3. Принцип доступності та індивідуалізації

1. Фізична підготовленість учня повинна відповідати специфіці рухового завдання.

Тут треба мати на увазі і рівень розвитку якостей, і розвинуте м’язове відчуття.

Стосовно першого можна навести такий приклад. Під час педагогічної практики досить часто приходиться спостерігати навчання підйому переворотом махом однією і поштовхом другою із вису стоячи на низькій перекладині, яке постійно завершується невдалими спробами – дітям не вдається самостійно виконати названий елемент. Практикант весь час допомагає дітям і він чомусь не здогадується перевірити, чи діти фізично готові виконати підйом переворотом. Для цього достатньо спробувати виконати хоч би таку вправу-тест: зафіксувати на низькій перекладині вис на зігнутих руках і постаратись утриматись в цій позі. Дітей, які не здатні цього робити (руки зразу ж починають розгинатися), ще рано навчати означеному елементу. Для них потрібні індивідуальні завдання, спрямовані на зміцнення м’язового апарату, особливо м’язів плечового поясу, рук, черевної порожнини.

Для перевірки рівня розвитку м’язового відчуття доцільні контрольні завдання: кидки в далеко і близько розміщені цілі; точне попадання в ціль предметами різної ваги; регулювання ритму зусиль при виконанні ривкових і хльостоподібних рухів; включення в роботу різних ланок тіла в певній послідовності, розслаблюючи м’язи, не задіяні в русі. Подібного роду завдання (особливо контрастні) використовують і для розвитку м’язового відчуття. Контрастні завдання доцільні також і для вдосконалення вестибулярної функції.

2. Учень повинен розібратися в логіці виконання рухового завдання.

Часто спроби виконати дію бувають невдалими саме тому, що виконавець не розуміє, від чого залежить успіх.

Так, підйом махом вперед в упор на брусах починає виходити тоді, коли учень зрозуміє необхідність гальмування руху ніг у передньому горизонтальному положенні.

При розмахуванні у висі на кільцях учні тоді уникають неприємного ривка в плечах, коли розуміють необхідність утримання прогнутого (мах вперед) чи округло-зігнутого (мах назад) положення тіла аж до моменту, коли буде пройдена нижня вертикаль.

3. Психічна підготовленість учня повинна відповідати специфіці рухової дії.

Складність рухового завдання визначається, поряд з іншими факторами, кількістю аспектів дії і ситуацій, що потребують одночасного оперативного контролю, і швидкістю переключення уваги з одного аспекту на інший при виконанні дії. Ці операції вимагають певного об’єму уваги, її розподілу і рухливості. Властивості ж уваги, як відомо, піддаються тренуванню і можна управляти їх динамікою. Але навіть добре тренована людина, як на цьому вже наголошувалося раніше, не здатна одночасно контролювати три і більше елементів рухової дії в період її розучування. А тому, коли кількість елементів, які належить контролювати, перевищує можливості учня, рухову дію вивчають по частинах. Коли ж доступність лімітована браком часу, то дію вивчають у сповільненому темпі, а якщо сповільнення неможливе, наприклад, у безопорній фазі стрибків, застосовують спеціальні тренажери, що дозволяють сповільнювати і навіть зупиняти рух у потрібних моментах.

Суттєве значення має звичність інформації, що надходить до мозку. Незвична інформація (наприклад, інформація від пропріорецепторів при виконанні дії новачком) вимагає в декілька разів більше часу на сприйняття, ніж знайома. Швидкість сприйняття інформації збільшується більше, ніж на 20 %, якщо учневі відомий алгоритм сприйняття.

Увага, оперативна пам’ять суттєво погіршуються в стані страху, коли є ймовірність ударитися, отримати травму чи зірватися зі снаряду.

4. Планування учбового матеріалу слід здійснювати в розрахунку на найвищий для даного контингенту учнів рівень засвоєння. Можна виділити чотири таких рівні.

1. Формуються уміння і навики розпізнавання і систематизації рухових дій. Учень освоює зміст і характерні ознаки дії, вчиться відрізняти її від інших, виокремлює провідні елементи виконання, які найбільш впливають на результат, пробує подумки (ідеомоторно) відтворити дію в цілому в своїй уяві, але до практичного вдосконалення її ще не приступає.

2. Учень активно (на практиці) освоює призначений для вивчення варіант дії і здатний відтворити її в стандартних умовах.

3. Учень здатний виділити в дії закономірності вирішення завдань даного класу, що дозволяє виконувати рухову задачу не тільки в стандартних, а й у варіативних умовах, аж до екстремальних включно (змагання, екзамен, життєво небезпечна ситуація), а також виявляти і виправляти помилки.

4. Учень настільки глибоко проникає в суть справи, що здатний самостійно розробляти нові програми вирішення рухових завдань (на попередніх рівнях він вирішував завдання згідно з програмами, розробленими вчителем).

Зрозуміло, що для дітей молодшого віку доцільно планувати оволодіння руховими діями, починаючи з другого рівня, оскільки для них характерна здатність до наслідування, і лише згодом переходити до більш високих. Навчання ж підлітків та дорослих доцільно зразу організовувати з установою на третій і четвертий рівні засвоєння навчального матеріалу.