Тема 23 Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх

23.1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх.

23.2. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

23.3. Особливості покарання неповнолітніх за вчинені злочини.

23.4. Звільнення від покарання та від його відбування.

23.5. Погашення та зняття судимості.

23.1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх

Рівень розвитку психіки неповнолітніх у достатньо повному ступені дозволяє їм усвідомлювати суспільну небезпеку і фактичний характер протиправної поведінки. Незважаючи на це, для неповнолітнього віку залишається характерним значний розрив між рівнем інтелектуального розвитку і соціальною зрілістю. Відсутність достатнього життєвого досвіду у поєднанні з індивідуальними психологічними особливостями можуть призвести до формування в окремих неповнолітніх поверхневого уявлення про моральні категорії і поняття. Особистість неповнолітніх знаходиться у великій залежності від оточення, економічного стану і морального клімату в родині. Крім того, прагнення до самоствердження, що властиве молодому поколінню, може приймати в таких осіб стихійні форми, що нерідко є причиною вчинення ситуативних злочинів¹.

Зазначені обставини істотно впливають на поведінку неповнолітніх, які в більшості випадків піддаються впливу з боку інших осіб, особливо дорослих. Невипадково, Верховний Суд України у Постанові «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» зазначив, що відповідно до пунктів 5 і 6 ч. 1 ст. 433 КПК при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі вчинені ними спільно з дорослими, поряд з іншими мають встановлюватись і обставини, що негативно впливали на виховання підсудних, та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули їх у злочинну діяльність².

Для неповнолітніх є характерним відсутність у них укорінених негативних установок, стійкої спрямованості на антисоціальний спосіб життя. Усе це обумовлює менший ступінь їхньої суспільної небезпеки. Слід також враховувати, що особа неповнолітнього віку в найбільшому ступені піддається виправленню порівняно з дорослими, легше сприймаючи виховний вплив, закладений у зміст примусових заходів. Це пояснюється тим, що у них, як правило, не встигає сформуватися стійка антисоціальна спрямованість, а також навички злочинної діяльності.

У той же час психологічні і фізіологічні особливості неповнолітніх припускають необхідність особливого підходу до застосування покарання, реалізація якого пов’язана зі значним обмеженням найважливіших прав та інтересів особи. Так, залучення неповнолітнього до громадських робіт нарівні з дорослими засудженими може підірвати його здоров’я, а також перешкодити отриманню якісної освіти. На цій підставі призначення деяких видів покарань здатно завдати істотної шкоди його моральному і фізичному розвитку. Окремі покарання взагалі не можуть застосовуватися до неповнолітнього завдяки відсутності до того об’єктивної можливості. Наприклад, неповнолітнім взагалі не може бути призначене покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців, тому що його суб’єктом є тільки військовослужбовець, яким може бути особа, яка досягло вісімнадцятирічного віку¹.

Сказане обумовлює необхідність особливого підходу до питань кримінальної відповідальності неповнолітніх, що спричинило включення в Кримінальний кодекс Україна окремого розділу, присвяченого питанням кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Суттєвий внесок у вирішення проблем кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх зробили в своїх працях такі вчені, як В. І. Арькова, В. М. Бурдін, Г. С. Гаверова, В. О. Глушкова, Т. О. Гончар, Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, В. С. Зеленецький, І. О. Кобзар, Л. М. Кривоченко, Є. Д. Лук’янчиков, Г. М. Міньковський, Е. Б. Мельнікова, В. Ф. Мороз, В. О. Навроцький В. С. Орлов, А. А. Прімаченок, І. М. Сабіров, Н. К. Семернева, М. О. Скрябін, К.К. Сперанський, А. П. Тузов, О. І. Чернишов, О. П. Чугаєв, Я. М. Шевченко, А. Е. Якубов та інші.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх характеризуються такими обставинами: 1) обмежено коло покарань, що можуть призначатися неповнолітнім, які вчинили злочини, а також їх зміст та умови і порядок виконання-відбування суттєво відрізняються від того, що встановлено вітчизняним законодавством для дорослих осіб, які вчинили злочини (ст. 98–102 КК України); 2) є можливість заміни кримінальної відповідальності і покарання примусовими заходами виховного характеру (ст.ст. 97, 105 КК України); 3) передбачено особливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із закінченням строків давності (ст. 106 КК), 4) встановлено можливість умовно-дострокового звільнення від покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину за наявності умов, передбачених ст. 107 КК; 5) скорочено строки погашення та зняття судимості (ст. 108 КК України).

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх передбачені не тільки в нормах Розділу XV Загальної частини КК України. Так, норми, передбачають такі особливості, закріплені й в інших розділах Загальної частини КК, наприклад, норми про вік кримінальної відповідальності (ст. 22 КК України); про неможливість застосування до неповнолітніх деяких видів покарання (ст.ст. 61, 64 КК України); про неповноліття як обставину, що пом’якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України) тощо¹.

Вчинення злочину неповнолітньою особою не створює особливих підстав притягнення їх до кримінальної відповідальності. Ця підстава є загальною для всіх осудних осіб, які досягли певного віку та вчинили злочин. Питання віку кримінальної відповідальності розглядаються традиційного в межах вивчення ознак суб’єкта злочину. Однак встановлення віку неповнолітнього має певні особливості, що змусило Верховний Суд України дати відповідні роз’яснення з цього приводу. Це пов’язано з тим, що для правильного застосування норм про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх необхідно правильно встановити вік особи.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років¹. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, – за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів цивільного стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У такому разі днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку².

Мінімальні межі віку кримінальної відповідальності в різних країнах дуже ріняться залежно від історичних і культурних особливостей. Використання сучасного підходу полягає в оцінці здібностей дитини «перетерпіти» пов’язані з кримінальною відповідальністю моральні та психологічні моменти, тобто у визначенні можливості притягнення до кримінальної відповідальності з урахуванням індивідуальних особливостей неповнолітнього чи сприйняття і розуміння ним такої відповідальності.

Кримінально-значима періодизація віку особи виглядає таким чином:

– діти віком до 14 років перебувають поза сферою кримінально-правового впливу і на них не можуть бути покладені заходи кримінальної відповідальності;

– неповнолітні віком від 14 до 16 років притягуються до кримінальної відповідальності лише за вичерпний перелік злочинів, за умови підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня розвитку їхньому хронологічному віку, достатнього для винної відповідальності. За наявності даних, що свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, відповідно до статей 76 і 433 КПК має бути призначена судова психолого-психіатрична або педагогічно-психологопсихіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з’ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними;

– неповнолітні віком понад 16 років є загальним суб’єктом злочину (виняток складають злочини, потерпілим від вчинення яких вказано неповнолітню особу та в яких суб’єктами можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 18-річного віку, а також злочини, що вчиняються виключно спеціальним суб’єктом, який апріорі має бути повнолітнім (наприклад, військовослужбовці).

Вікові особливості впливають й на порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх (гл. 36 КПК)¹.

Отже, розділ ХV Загальної частини Кримінального кодексу, присвячений особливостям кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, визначаючи специфічні зміст і порядок реалізації кримінально-правових засобів вплуву на осіб, які не досягли до моменту вчинення злочину повнолітнього віку, не встановлює для них яких-небудь спеціальних підстав і принципів кримінальної відповідальності. Особливості, що стосуються можливості призначенняння більш м’яких мір покарання чи їх заміни заходами виховного характеру, однак не припускають винятків щодо передумов виникнення кримінальної відповідальності.