, фізично активної істоти. Та незважаючи на це, виникають нові дисципліни (валеологія), а в спеціальних навчальних закладах створюються нові спеціальності (фізичне виховання і фізична реабілітація). Явище це цілком природне, бо ж вивчення людини як вершини еволюції всього живого на землі ще далеке до хоча б відносного завершення. Але при більш уважному підході не все має вигляд такого узгодженого і вгармонованого. Так, виникнення валеології як дисципліни, пов’язаної з утвердженням здорового способу життя, і створення спеціальності “фізичне виховання і фізична реабілітація”, пов’язаної з відновленням здоров’я, продиктоване нинішніми соціальними негараздами, котрі в кінцевому результаті виражаються в погіршенні здоров’я громадян, у збільшенні захворюваності, у зниженні їх фізичної підготовленості в такій мірі, що виникає проблема в наборі призовників потрібних фізичних кондицій, у поширенні алкоголізму і наркоманії, що теж підривають здоров’я нації. Є навіть твердження, що ми зараз спостерігаємо фізичне виродження українців як етносу.

Отже, робляться кроки для того, щоб у несприятливих з точки зору здоров’я нації умовах все-таки виживати. Тобто вважається, що тенденція фізичного виродження українців як етносу буде продовжуватися і далі. На перший погляд начебто так і є. Незважаючи на зусилля народних цілителів, нетрадиційних медиків, різних ентузіастів, що обіцяють вилікувати від шкідливих звичок не тільки при безпосередньому контакті з пацієнтами, а й на відстані (по телефону, по фотографії і т.д.), ситуація не покращується. Та справа, мабуть, не в соціальних негараздах, а в чомусь іншому. Бо як же тоді пояснити, що в більш тяжкі для українців часи (після жовтневого, 1917-го року, перевороту, коли відбувалося утвердження нової державності; зразу після другої світової війни) захворюваність населення була меншою, ніж зараз? Твердження, що тоді, бачите, кращою була екологічна обстановка і ми не мали чорнобильського лиха, для пояснення тут не підходить. Візьмемо у зв’язку з цим Японію. Технологічне навантаження на оточуюче середовище в цій країні більше, ніж у нас, їхнє населення пережило свій Чорнобиль (маються на увазі атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі), а на сьогоднішній день середня тривалість життя у японців одна з найбільших в світі.

Може бути в наявності достатня кількість медиків, озброєних найновішими засобами діагностики та лікування, армія народних цілителів, здатних поставити на ноги здавалося б безнадійних пацієнтів, і достатня кількість висококваліфікованих фахівців з фізичної культури і спорту, лікувальної фізичної культури, а справа оздоровлення і фізичного вдосконалення нації з місця не зрушиться. Окрім цього потрібна ще й сильна воля самих громадян, велике їх прагнення бути здоровими і фізично досконалими, чого в нинішній історичний період розвитку нашої держави не спостерігається. І це тоді, коли, здавалося б, сама обстановка повинна підштовхувати людей до ведення здорового способу життя, бо й лікування дороге, і ліків не вистачає, і треба мати добрий запас міцності, щоб виживати, не втратити віру в себе, не піддатися паніці.

Як розбудити волю людей, як спонукати їх до самовдосконалення? - це питання, на яке потрібно шукати відповідь сьогодні і завжди. І свою лепту тут повинна внести і теорія та методика фізичного виховання як інтегративна дисципліна стосовно вирішення освітніх, оздоровчо-профілактичних і виховних завдань в зв’язку з оптимізацією рухової активності людини в процесі онтогенезу.

Момент другий. В 1997 році в третьому номері журналу “Физическая культура в школе” вийшла стаття доцента Лук’яненка В.П. “Об одной вековой дискуссии”. У ній він зазначає, що ось уже сто років теоретики з питань фізичного виховання сперечаються про те, що у вирішенні завдань фізичного вдосконалення людини повинне бути провідним: чи створення життєво необхідного фонду рухових умінь і навиків, чи підвищення енергопотенціалу шляхом розвитку таких фізичних якостей як сила, прудкість, витривалість, гнучкість. Автор лише випукло, рельєфно окреслює цю стрижневу проблему методики фізичного виховання, але крапок над “і” не розставляє. Та це треба робити, тим більше, що на сьогодні є достатня кількість наукової інформації, відштовхуючись від якої, означену проблему можна вирішити досить просто і переконливо.

Момент третій. Сьогодні всім жителям України, всім спеціалістам, в тому числі і фахівцям з фізичного виховання, доводиться працювати в нових історичних умовах, коли будується незалежна держава, коли її громадянам треба звільнитися від комплексу меншовартості і систематично, крок за кроком, вичавлювати з себе раба, щоб не тільки успішно будувати підвалини своєї державності, а й бути в змозі за необхідності стійко їх захищати. Таким чином, фахівцям, сфера діяльності яких пов’язана з освітою і вихованням, зараз треба по-новому осмислювати ідеологічне підґрунтя навчально-виховних впливів.

