1. Принцип усвідомлювання і активності

1. Треба забезпечити усвідомлення потреби у фізичному вдосконаленні і на цій основі формувати мотиви і цілі учбової діяльності.

Природна потреба дітей і підлітків у русі не збігається з необхідністю вивчати рухові дії, розвивати фізичні якості. Збіг спостерігається, як правило, у людей похилого віку і тих, що мають необхідність у застосуванні лікувальної фізичної культури. Причина – відмінність мотивів учнів (отримати задоволення від рухів) і цілей вчителя (передати дітям заплановану дозу навчального матеріалу в емоційно значно бідніших ситуаціях уроку). Щоб досягти збігу мотивів і цілей спільної діяльності учнів і вчителя, треба активно формувати мотивацію перших. Робити це слід, формуючи соціально значимі мотиви (почуття колективізму, товариськості; патріотизм; любов до Вітчизни; усвідомлення соціальної суті фізичного виховання) через використання власне персональних мотивів (задоволення від рухової активності, потреба в спілкуванні, наслідування кумира і ін.).

2. Учень повинен усвідомлено виконувати всі операції і дії, пов’язані з навчальною діяльністю.

Усвідомлювати треба, перш за все, найважливішу пропріоцептивну інформацію (про ООТ рухових дій), а також інформацію, що надходить від вестибулорецепторів. Допомагає цьому багаторазове проговорювання уголос завдань, аналіз (уголос) власних спроб і роботи товаришів, застосування методів термінової інформації і розуміння біомеханічних і психофізіологічних закономірностей, що лежать в основі рухових завдань. П.Ф. Лесгафт так висловився з цього приводу: “Сприяти свідомому відношенню до своїх дій, вмінню діяти настирливо, із наростаючим напруженням, упоруватися з просторовими відношеннями і розподіляти свою роботу в часі”. У цьому висловлюванні явно помітний акцент не тільки на усвідомлення, а й на активність навчання. Суть активності добре схоплена в такому висловлюванні давньогрецького філософа Софокла: “... щоб пізнати річ, треба її зробити, бо хоч ви думаєте, що пізнаєте її, в цьому не може бути впевненості, поки ви не спробуєте її зробити”.

3. Забезпечувати доступність завдання для кожного учня.

Як видно із рис. 3, при надто простих завданнях активність учнів низька. При наростанні складності завдань вона зростає і далі, при складності завдань, що перевищують можливості учнів, вона починає падати.

активність
	складність завдання
	Рис. 3. Залежність активності роботи від складності учбового завдання.

4. Слід знижувати актуальність тих потреб, які не стосуються вирішення учбових завдань.

Треба потребу в рухах і емоційній розрядці і потребу вчитися перетворювати в співдружні потреби. Для цього використовують ігровий і змагальний методи, застосовують прийоми прямого і побічного обмеження сторонньої діяльності учнів. Прямого – заборони і загрози покарання. Побічного – прихована оцінка (учитель обголошує, що в кінці уроку він поставить оцінку кільком учням, за якими він буде спостерігати протягом уроку), оцінка дій учня товаришами чи самооцінка, і ін.

5. Потрібно так будувати навчання, щоб засвоєння наступного матеріалу було утруднене, якщо не засвоєний попередній.