12.4. Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину дається у частині 1 статті 13 КК. Воно ґрунтується на узагальненні ознак норм Особливої частини КК, де всі склади злочинів описані як закінчені злочини. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Момент закінчення злочину кожного виду визначає сам законодавець у диспозиції закону, використовуючи відповідно конструкцію матеріального чи формального складу злочину.

Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є момент фактичного настання передбачених у диспозиції злочинних наслідків, моментом закінчення злочину з формальним складом – лише момент вчинення протизаконного діяння.

У переважній більшості випадків досягнення реальної мети злочинця співпадає із законодавчим визначенням моменту закінчення злочину. Однак, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності певних дій злочинця, які, на його думку, є лише готуванням до злочину чи замахом на злочин, законодавець оголошує (визнає) їх закінченим злочином. Це, наприклад, організація озброєної банди з метою нападу на громадян та установи (ст. 257 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо.

Деякі автори такі склади злочинців називають «усіченими», оскільки вони, на їх думку, не мають повного складу злочину. Така позиція викликає заперечення, оскільки вона не відповідає системному аналізу статей 2, 11 та всіх норм Особливої частини КК. Стаття 11 КК визначає ознаки, притаманні всім злочинам, вказуючи, передусім на значний ступінь суспільної небезпечності злочинного діяння, а ст. 2 КК визначає підставу кримінальної відповідальності за будь-який злочин, вичерпний перелік яких містить Особлива частина КК.

Злочинні наслідки у матеріальних складах злочинів законодавець майже завжди вказує текстуально. Однак іноді не вказує їх, маючи на увазі їх як необхідні контекстуально. Наприклад, ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна, не вказуючи, що таке викрадення спричиняє майнову шкоду потерпілому. Наявність такого наслідку як необхідної ознаки складу крадіжки визначається шляхом тлумачення закону. Отже, крадіжка є закінченим злочином від моменту заподіяння майнової шкоди. До тлумачення закону іноді необхідно вдаватися i для визначення самого моменту спричинення злочинного наслідку. Зокрема, при тій же крадіжці теорія i судова практика настання цього моменту пов’язують із моментом появи у злодія хоча б початкової можливості розпорядитися вилученим майном на свій розсуд.

Значний проміжок часу, що може бути між моментами виконання злочинних дій i настання злочинних наслідків, на визначення моменту закінчення злочину не впливає. Наприклад, відомий випадок, коли батько, який залишив сім’ю, спробував ухилитися від сплати аліментів на маленького сина шляхом його вбивства з використанням повільно діючої отрути. Хоч смерть хлопчика настала лише через три роки, батька було засуджено за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Певну специфіку має визначення моменту закінчення злочинів, склади яких містять альтернативні, різні за ступенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину, або (і) альтернативні, теж різні за ступенем суспільної небезпечності злочини наслідки та одну спільну санкцію.

Особливості кваліфікації таких злочинів полягають у тому, що для констатації складу закінченого необережного злочину досить наявності в діях особи одного з найменш небезпечних способів вчинення злочину i найменшого за розміром передбаченого законом злочинного наслідку. Це стосується й умисних злочинів, якщо умисел був прямим альтернативним або неконкретизованим i включав досяг­нення в числі інших наслідків i спричинення найменшого за розміром наслідку, а також якщо був простим конкретизованим i стосувався досягнення лише найменшого за розміром злочинного наслідку. Якщо ж умисел був непрямим, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними наслідками, то необхідно, щоб заподіяний наслідок охоплювався передбаченням винної особи.

Однак бувають i складніші прояви поєднання злочинного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних наслідків, де так званий основний склад злочину, в якому повністю реалізовано умисел винної особи, згодом переростає у кваліфікований склад цього злочину. Таке переростання відбувається внаслідок складнішого механізму спричинення похідних злочинних наслідків у вигляді вимушено детермінованих поведінкою злочинця дій потерпілого та наслідків цих дій. У найпростішому випадку це можна проілюструвати на прикладі складу зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, якими, зокрема, може бути самогубство потерпілої (потерпілого) (ч. 4 ст. 152 КК). Тут закінчений злочин – зґвалтування – автоматично трансформується у похідний кваліфікованіший вид цього злочину внаслідок детермінованих винним дій потерпілої (потерпілого), яка покінчила (покінчив) життя самогубством. При цьому відповідальність за такі наслідки настає лише у разі, якщо винний міг і повинен був передбачити такий розвиток події. Вказана детермінація може відбуватися безпосередньо під час вчинення злочину. Так, винна особа намагається зґвалтувати цнотливу дівчину за таких обставин, коли вона позбавлена можливості захистити себе і, вважаючи за краще покінчити з собою, ніж бути збезчещеною вистрибує з вікна восьмого поверху і гине. Зважуючи на те, що у цьому випадку злочин не було доведено до кінця, його слід кваліфікувати як замах на зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки за ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК України.