Момент четвертий. Всім зрозуміло, що сильну, незалежну державу, яка була б пошанована в світі, здатні побудувати об’єднані спільною метою, вольові, активні, міцні духом і тілом люди. Люди, які, розуміючи важливість спільної мети, здатні не тільки до правильного реагування на виховні впливи збоку своїх провідників, а більш того, здатні до самовдосконалення і самовиховання. Провідна роль цих двох останніх факторів незаперечна, а от методика їх реалізації висвітлена в спеціальній літературі недостатньо. Педагоги більше пишуть про виховання і лише побічно говорять про самовиховання. Цю прогалину теж треба заповнювати якомога швидше і свою роль в цьому повинна відігравати і теорія та методика фізичного виховання.

Частина перша

Теорія фізичного виховання

Розділ І

Теорія і методика

фізичного виховання

як наукова і учбова дисципліна

1. Предмет теорії і методики фізичного виховання

Весь оточуючий нас світ і наш внутрішній світ можна уявити як сукупність явищ, природа яких може бути різною. Можна говорити про фізичні, біологічні, психічні, соціальні явища. Помічаючи їх і потім досліджуючи, ми накопичуємо інформацію, осмислення і творче використання якої забезпечує поступ як окремих спільнот так і людства в цілому.

Фізичне виховання є одним із соціальних явищ, яке ще з прадавніх часів помічене людьми і постійно ними вивчалось і вивчається з метою пізнати закономірності фізичного вдосконалення людини для тих чи інших потреб, які диктує життя, а також закономірності оздоровлення і підтримання рівня її життєдіяльності якомога довше. Спочатку подібного роду знання накопичувались стихійно, емпірично, а потім, коли емпіричне пізнання почало переростати в наукове, стали формуватися певні наукові дисципліни, в рамках яких дослідницька робота здійснювалася уже цілеспрямовано і систематично. На певному історичному проміжку часу виникла і така дисципліна як теорія і методика фізичного виховання. Вона, користуючись матеріалами власних досліджень, а також інтегруючи інформацію з інших дисциплін, що зачіпають в своїх дослідженнях ті чи інші аспекти фізичного виховання як соціального феномена, вивчає, як про це уже говорилося у “вступі”, закономірності фізичного вдосконалення й оздоровлення людини, стараючись осмислити фізичне виховання як соціальне явище найбільш всеохоплююче.

У спеціальній літературі про теорію і методику фізичного виховання говорять як про наукову й учбову дисципліну. В чому ж відмінність між цими двома термінами? Вони мають різницю в передачі й оформленні однієї і тієї ж інформації. В першому випадку вона передається академічною, наповненою спеціальними науковими термінами мовою, і призначається для фахівців. Оформляють означену інформацію у вигляді тез, доповідей, статей, дисертаційних робіт, монографій і т.д. В другому випадку ця інформація піддається дидактичній обробці з метою бути доступною для розуміння нефахівцями і оформляється у вигляді методичних вказівок, рекомендацій, посібників, підручників чи у вигляді якихось інших навчальних видань.

Слід пам’ятати також, що фізичне виховання є не однорідним, а багатоплановим явищем. Його можна розглядати і в онтогенетичному, і в загальнопідготовчому, і в спеціально-підготовчому, і в оздоровчо-реабілітаційному, і в інших аспектах. А тому від теорії і методики фізичного виховання як інтегральної дисципліни відбруньковуються часткові дисципліни, у межах яких більш детально розглядають лише окремі аспекти фізичного виховання. Можна в зв’язку з цим назвати теорію і методику фізичного виховання окремих вікових контингентів населення країни (наприклад, дошкільного, молодшого шкільного віку); теорію і методику загальної фізичної підготовки; теорію і методику спортивного тренування, професійно-прикладної фізичної підготовки; теорію і методику лікувальної фізичної культури, валеологію.

Теорія і методика фізичного виховання, як і будь-яка інша призначена для вивчення дисципліна, має свою певну структуру, побудову. На першому, найбільш загальному, рівні структурування вона поділяється на дві частини: на теорію і на методику фізичного виховання. У першій частині розкриваються основні закономірності фізичного вдосконалення й оздоровлення людини, а в другій основна увага приділяється методиці, тобто висвітленню того, як означені закономірності застосовувати на практиці, вирішуючи освітні, оздоровчі та виховні завдання з конкретними контингентами людей в певних ланках системи фізичного виховання. Кожна із частин теж структурована залежно від логіки викладу навчального матеріалу, поділяючись на розділи і підрозділи.