Стабілізація швидкісних характеристик рухів (швидкісний бар’єр) і шляхи боротьби з нею

У процесі розвитку прудкості досить часто спостерігається стабілізація швидкісних параметрів рухів і часу виконання завдання в цілому. Це явище отримало назву “швидкісного бар’єру”. Звичайно, стабілізація швидкості, якщо проводяться тривалі і систематичні тренування, рано чи пізно наступить обов’язково, та в тім-то й справа, що в багатьох випадках вона настане надто зарані.

Є дві діаметрально протилежні точки зору на причини виникнення цього явища. Згідно з першою⁵⁷ багаторазові повторення приводять до утворення рухового динамічного стереотипу і, як наслідок, до стабілізації рухів. Стабілізуються не тільки просторові характеристики рухів, а й часові – швидкість і частота. Згідно з другою, висловленою Ю.В.Верхошанським⁵⁸, припинення росту результатів (в спринтерському бігу зокрема) пояснюється не “швидкісним бар’єром”, а вичерпанням індивідуальних ресурсів, що визначають бистротні можливості людини. Цікаве з цього приводу таке його міркування: “Швидкість рухів чи переміщень – це функція прудкості, сили, витривалості, а також уміння скоординувати свої дії залежно від зовнішніх умов, у яких вирішується рухова задача. На відміну від прудкості можливості вдосконалення швидкості дії безмежні”.

Думається, було б не слушним надавати статусу істинного якомусь одному із двох наведених суджень. По-своєму праві обидва автори. У кожному ж конкретному випадку треба вирішувати, як мовиться, на місці, якими із причин зроблено найбільший вклад у стабілізацію результатів.

Розглянемо шляхи профілактики, попередження швидкісного бар’єру. Вони дещо різні у початківців і висококваліфікованих спортсменів.

У заняттях з початківцями таким шляхом є більш пізня спортивна спеціалізація за умови попередньої всебічної фізичної підготовки. Так, наприклад, до результату 11,0 сек. з бігу на 100 м можна йти різними шляхами:

• за рахунок вузькоспеціалізованого тренування в спорті;

• за рахунок всебічної фізичної підготовки з акцентом на вправи бистротно-силового характеру. І хоч результат буде однаковим, та можливості до подальшого його покращення – різними.

У заняттях із кваліфікованими спортсменами слід прагнути до зменшення роботи в основному виді і до збільшення питомої ваги бистротно-силової підготовки і спеціальних вправ. Найсильніші спринтери світу відносно мало (приблизно раз на тиждень) бігають із граничними навантаженнями, основна ж увага приділяється бистротно-силовій роботі (спеціальні вправи, вправи з обтяженнями, багатоскоки) і бігу з відносно невеликими швидкостями з метою розвитку спеціальної витривалості та технічного вдосконалення.

Якщо ж “швидкісний бар’єр” все-таки виник, то застосовують такі підходи для боротьби з ним:

• руйнування бар’єру. Основне завдання – поставити спортсмена в такі умови, щоб він перевищив свій найкращий результат і зміг запам’ятати нові відчуття великої швидкості. Для цього можна використовувати, наприклад, біг з гірки, біг за лідером, метання полегшених снарядів, метання більш важких снарядів почергово зі снарядами стандартної ваги, зменшення довжини троса при метанні молота і т.д.

• Пригашення бар’єру. Вважається, що з часом (коли немає підкріплення) небажані риси динамічного стереотипу забудуться. Отже, якщо певний час не виконувати основну вправу і постаратись підвищити рівень бистротно-силових якостей, то після перерви можна сподіватися на покращення результатів.

• Підвищення тих можливостей, які в кожному конкретному випадку лімітують прояви моторики. Це може зумовлюватись або ж недостатнім рівнем координаційних здатностей, або ж недостатнім розвитком гнучкості, бистротноно-силових здібностей, чи спеціальної витривалості.